Доля ухваленого парламентом закону про підвищення соціальних стандартів тепер залежить лише від позиції Президента

Почекаймо ще трохи, і ті, для кого головним джерелом доходів є лише пенсія або зарплата, зможуть зітхнути із полегшенням. Багатомісячна боротьба за підвищення соціальних стандартів завершилася, на перший погляд, на їхню користь. Уже з наступного тижня - 1 листопада - „мінімізований" прошарок тих, хто працює, отримуватиме не менше як 744 грн на місяць. До 701 гривні зросте й прожитковий мінімум (до речі, вперше в новітній історії він, як у „нормальних" країнах світу, не перевищує мінімальну зарплату). Тепер - стоп. Усе це відбудеться принаймні законодавчо, лише якщо відповідний закон підпише Президент Ющенко.

Задля справедливості скажемо, що народні обранці взялися за наше світле мінімально-прожиткове майбутнє ще влітку. У червні ВР у першому читанні ухвалила закон про збільшення прожиткового мінімуму та мінімальної зар­платні регіонала Михайла Папієва. Згідно з ним, уже з 1 жовтня пересічний робітник мав би отримувати не менше як 864 грн замість нинішніх 650. З 1 грудня - усі 900.

Але далі справа не пішла. Натомість почалася тривала облога парламентської трибуни. До початку минулого тижня. Власне тоді - 20 жовтня - багатостраждальний проект набув нового дихання із подачі литвинівця Олега Зарубінського. Фракційна належність автора не завадила проголосувати за документ і регіоналам, і комуністам, і навіть нунсівцям. Не голосували лише депутати із фракції БЮТ, які однаково категорично виступали і проти проекту Папієва.

Отож, із 1 січня 2010-го „мінімалка" буде вже на рівні 869 грн, а у грудні - 922. Олег Зарубінський стверджує, що паралельно змінюватиметься і тарифна сітка для бюджетників. Наприклад, для лікарів та вчителів передбачений коефіцієнт 2,5. Це означає, що із січня наступного року їх зар­плата ледь перевищить 2 тис грн. Депутат-регіонал Василь Хара переконаний, що мінімальна зарплата - це винагорода за некваліфіковану працю, а вже перший тарифний розряд має коефіцієнт 1,2. Тож, приміром, медсестра чи слюсар першого розряду із 1 січня 2010-го мають усі шанси отримувати не менше як 1024 грн на місяць. Скільки кластиме до гаманця пересічний ранговий держслужбовець, депутат, щоправда, не обмовився й словом. Як і про коефіцієнт надбавки, передбачений „табелем про ранги" працівників, яка працюють за гроші держбюджету. Хоча це - справа темна, і єдине, що можна стверджувати сміливо: матеріально держапарат себе ніколи не обмежить. Зрештою, як і народні обранці.

Проте не слід думати, що доля закону вирішена остаточно. Депутати від БЮТ і прем'єр уже звернулися до Президента із проханням, аби той застосував до закону вето. Головна морока - державний бюджет. ЮВТ наголошує, що скарбниця не витримає таких витрат.

- Понад 100 мільярдів гривень потрібно, щоб виконати цей закон, - запевняє прем'єр. - Зрозуміло, що таких грошей у державному бюджету навіть близько немає. Це буде повна руйнація для країни...

Фатальні варіанти розвитку подій підтримали й в уряді. Заступник міністра фінансів Володимир Матвійчук прогнозує скорочення 1,6 млн бюджетників (45%). До того ж лише у 2009-му для підвищення рівня соціальних виплат потрібно близько 8 млрд грн, наступного ж - іще 71 млрд. За словами Матвійчука, зростання "мінімалки" спричинить інфляцію, яка вдарить усіх.

Зростання безробіття та обвал гривні чекають і в Міністерстві праці та соціальної політики, зокрема перший заступник міністра Павло Розенко. Аргументація залізна: збільшення зарплат у бюджетній сфері призведе до збільшення рівня зарплат на підприємствах інших форм власності. Відтак роботодавці або звільнятимуть людей, або збільшуватимуть заборгованість із виплати зарплат.

Солідаризуючись із колегою із Мінфіну, заступник соціального міністра теж наголосив, що у бюджеті немає неемісійних ресурсів для підвищення соціальних стандартів.

- ...Емісія - це збільшення ризиків інфляції і, як наслідок, знецінення гривні, - зазначив посадовець.

А нардеп-бютівець Андрій Савченко резонно зауважив: кожен, хто недоотримуватиме встановлену мінімальну зарплату, матиме право піти до суду і виграти його.

Якщо аналізувати закон із точки зору економіки, він справді здатен спричинити неконтрольоване зростання цін. Бо необхідні для забезпечення витрат кошти доведеться друкувати.

Із аргументами уряду і особисто прем'єра важко не погодитися. За винятком одного, проте суттєвого "але". Можливо, хтось цього й не зауважував, але кожен з приходів Юлії Тимошенко на посаду глави Кабміну характерний черговим розкручуванням інфляційних процесів.

Пригадаймо події 2005 року. Зокрема, задекларовану у передвиборній програмі Тимошенко виплату тисячі гривень. Обіцянку, хай і не повністю, виконали. Не важливо (хоча не для тих, хто грошей не отримав), що замість 11,7 млн вкладників (за даними Тимошенко, їх чомусь лише 8,4 мільйона), компенсацію отримали лише 6,4 млн. Проте економісти попереджали - викид такої маси грошей у готівковий обіг неодмінне спричинить зростання цін. Що й відбулося.

Складається враження, що і зараз уряд не надто переймається проблемами інфляції. Тим паче завжди можна знайти приклади для порівняння з іншими, мовляв, усі так живуть.

Задля об'єктивності: у зауваженнях (а їх майже сотня) до запропонованого Бюджетного кодексу, доля якого досі зависла у повітрі, Президент, зокрема, вказав і на ці проблеми. Підрахував він імовірний дефіцит бюджету-2009 - не менше 100 млрд грн (рефінансування комерційних банків, на що НБУ вже витратив понад 43 млрд грн, 18 млрд - НАК "Нафтогаз України", схвалені парламентом 9,8 млрд грн додаткового фінансування на підготовку до Євро-2012 тощо).

Але практика розкручування маховика інфляції триває. Взяти хоча б безперервні зміни ставок акцизного збору на найходовіші товари - алкоголь, тютюн та пальне. Нас запевняють, що ці кошти потрібні для поліпшення життя вже сьогодні. Життя, правда, не міняється, а гроші щезають. Та повернімося до згаданого закону.

Він - лише півсправи. Щоб закон запрацював, необхідно щонайменше ще два закони: про зміни у цьогорічному бюджеті про внесення змін у бюджет наступного року. Причому останній слід розглядати вже не таким, яким він потрапив до ВР із Кабміну. Звісно, низку статей, насамперед щодо фінансування і Президента з його апаратом, і Кабміну, і самої ВР, доведеться урізати, загалом послабити непосильний тягар видатків на державне управління та законотворство. Що за сучасних матеріальних захцянок влади уявити важко. Як свідчить практика, зміни до держбюджету, особливо про обмеження видатків на потреби вищих щаблів влади і самих себе, депутати ухвалюють без особливого ентузіазму. Якщо ухвалюють узагалі. Зайве підтвердження тому: ВР відмовилася від другого читання проекту постанови регіоналки Ганна Герман про додаткові заходи з упорядкування окремих витрат держбюджету, скерованих на збільшення розмірів соціальних стандартів та гарантій. У ній, зокрема, передбачалося удвічі зменшити зарплати чиновників, серед інших - Президента, прем'єра, спікера ВР, голови Нацбанку, керівників Ради нацбезпеки тощо.

А ми - про нові соціальні стандарти для посполитих?