Замість бажаного прориву в українсько­туркменських газових відносинах, Президент Ющенко привіз лише непевні обіцянки про створення робочої групи

Кажуть, стабільність певним чином - ознака майстерності. З цієї точки зору, стабільні непорозуміння у газових відносинах із Росією та пошуки можливих шляхів унезалежнення газових постачань від північного сусіда виглядають справжнім штукацтвом вітчизняних урядників. Зазвичай, без реального результату.

Останній візит глави держави до Туркменістану - зайве тому підтвердження. Навіть попри те, що прямого постачання туркменського газу до України не обговорювали, вже напередодні було зрозуміло - ця тема, хай і опосередковано та завуальовано, стала домінантою перемовин. Конкретних же домовленостей насправді й не могло бути, тож візит Ющенка слід трактувати за своєрідну розвідку боєм. Щоправда, виглядало, що робили її радше за принципом: а раптом щось вийде...

Ідею домовитися із Ашгабадом про прямі газові постачання, новою, звісно, не назвеш. Упродовж тривалого часу власне Туркменістан був головним джерелом дешевого газу в Україну (пригадаймо 50 дол. за тисячу кубів часів Кучми). Щобільше, Україна мала можливість розраховуватися за нього не лише грошима, а й бартером.

Проте від початку нового тисячоліття традиційні відносини зазнали суттєвих трансформацій. З одного боку, покійного вже туркменбаши Сапармурата Ніязова вже не влаштовувала чинна схема розрахунків. Тим паче Україна в них не була пунктуальною, затримуючи навіть бартер, не кажучи вже про гроші. А поза тим, акцент змістився саме на них. Можливо, бажання отримувати за газ "живі" кошти, та ще й за новими цінами, зумовило підписання 2003 року туркменсько­"газпромівського" контракту на наступні чверть століття. Згідно з ним, "Газпром" нарощував закупівлю туркменського енергоносія до рівня, коли інші покупці були вже непотрібними (від 2009 року до 7080 млрд кубометрів, тобто майже 2/3 обсягу всього газу, який "Газпром" постачає до Європи).

Зважмо й на відверті дипломатичні прорахунки. Насамперед тодішнього голови "Нафтогазу" Олексія Івченка. Досить сказати, що туркменські чиновники, врештірешт, визнали його безпосередню участь у переговорах про імпорт туркменського газу в Україну неможливою.

Від початку 2006 року Україна перестала напряму купувати газ в Ашгабада, хоча значна його частина, що потрапляла на наші терени, була туркменського походження. Натомість з'явилися посередники, зокрема, відома швейцарська компанія "РосУкрЕнерго" відомого вітчизняного олігарха Дмитра Фірташа. Купуючи у "Газпрому" певну (невелику) частину російського газу і значно більшу (до 60 млрд кубів) туркменського, компанія продавала газ Києву за більш­менш поміркованою ціною - 95 дол. за тисячу кубів.

Але час минав. "РосУкрЕнерго" зусиллями чинного прем'єра Юлії Тимошенко усунули з вітчизняного газового ринку. В Туркменістані з'явився новий батько нації - Гурбангули Бердимухаммедов. Іншою стала й ціна газу. Зокрема, для "Газпрому". Ще восени минулого року "Пошта" писала з цього приводу про нову консолідовану цінову позицію керівництва середньоазійських постачальників газу (туркменів та казахів) - з урахуванням світових тенденцій. Тоді вони пропонували "Газпрому" купувати його вже щонайменше за 300 дол. за тисячу кубів.

Про бажання купувати газ безпосередньо в середньоазійських постачальників наш уряд говорить регулярно. Напередодні візиту Віктора Ющенка до Ашгабада посол України в Туркменістані Віктор Майко 25 серпня обіцяв, що незабаром керівники двох країн обговорять схеми купівліпродажу газу без участі посередників. І хоча зрозуміло, що посередником є Росія, її теж планували залучити до участі у перемовинах. При цьому, якою є чи буде позиція Москви, дипломат не уточнив. Хоча уявити її якраз неважко. Особливо на тлі нинішніх російсько­туркменських газових відносин.

Попри 25річний контракт, "Газпром" не досягнув запланованого рівня закупівель туркменського газу. Замість задекларованих 6070 млрд кубометрів, із 2006 року "Газпром" брав щорічно не більше як 40 млрд. Попри те, російський монополіст залишався найбільшим покупцем газу з­над Каспію.

Зауважимо, що на відносинах Москви та Ашгабада позначилася й криза. Газові потреби Європи значно поменшали. Зрештою, як і України. А це - головні "газпромівські" споживачі. Тож Ашгабад почав активні пошуки альтернативних покупців. Зокрема, проголосив про своє можливе приєднання до проекту "Набукко" як постачальника. Проте будівництво нового газогону - справа майбутнього (орієнтовно його завершать 20122014 рр.). Україна також задекларувала бажання участі у новому проекті, бо туркменський газ міг би дістатися нам іншим шляхом.

Отож, виглядає, що певні перспективи зменшити залежність від постачань російського газу Україна таки має. Хоча вони - рівняння із багатьма невідомими, серед яких Україні надано, далебі, не головну роль, яка, до слова, визначатиметься не лише нашим прагненням до зменшення газової залежності від наразі єдиного постачальника газу.

Зрозуміло, що Україна змушена зважати на позицію Росії, якій пряме постачання газу із Туркменії, безперечно, аж ніяк не вигідне. Некомфортно почувається із "Газпромом" і Туркменістан. Крім "Набукко", Ашгабад шукає потенційних партнерів і в Китаї, готовому інвестувати мільярди доларів у розробку туркменських газових родовищ, зокрема, Південного Іолотаню. Проте через підписані контракти "Газпром" для Туркменістану надалі є головним партнером, хоча формальним.

Якими мотивами керуватиметься "Газпром" у можливих тристоронніх переговорах, якщо Україні гіпотетично вдасться домовитися із туркменами? Насамперед, як уже сказано, фактом зменшення постачань російського газу до Європи. Недаремно і російська корпорація шукає можливі ринки збуту в Китаї і, щоб зменшити транзитну залежність від України, будує "Північний потік".

Хоча власне для України вагомішою є інша обставина - виконання січневого десятирічного газового контракту, підписаного Юлією Ти­мошенко у Москві. І тут справа не тільки у ціні на газ. Україна зобов'язана купувати конкретну кількість блакитного палива. Прем'єр публічно повідомила, що цього року ми закупимо не більше як 33 млрд кубометрів (замість законтрактованих 41,6 млрд), а наступного - ще менше (2527 млрд замість контрактних 52 млрд). Наразі достеменно не відомо, якою буде реакція керівництва "Газпрому" та російського уряду на український режим газової економії. Поки що "Газпром" не має наміру штрафувати "Нафтогаз України" за систематичні недобори газу, але що буде, коли вони триватимуть й наступного року? Розраховувати на лояльність "Газпрому" в ситуації загального зменшення транзиту до Європи не доводиться. Адже на цьому він втрачає близько 5 млрд дол.

Тим паче, що, згідно із контрактом, Україна може зменшувати обсяги закупівель не більше ніж на 20 %. А переговори про такі наміри треба розпочинатися заздалегідь - за півроку. В іншому випадку - багатомільярдні штрафи. Не забуваймо й те, що туркменський газ реально транспортувати в Україну лише через транспортну мережу "Газпрому". Отже, навіть за можливої угоди про прямий імпорт, домовлятися із росіянами доведеться.

Реальним виглядає такий варіант розвитку подій: Україна відмовляється від спроб отримувати туркменський газ напряму. "Газпром", своєю чергою, дивитися крізь пальці на зменшення постачань газу в Україну. Ось такий пасьянс.

Фото ITARTASS