“Відкати” у сфері державних закупівель становлять нині не менше як 20 відсотків від загальної суми витрат на них

Певно, не зробимо великого відкриття, якщо скажемо, що люди крали завжди. Що вдієш, така особливість людської натури - поцупити те, що погано лежить...

Звісно, часи змінюються. Змінюються і пріоритети людських зазіхань на те, що їм не належить. Незмінним залишається тільки одне: непереборне бажання заволодіти однією із головних речей, особливо для сучасної цивілізації, - грошовими знаками. Причому, чим більше їх можна "заробити", тим ліпше.

Єдина, але суттєва відмінність українців у цьому сенсі: різні можливості доступу до грошової маси, яку можна вкрасти. Часто навіть безкарно. Ба більше, що значніші суми, які потрапляють у приватні кишені, то менше шансів на покарання.

Минулої середи у прямому телеефірі відбулася пресконференція голови Рахункової палати Валентина Симоненка, який зайвий раз підтвердив цю тезу. Стосувалося спілкування очільника фактично єдиного в країні формально незалежного державного органу обліку та контролю із журналістами сфери так званих державних закупівель.

Валентин Симоненко стверджує, що зловживання із державними закупівлями в країні тривають. Змінюються лише особи, які на цьому наживаються. За свідченням аудиторів, зберігаються навіть ставки "відкату" - необхідного атрибуту набуття права брати одноосібну участь у тендері.

Після скандалів, пов'язаних із Тендерною палатою (вона, власне, й влаштовує усі конкурси на закупівлю продукції за казенний кошт), сфера державних закупівель перейшла під повне і безпосереднє регулювання Кабінету Міністрів.

Закон, що визначав закупівельні процедури, скасовано у березні 2008го, а нового досі немає. Замість нього чинними є лише підзаконні акти уряду, які в ручному режимі визначають, що і як слід купувати за державні кошти.

Конституційний Суд свого часу довів, що без ухвалення нового закону державні закупівлі здійснювати не можна. Але... торги за бюджетні кошти тривають, а "відкати" від загальної суми витрат на державні закупівлі становлять, за оцінками Валентина Симоненка, не менше як 20% від загальної суми витрат, призначених на державні закупи. Хоча при цьому голова Рахункової палати й наголошує: це приблизно той же рівень, що й за часів дії старого закону. Що таке 20%, можна судити із цифр, наведених Валентином Симоненком.

Як підрахували у Рахунковій палаті, за перше півріччя поточного року держава загалом закупила товарів та послуг на 132 млрд грн. За весь 2008 рік - на 167 млрд. Як бачимо, в часи кризи державні закупівлі, як не дивно, прогресують. Ба більше, за цей рік вони взагалі перевищать 200 млрд грн. Та справа не в цьому. 48% закупівель із згаданих сум відбулося без усілякої конкуренції - або з наявністю одного учасника тендера або без конкурсу взагалі. Себто того, хто пропонуватиме свій товар державі, аби вона його купила, визначили наперед.

У конкретному виразі такий розподіл грошей наочно проілюстрували на прикладі витрат на державні закупівлі минулого року. Як зазначив Валентин Симоненко, загалом за конкурентними процедурами закупівель у 2008 році укладено договорів на 86 млрд 978,5 млн грн. Це 52% від загальної суми, на яку укладено такі угоди. На решта 48%, що становлять 80 млрд 319,1 млн грн, конкурс проводився за участю одного учасника.

Деякі рішення Кабміну про тендерні закупівлі були публічними й аналізувалися у ЗМІ. Як приклад, придбання теплоелектростанціями енергетичного вугілля у ДП "Вугілля України" чи спроба дозволити "Нафтогазу України" купувати без тендерів послуги фінансових консультантів, - наголосив Валентин Симоненко. До слова, із тим, що дозвіл купувати НАК послуги фінансових консультантів поза конкурсом був лише спробою, ми не погодимося. Про скандал навколо єврооблігацій "Нафтогазу" на 500 млн дол, точніше із незгодою групи інвесторів щодо їх реструктуризації, "Пошта" докладно розповіла 3 вересня. Однією із причин цієї незгоди була незрозуміла ситуація навколо фінансового радника - кіпрської псевдокомпанії, яка миттєво з'явилася майже нізвідки і невідомо, за якою адресою перебуває.

Щодо наведених прикладів, продовжує Валентин Симоненко, то зазвичай ці рішення мотивуються потребою стабілізувати певний ринок у період кризи. Наприклад, дотувати шахтарів державних вуглевидобувних компаній. Проте публічною є лише невелика частина таких закупівель.

Вказівки із вимогою відмовитися від конкурентних процедур народжуються у формі протоколів або доручень, - наголошує голова РП. Їх підписує прем'єр Юлія Тимошенко або перший віцепрем'єр Олександр Турчинов. Такі документи не оприлюднюються на сайті Кабміну і не візуються в Мінекономіки, яке й має контролювати тендерні процедури. Отже, інформація про них доступна лише уповноваженим органам контролю.

Часто у рішеннях уряду навіть не визначені предмет, суми та учасники закупівель, - стверджує голова Рахункової палати. Зокрема, протоколом від 13 листопада 2008 року Юлія Тимошенко доручила закупити кам'яне вугілля у ДП "Вугілля України" на суму 18,5 млрд грн. Хоча Олександр Турчинов протоколом від 3 листопада того ж року вже доручав придбання вугілля на 14,3 млрд грн.

Інший приклад державного керування закупівлями. Валентин Симоненко пригадав, як дорученням від 18 червня 2008 року прем'єр уможливила закупівлю цукру на 100 млн грн у трьох компаній: ТОВ "Аграрне товариство", ТОВ "Українська продовольча компанія" та ТОВ "Сатрі ЛТД".

Те, що прем'єр вже давно перебрала на себе функції загальнодержавного торгового менеджера, давно не секрет. Недаремно у своїх виступах вона любить наголошувати: "Україна уклала контракт ...", "Україна продає такій­то країні такогото і стільки...", "Ми закупили вугілля стількито.." тощо. Прикладів безліч. Це, так би мовити, те, що вона сама ж широко афішує. Проте, як свідчать наведені головою Рахункової палати випадки, існує й інша, утаємничена торгівельнозакупівельна діяльність Кабміну і його очільниці. Чи на користь вона державі? Питання залишається відкритим. Поки що в Кабміні наполегливо шукають гроші, здебільшого позичаючи за кордоном, для латання катастрофічних дір у бюджеті та на чергові соціальні програми.