Ростислав Сорока, віце-президент Конфедерації ділових кіл Львівщини, радник губернатора з питань розвитку промисловості, про самоорганізацію бізнесу та ринки збуту

На Львівщині два десятки великих підприємств ще є державними, решта – належать бізнесменам. Наприклад, у списку власності потужних українських фінансово-промислових груп є НПК “Галичина”, Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат та інші підприємства. Поза тим в області немає потужних місцевих фінансово-промислових груп та олігархів, що дає зелене світло для розвитку промисловості у малому та середньому бізнесі. Ростислав Сорока, віце-президент Конфедерації ділових кіл Львівщини, радник губернатора з питань розвитку промисловості, певен: шансом для розвитку промисловості області є створення європейської моделі економічної організації бізнесу – кластерної.

Відтак бізнес, який самоорганізується та об'єд­нається в одній секторальній ніші промисловості, зможе швидше інтегруватися до Європи, матиме там нові ринки збуту, а також боротиметься за внутрішній сегмент. Зараз серед місцевої споживчої продукції, яку добре (бо це якісно) купують жителі області, є будівельні матеріали, меблі, вироби легкої промисловості, не кажучи вже про продукти харчування.

- Структурно наша промисловість відрізняється від тієї, що на сході та у центрі державі. На сході виробництва скеровані на освоєння тамтешнього ресурсу, тому там розвинена металургія, машинобудування та видобуток вугілля. На Львівщині підприємства куди менших масштабів та їх структура є іншою. У нас промисловість краще розвинена у малому та середньому бізнесі. Трансформаційні зміни для цього бізнесу є м'якші й легші, аніж для великого.

Промисловий портрет області формують 1,3 тис. великих та середніх підприємств. Ще десятки тисяч є малих, з яких значна частина працює у сфері харчопереробної промисловості.

- Від кризи потерпіли фактично всі галузі. Найбільше ж вона вдарила по виробництву меблів, будівельних матеріалів, металоконструкцій, машинобудуванню та деревообробці.

- Вистояла і найменше потерпіла харчопереробна промисловість. Це і зрозуміло, бо продукти потрібні завжди.

- Так. Всі, в кого в технологічному циклі є газ, шукають альтернативи. Торік Миколаївський цементний комбінат взагалі відмовився від споживання газу, і це є добрим прикладом для інших. ВАТ "Іскра" планує газ замінити на альтернативне паливо. Працює в цьому напрямку Львівська ізоляторна компанія та десятки інших.

- Потенціал області формують НПК "Галичина", Жидачівський целюлозно­паперовий комбінат, ВАТ "Іскра", низка харчопереробних підприємств, холдинг "Львіввугілля". Звісно, не варто забувати й про малі та середні підприємства. Для порівняння: за кордоном валовий внутрішній продукт формує переважно малий і середній бізнес.

- На Львівщині два десятки підприємств ще є державними (серед них - ДП ЛДЗ "ЛОРТА", Львівський локомотивно­ремонтний завод, НВО "Полярон" та ін.). Щодо акціонерних товариств, то складно говорити, хто є власником акцій. Ці пакети можуть переходити з рук у руки... Зазвичай, ці пакети консолідовані в руках власників, які можуть бути і за кордоном, зокрема, в офшорних зонах... Загалом інформація про власників є конфіденційною. Але те, що багатих львів'ян, які є власниками підприємств, дуже мало, також правда. Львівщина не сформувала фінансовіпромислові групи, які б базувалися на місцевому регіональному виробничому потенціалі.

- Ви маєте рацію. Фактично у великих фінансово­промислових групах діють інші правила - капітал консолідований, є більші ресурси, більша маневреність, тобто можна оптимізувати та переформатувати свій бізнес. На Львівщині так історично склалося, що таких груп немає. Але є і переваги.

- Альтернатива в тому, що Львівщина, як і вся Західна Україна, може працювати за європейською моделлю економічної організації бізнесу - кластерною. Це об'єднання зусиль власників бізнесу, які працюють в одній секторальній ніші промисловості. Відтак, об'єднання 100 - 300 компаній виходить на певний паритет із великими корпораціями, які нині є на сході України, і за кількістю працівників, обсягами виробництва і за акумуляцією капіталу, себто можливістю реалізації інноваційних проектів. Тоді Львівщина отримає новий шанс для промисловості. Цю модель, яка реалізована в ЄС, зараз впроваджуємо. Останніх сім місяців працюю над цим. Кластерна модель цікава тим, що тут є мінімальний вплив держави. Фактично це самоорганізація бізнесу. У нинішніх умовах, коли держава не може виконати свої зобов'язання та функції перед бізнесом, настав час саме для самоорганізації бізнесу. Бізнес сам повинен сформувати модель співіснування між собою задля визначення правил гри, знаходження точок дотику. Зрештою - щоб від боротьби на самознищення перейти до консолідованої праці. Треба брати участь у боротьбі за глобальні ринки, а не воювати між собою.

- Витратив багато часу, щоб довести це бачення до керівників та власників підприємств. Розуміння та діалог є. Це модель для малого та середнього бізнесу. Якщо йому правильно запропонувати систему підтримки, то це шанс. Тим паче, Львівщина поруч із європейськими ринками.

- Звісно, відразу об'єднати 100 підприємств неможливо. Треба виходити з пріоритетів промисловості області - це автобусобудування, вантажопіднімальна техніка, машинобудування для ПЕК (для видобутку, транспортування та зберігання нафти та газу), сільськогосподарське машинобудування. Скажімо, автобусобудування та вантажопіднімальна техніка мають необхідну кількість передумов, щоб їхні підприємства об'єднати. Провівши низку засідань із виробниками вантажопіднімальної техніки, консолідували їхню позицію і виходимо на параметри кластеру як юридичної особи. З Антимонопольним комітетом узгодили вимоги, які мають бути передбачені у статуті. Щодо деревообробки та меблевого виробництва, то сформували ініціативну групу, яка погодилася заснувати кластер. Важливо, що ця модель зорієнтована на ініціативу бізнесу та підтримку в ЄС, але не на підтримку адміністративного апарату.

- Кластери покликані насамперед знизити накладні витрати для бізнесу, що цікаво кожному учаснику. Коли група компаній, які мають подібні потреби, роблять це спільно, витрати знижуються. Скажімо, разом закуповують сировину, енергоресурси, виходять на ринки, формують спільні каталоги продукції, спільною є й підготовка персоналу. Якщо підприємство стає більш конкурентним і рентабельним, зростають і зарплати. Фактично створюємо виробничі мережі. Так, на Хмельниччині тривалий час діє будівельний кластер. Ще раз акцентую - кластерна модель є шансом для промисловості Львівщини, це інтеграція до Європи на базовому рівні. Альтернативи цьому немає, бо все інше не діє. У тому хаосі, який довкола, іншого шляху не існує. Сподіватися на бюджетні дотації марна справа. А звідки вони візьмуться, якщо немає перевиконання бюджету?! Ми взяли за основу європейську методику механізмів самоорганізації бізнесу. З такими об'єднаннями у Європі маємо прямі контакти. Цьогоріч під час закордонних поїздок налагодив стосунки з достатньою кількістю іноземних партнерів.

- Найбільше Німеччина. Це зразкова країна, де є дотримання законів і чіткі правила гри. Німеччина є найкраще промислово розвиненою країною Європи. Наприклад, у галузі гірничої хімії німці мають хороший досвід ревіталізації земель, порушених гірничими розробками, що для нас дуже цікаво. Цей напрям опрацьовуємо спільно з ними - є перший проект по ДГХП Стебницький "Полімінерал". Отримані грандові кошти на розробку проекту, дослідження і зонування території. Також у Німеччині є кілька потужних промислових регіонів, де розвинене машинобудування (Баварія, Саксонія та Тюрингія, м. Штутгарт та Гамбург), з якими маємо партнерські стосунки. Вибрали партнерів, тобто консалтингові групи у промисловорозвинених регіонах Німеччини, з якими підтримуємо відносини. Саме вони у Німеччині забезпечують пошук партнерів. Отож, у співпраці з німцями акцент робимо на машинобудуванні, приладобудуванні та гірничій хімії. У галузі деревообробки - це Австрія, Іспанія та Польща, легкої промисловості - Італія.

- Наша мета та завдання - щоб, наприклад, дрогобицький автокран продавався у країнах ЄС. Маємо добрий приклад польських виробників автобусів. Тепер окремі моделі польських автобусів добре продаються у Німеччині. Цей спеціалізований продукт, який великим німецьким концернам виробляти нецікаво, невигідно та нерентабельно, тому польський виробник зайняв вільну ринкову нішу. Чому український виробник не може зайняти подібну нішу у країнах ЄС, чи це будуть автонавантажувачі, долота, ізолятори тощо?!

- У Європі - автокрани. Дрогобицькі долота експортують у більше 60 країн світу. У понад 70 країн світу продає свою продукцію ВАТ "Іскра". Таких виробників є багато, але немає системної підтримки. Мережі роблять наш бізнес більш стійким, а для Євросоюзу - стаємо більш прогнозованими. Зараз Захід не розуміє, яка ситуація у секторі українського виробництва, - чи це повний занепад, чи тіньові процеси, які не піддаються аналізу, чи можливе вторгнення на їхні ринки української продукції. Починаючи прозору співпрацю, нас розглядатимуть не як жорстких конкурентів, а як партнерів