Азаров і Тігіпко, пре­м'єр-міністр і його заступник, пропонують два варіанти використання позики від МВФ у 15,15 мільярда доларів, які суперечать один одному. Опозиція заявляє, що гроші отримають ті самі олігархи й енергетична компанія сумнівного походження – “РосУкрЕнерго”.

Вирішальним моментом для переконання американської сторони в необхідності надання великої позики, стало непопулярне рішення українського уряду збільшити ціну на газ для населення на 50%. Міжнародний валютний фонд підтвердив негайну виплату першого траншу в 1,9 мільярда доларів. Решта грошей будуть періодично виплачуватися протягом приблизно двох з половиною років. Згідно із заявою, зробленою Виконавчою радою МВФ, фінансування призначене для досягнення економічної стабільності, проведення пенсійної та податкової реформ, а також реформи адміністративних структур. Для закупівлі газу не передбачена жодна допомога. Ці витрати повинні оплачуватися за рахунок маневрів внутрішнього бюджету України, тобто за рахунок підвищення ціни на газ.
“Реформи необхідні, щоб зміцнити незалежність і відповідальність Національного банку України, – йдеться у ноті МВФ. – Рекапіталізація деяких банків, посилення інститутів, що здійс­ню­ють ринковий контроль, – необхідні заходи для фінансової стабільності країни. Щоб добитися відновлення всієї економіки країни, треба вирішувати проблеми без зволікання. Якщо Київ буде додержуватися наших рекомендацій, то це приведе до росту довіри до ринкових відносин, підсилить економічний підйом, полегшить приплив нових капіталів на український ринок і зміцнить макроекономіку”.

Незважаючи на існування директив МВФ, в українського уряду є власні уявлення про те, як треба використовувати позику. Більше того, існують два плани дій, що суперечать один одному. Прем'єр-міністр Микола Азаров висловив подяку міжнародним організаціям за довіру й пообіцяв негайно почати реформи, відповідно до рекомендацій. Проте, він наголосив, що Україна змушена використовувати фінансування, щоб покрити борги національного енергетичного колосу “Наф­тогаз” російському монополісту “Газ­прому” та “РосУкрЕнерго”, “загадкової” компанії, зареєстрованої у Швейцарії й на 50% конт­рольованої дочірньою компанією “Газпрому” – “РосГазАг”, а ще на 50% – швейцарською фірмою “Централгаз Голдинг”, що є агентом двох українських олігархів Івана Фурсина та Дмитра Фірташа. Ця енергетична компанія спочатку зобов'язала “Нафтогаз” закуповувати туркменський газ, а потім діяти у ролі посередника в переговорах із Кремлем аж до листопада 2009 року.

“Можу запевнити Вашингтон, що всі необхідні реформи ми здійснимо, – заявив Азаров. – З іншого боку, не можу не відзначити, що Україна зараз із економічної точки зору перебуває в кращому становищі навіть порівняно зі своїм станом кілька місяців тому. Економічна стабільність – ціль, якої ми повинні досягти. І 2010-й стане роком, коли ми остаточно вийдемо з кризи. Саме тому уряд вирішив використати 15,15 мільярда доларів, щоб ліквідувати борги “Нафтогазу”, а отже, і діри в державному бюджеті. Бюд­жетний дефіцит буде зменшено на 3,5% у 2011 році й на 2,5% – у 2012-му. В 2015 році він становитиме менше 35% від  валового національного продукту”.

Зовсім по-іншому розуміє завдання віце-прем'єр Сергій Тігіпко, що займається питаннями енергетики. На його думку, 80% від 15,15 мільярда доларів повинні залишитися як валютний резерв, а 20% повинні покрити бюджетний дефіцит, зокрема, необхідно заплатити борг честі російському “Внешторгбанку”.
“У нас негайна потреба у першому транші, – заявив Тігіпко. – Частина його повинна піти на вирівнювання бюджету. Що стосується реш­ти фінансування, то більша частина має піти на збільшення золотого запасу, щоб зуміти в майбутньому протистояти непередбачуваним ситуаціям і в короткий термін досягти стабільності. Частина, що залишиться, піде на виплату боргів банкам та іншим установам”.

Оптимізм уряду врівноважується прагматизмом опозиції, яка скептично дивиться на реальне використання позики й особливо стурбована можливим її застосуванням для фінансування компаній, імена власників яких невідомі. Подібні дії в минулому вже завдали шкоди економіці країни. Депутат від Блоку Тимошенко Олег Ляшко вказав на розбіжності між Азаровим і Тігіпком, наголосивши, що вони призначені для того, щоб замаскувати реальні наміри уряду фінансувати “РосУкрЕнерго” й продов­жувати проводити авторитарну політику, використовуючи й політичні арешти.

Зокрема, Ляшко послався на арбітражне рішення Стокгольма: “Нафтогаз” повинен заплатити 5,5 мільярда доларів і повернути 12 мі­­льярдів кубічних метрів газу, які, згідно з рішенням, позбавленим, однак, незаперечних доказів, були нібито вкрадені у швейцарського посередника. Усе це – прояви газової війни, яка в Україні мала політичне підґрунтя. Низка радників лідера опозиції Юлії Тимо­шенко була арештована за участь (недоведену) в шахрайстві, що завдало збитків “РосУкрЕнер­го”. “Скандальне рішення арбітражного суду базується на точному плані, задуманому Фірташем і Бойком, щоб викрасти державні ресурси, попросити допомоги в міжнародного співтовариства й дискредитувати попередній уряд, – заявив депутат від БЮТ Олег Ляшко. – Сумніваюся, що позика буде використана, як того вимагає МВФ. Боюся, що насамперед ці гроші підуть на “урегулювання” ситуації з “РосУкрЕнерго”.

Залишивши політику осторонь, зауважимо, що переговори між Києвом і МВФ не обмежуються лише грошовою позикою, вони передбачають і вироблення нового плану співробітництва. На початку липня Президент Віктор Янукович представив чіткий запит, щоб скасувати існуючий план співробітництва, що діє з 2008 року за домовленістю з попереднім урядом Тимошенко та адміністрацією Ющенка. На думку депутата від Партії регіонів Михайла Чечетова, новий план буде вигідний для обох сторін: “МВФ зможе розраховувати на надійного партнера, а ми легше одержимо позики”.

Цей оптимізм ні на чому не заснований, тим більше що напередодні надання позики Міжнародний валютний фонд підтвердив чинний план співробітництва аж до його закінчення через два з половиною роки. Рішення цілком логічне, як пояснила експерт Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Олександра Бетлій, тому що МВФ очікує відповідного кроку від Києва, який повинен довести серйозність своїх намірів, буквально виконуючи вказівки Вашингтона й використовуючи позику на проведення реформ. “Більша частина позики піде не на реформи, а на врегулювання боргових зобов'язань з іноземними компаніями, особливо з російськими, – вважає експерт. – Це тривожна перспектива, яка не сприяє зміцненню довіри до українського уряду. Він навряд чи зможе сподіватися на майбутні позики й на перегляд плану співробітництва. МВФ побоюється, що Україна, заплативши старі борги, наробить нових”.

Варто згадати, що план співробітництва 2008 року дозволив Україні одержати позику в 11 мільярдів доларів, витрачені урядом Ти­мошенко на обмеження наслідків економічної кризи, яка особливо важко вдарила по Україні. Незважаючи на це, негативно оцінивши економічну політику країни, минулого жовтня МВФ відмовив у видачі останнього траншу, заморозивши на майбутнє.

Маттео Каццулані.
“Il Legno Storto”  (Італія). Переклад ІноЗМІ