Ніхто з адекватних людей сьогодні не сумнівається в тому, що Україна переможе, є розбіжності лиш у прогнозах, на скільки війна може затягнутися. І вже сьогодні мовиться про те, що по її завершенні Україна переживе економічний бум. Так, звісно, спершу доведеться розміновувати величезні території, дуже багато треба буде не те що відбудувати, а збудувати заново. 

Окрім того, війна дає нам шанс збудувати таку Україну, про яку ми мріяли: сильну і заможну. Для цього будуть потрібні люди – фахові, відповідальні, чесні, готові вчитися. У різних галузях. Кожен незалежно від професії, маючи такі риси, зможе знайти своє місце. Водночас після війни соціологи прогнозують ще одну хвилю еміграції з України. 

Що найперше потрібно буде зробити після війни, у яких галузях відбудеться найбільше змін, як це позначиться на розвитку Західного регіону, які фахівці будуть найбільш затребувані, чи вистачить фахових кадрів і робочих рук та чи можлива трудова міграція в Україну, «Львівська Пошта» запитала професора НУ «Львівська політехніка», доктора економічних наук Ростислава Слав’юка.

– Майже у всіх країнах світу, які пережили війну, почалися суттєві зміни, реформування, активні економічні процеси. Однак такої війни, як в Україні, не було ніде, бо якщо в інших країнах через війну було частково знищено інфраструктуру, житловий фонд, трохи сільськогосподарських площ, то в Україні надзвичайно зачепило енергетичну сферу. Наш енергетичний сектор має бути першим і найголовнішим на етапі відновлення. Окрім енергетики, в трійці пріоритетних у цивільній сфері – будівельна і транспортна галузі та фінансова система. 

– Розвиватиметься як традиційна енергетика, так і альтернативна – сонячна, вітрова та інші. Тут буде багато абсолютно нових проєктів. Застосовуватимуть і біотехнології, і нанотехнології, й інженерію, що стосуватиметься передачі електроенергії. Вже нині німці наполягають на тому, щоби ми виробляли біоетанол, різні нові альтернативні енергетичні ресурси з огляду на наш сільськогосподарський потенціал, кількість сонячних днів і так далі. Ці сфери будуть проривними, і фахівців знадобиться в рази більше – як інженерів, так і робітників, а також фахівців із обслуговування.

Водночас розвиватиметься атомна енергетика, адже на сьогодні вона найдешевша у виробництві. Вже є пропозиції побудови ще двох блоків атомної електростанції.

І цього не уникнути, бо в нас знищені 50% енергетичної інфраструктури. Порівняно з усіма потужностями, що є в нашій економіці, енергетика буде потрібна вдвічі більше. 

– Без сумніву, при такій кількості руйнувань буде потрібна армія працівників будівельної галузі. Але, що важливо, це буде абсолютно новий тип будівництва, який враховуватиме ризики, які показала війна. Наприклад, будуть потрібні фахівці, щоби збудувати підстанції в підземних сховищах, спроєктувати і прокласти інфраструктурні мережі в безпечних місцях. Навіть у житловому будівництві буде абсолютно новий підхід до того, де будувати, як будувати, а наявність укриттів стане одним із ключових завдань. 

Буде потреба не тільки в працівниках робітничих будівельних професій, а й величезний дефіцит інженерних кадрів. Якщо порівняти з довоєнним періодом, то в рази збільшиться потреба у фахівцях, які можуть спланувати, спроєктувати й організувати процес. 

– У нас дуже недооціненою була залізниця. Війна показала, що вона має бути номером один, а була третім-четвертим. Тут зміни будуть просто колосальні, особливо щодо міжнародних перевезень. Завдяки тому, що залізниця взяла на себе зернові та інші перевезення, вона вже на ходу починає перебудовуватися. Потрібно буде активізувати ще одну сферу – залізничне машинобудування, себто будівництво вагонів, напіввагонів, тепловозів і так далі. Потреби в них будуть у рази більші, аніж до війни. І тут теж знадобляться працівники: робітники й інженери. 

Окрім того, після війни буде багато нових проєктів будівництва доріг, а також відновлення призабутих. Будуть і величезні проєкти міжнародних, швидкісних магістралей, як-от Варшава – Київ. Уже працюють групи, які готують договори. А для того, щоб ми могли мати міжнародні лінії, доведеться підганяти до міжнародних стандартів транспортні вузли та лінії сполучення. 

– Безперечно, військова галузь буде пріоритетною. Буде докорінно переглянуте ракетобудування – воно стане першим номером у військовій сфері. Вже зараз маємо інше ставлення, інші підходи, інше фінансування, нових людей. Другий напрям – авіабудування. Виробництво літаків, квадрокоптерів та різноманітних літальних апаратів буде переглянуте докорінно. Варто сподіватися капіталовкладень – як внутрішніх, так і зовнішніх. Третя сфера – військово-морський флот і все, що з ним пов’язане. Після війни постане питання: ми морська держава чи ні? Тому виникне нагальна потреба побудови й забезпечення свого військово-морського флоту. Автоматично постане питання морських портів і військово-морських баз. І те, що стосується цивільного розвитку, теж буде значною мірою зав’язане на портах і портових перевезеннях. Кораблі будуть потрібні як для військово-морських сил, так і для цивільних перевезень. В них постане радикальна потреба. 

– Наша банківська система через війну, яка почалася ще в 2014 році, а відтак пандемію дуже захиріла, згорнула свою діяльність, втратила традиційні банківські продукти, як-от кредитування, але це мусить змінитися, бо щоб розвивати економіку, потрібно розвивати банківське обслуговування. В Україні є кілька великих державних банків, і їх доведеться приватизувати. 

Окрім того, сюди прийдуть банки інших країн світу, прийде банківський капітал. Для такої кількості будівництва і відновлення інфраструктури нам потрібно буде в разів п’ять-сім більше операцій банківського обслуговування. Наявна банківська система з цим не впорається, тож буде збільшення кількості банківських працівників. Водночас зростатиме автоматизація у банківській сфері, яка, до речі, ще до війни в нас відбувалася краще, аніж у багатьох західних країнах, тобто ми вже зробили великий крок уперед, а після війни вона набере неймовірних обертів.

– Уже зараз в світі на Україну дивляться не лише як на потенційного експортера сільськогосподарської продукції, хоча ми й надалі та значно більше її продаватимемо, але й як на потенційного великого експортера енергії. Ми трохи недооцінюємо себе. На експорті електроенергії можна дуже добре заробляти. Вже є інвестори, готові вкладати в цю сферу, вони бачать величезний потенціал.

– Літій зараз дуже потрібний для виробництва батарей, і це дуже перспективний та затребуваний напрям, і хоча декілька країн вже почали перехоплювати ініціативу, видобування літію в Україні має хороші шанси. Проте там, де можна добувати літій, треба закінчити війну і розмінувати території. Також переважно в районі бойових дій зосереджені поклади інших природних ресурсів, потрібних у виробництві чипів та різного роду електротехнічної й радіотехнічної, а навіть космічної апаратури, зокрема рідкоземельних металів, на які сьогодні великий попит. Дуже багато інвесторів зацікавлені в їх видобутку, лише чекають на закінчення війни. Тому видобувна галузь серйозно змістить акценти й пріоритети – від видобутку чорної руди та вугілля до видобутку більш цінних матеріалів. 

Окрім того, на заході України є величезні поклади міді, однак її видобуток зупиняло те, що це може спричинити екологічні проблеми. Якщо ж прийдуть компанії з високотехнологічними способами видобутку, то, можливо, ці поклади почнуть розробляти. Водночас українці вже так нашкодили екології з нелегальним видобутком бурштину, а мідь саме там, де бурштин, що гірше вже не зроблять. 

У нас великі перспективи й щодо видобутку сланцевого газу. Є думка заморозити його видобування на 100 років. Але чи тоді він буде потрібний, чи його використовуватимуть? Напевно, ні. Тому сланцевий газ будуть видобувати як на Олеському, так і на Юзівському родовищах. 

– Передусім змінить акценти й технології. Після війни в Україні буде стільки металобрухту, і це не тільки військова техніка, а й демонтаж поруйнованого, що вистачить для переробки на ще 30-40 років. Це набагато простіше, аніж виплавляти з руди. Це шанс нарешті позбутися старих енергозатратних технологій, значна частина з них просто відійде в минуле. «Азовсталь», на мою думку, вже не відновити. І навіть ті підприємства, які відновлять роботу, вже не повернуться до колишніх технологій. Чорнорудна металургійна промисловість скоротиться суттєво, бо це буде невигідно.

– Не може бути такого, що ми враз почнемо продавати готову продукцію, літаки чи ще щось. Для цього потрібен час. Проте є одна сфера, де ми можемо мати прорив. У світі є така практика, що найбільше купують військову продукцію країни, які пережили війну. Якщо в нас найближчим часом налагодиться стабільне її виробництво, а попит на неї був ще до повномасштабної війни, то придбання її буде стояти під номером один у різних країнах, позаяк ця зброя – від «Стугни» до «Грому» – довела свою ефективність на практиці. В нас є варіант стати експортером різних видів зброї. 

Окрім того, до нас почнуть приїжджати на навчання у військові виші з інших країн.

– Тут теж буде багато змін. Загалом у нас приблизно мільйон паїв уже не мають власників: хтось помер ще до війни, хтось під час війни виїхав на Захід, а чимало і в росію, хтось загинув. Тому потрібно буде на першому етапі відновити всі реєстри земельної власності, що буде доволі проблематично, бо людей треба буде шукати. Після цього таки почне працювати ринок землі, прийдуть інвестиції, які дадуть можливість більше переробляти. Набагато вигідніше продавати продукцію подвійної чи потрійної переробки, та й легше перевозити. Продавати за найнижчими цінами фуражну пшеницю безглуздо. 

Окрім того, в нас безперечно розвиватиметься сфера переробки, заморожування і сховищ. Ще до війни було закладено чимало садів, однак сучасних сховищ не було, щоби ці ж яблука зберігати. Ягідництво теж матиме хороші перспективи, коли буде можливість заморожувати і зберігати продукцію. Прийдуть і західні компанії, і наші виникнуть. Це те, що може запрацювати в дуже короткий термін – пів року-рік.

Водночас мають реально запрацювати біржі, які були, але дуже слабкі, виникатимуть нові. Доведеться розширити їхні функції, зробити їхню діяльність більш прозорою. Від цього у виграші будуть передусім виробники продукції. Але їм доведеться навчитися працювати з біржовиками, брокерами, бо до війни це відбувалося доволі стихійно. 

– Охочих буде багато. Передусім із тих країн, які оцінили нашу стійкість. Це ті країни, які допомагають нам перемогти у цій війні. Будуть також інвестиції з країн, які зараз зайняли споглядальну позицію, як-от Індонезія, Японія, а навіть Китай. Ще до війни Китай мав плани щодо Нового шовкового шляху, який пролягатиме через Україну. Для Китаю зараз доволі проблематично доставляти товари в Європу, а це ринок на 750-800 мільйонів споживачів. Тож цілком ймовірно, що до проєкту Одеса – Гданськ, який пропонували поляки, долучаться китайці. І це буде дуже потужна магістраль. 

– Найбільше інвестицій піде в міста, які найбільше постраждали. І не тільки тому, що там більше поруйновано, а й тому, що там є ресурси і потужності, які треба розвивати. Про найбільш перспективні для інвестицій галузі вже мовилося. Проте, на мою думку, на території, близькій до кордону з росією, на відстані 100-150 кілометрів, промисловість спочатку розвиватиметься дуже повільно. 

У ці регіони на певний час інвестиції будуть заморожені, навіть частина населених пунктів просто щезне, ніхто їх не буде відбудовувати. Страх перед ордою породить таку нейтральну смугу – і економічну, і інвестиційну. В центральних областях будуть значні інвестиції у виробництво і переробку сільськогосподарської продукції. На півдні України великі інвестиції підуть у будівництво портів та пов’язаної з ними інфраструктури. Особливо потужні інвестиції підуть у Київ. 

– Тут якихось особливих змін у структурі промислового виробництва не варто очікувати, як і великих інвестицій у промисловість. Проте будуть намагатися створювати потужності з виробництва й експортування електроенергії, і цей процес відбуватиметься дуже інтенсивно, розвиватиметься й альтернативна енергетика. 

Також значний акцент на заході України робитимуть на хаби, транспортну інфраструктуру, перевезення і складування. Ці сфери забиратимуть значну кількість робочої сили й фінансування. Розвиватиметься тут і банківський сектор. Це буде своєрідна сполучна ланка між країнами Заходу та іншою частиною України. 

Львів відіграватиме величезну роль в авіаційному сполученні. Мені здається, що по війні першим відкриється для польотів у Європу саме Львівський аеропорт. Цілком можливо, що в західних областях збудують ще один аеропорт або й кілька, можливо, ще один на Львівщині. 

Розвиватиметься на заході й військова інфраструктура. 

– На ринку праці ситуація буде близька до катастрофічної. Війна забрала чимало життів, багато виїхало за кордон, на Захід, ще чимало втекло чи було вивезено в росію. І це передусім люди працездатного віку. Якщо на кінець 2023 року в нас залишиться 35 мільйонів населення, то будемо більш-менш справлятися. Якщо ж 30 мільйонів чи менше, то це означатиме, що робочої сили не вистачатиме. 

До того ж у Європу виїхало дуже багато жінок із малими дітьми. І по завершенні війни, як оцінюють соціологи, частина молодих людей – чоловіків, які були у війську чи просто не змогли виїхати через обмеження – поїдуть до них у Європу. Тобто буде ще хвиля повоєнної еміграції. Чимало чоловіків повернулися з-за кордону, щоби взяти до рук зброю і стати на захист України, і по війні вони знову можуть повернутися туди. Майже у всіх сферах у нас буде дефіцит фахівців.

– Конкретніше стане відомо не швидше ніж наприкінці 2023-го, коли почнеться відбудова. Але якщо ми хочемо подолати корупцію, доведеться вести облік дуже скрупульозно і по-новому. Вже зараз на ринку праці бракує бухгалтерів. А їх знадобиться в рази більше, бо на всіх операціях з відновлення потрібно буде вести облік: за кожну витрачену гривню інвестицій доведеться звітувати. І контроль буде жорсткий.

Нам доведеться більше користуватися послугами психологів, і то тривалий час. Їхньої допомоги, за прогнозами ВООЗ, потребуватиме чверть населення країни. Це не тільки військові, війна покалічила всіх. Допомоги потребуватимуть і волонтери, і цивільне населення, а навіть частина молоді, яка повернеться з-за кордону і стикнеться з жахливими наслідками війни. Тут буде велика потреба не просто в людях, що мають диплом психолога, а в тих, що вміють вислухати, порадити. Будуть виникати різного роду центри психологічної допомоги. 

Водночас та кількість юристів і менеджерів, які нині є в Україні, забезпечить розвиток на наступні 10 років. Тут дефіциту кадрів не буде. Останніми роками наші виші випустили чимало «міжнародників», проте знадобляться фахівці у конкретних сферах, зокрема міжнародного права та фінансів.

– Так, і багато хто скористається цим шансом для самореалізації. Ба більше, багато людей, які раніше їздили на роботу за кордон, тепер поїдуть на відбудову країни. Якщо, умовно кажучи, в Польщі будівельник зможе заробляти тисячу доларів за місяць, а на відбудові Харкова платитимуть дві, то, звісно, з Львівщини він поїде у Харків. Внутрішня міграція буде шалена. Навіть ті, що багато років працювали за кордоном, кидатимуть усе і повертатимуться в Миколаїв і Одесу, бо там буде місце роботи, але нам все одно не вистачатиме, особливо робітників, постійно і в різних сферах.

– Не думаю, що до нас масово прибуватимуть узбеки, таджики, туркмени. Їм ще знадобиться час, років п’ять-сім, допоки розвіється туман загрози «бандерівців», яких малювали на кожному стовпі росіяни. Китайці сюди теж не поїдуть, будуть використовувати різні нові можливості, але працювати не поїдуть. У найближчі два роки повернеться частина людей із Білорусі, передусім українців, які там жили. До нас уже дуже багато фахівців прибуло звідти, зокрема в ІТ-сфері. Їхатимуть і з Молдови, бо там низькі доходи, низька зарплата. Там дуже багато українців, у Придністровській області раніше було 80 відсотків. Багато хто з українським корінням повернеться в Україну з росії. Доведеться дуже жорстко фільтрувати, але будуть повертатися. 

– Так. Якщо, умовно кажучи, десять попередніх років виші готували інженерів, які йшли торгувати на ринок чи в бізнес, то зараз вони матимуть шанс повернутися в професію, а випускники – отримати добру роботу за спеціальністю. Робота буде, її пропонуватимуть, але можливість працювати залежатиме від готовності кожного. Вимоги будуть великі: хто знатиме іноземну – матиме перевагу, зможе працювати в західних компаніях. У нас були такі спеціальності, коли із сотні випускників за фахом ішли працювати п’ятеро-шестеро, а тепер 30-40 отримуватимуть пропозиції при закінченні вишу. Хто не злякається і піде – матиме добрий шанс для розвитку.

– Звісно, буде потрібна англійська, але й інші, передусім європейські мови стануть великим бонусом. Уже нині є попит на добрих перекладачів, а буде ще більший. Однак передусім нам знадобляться хороші фахівці зі знанням іноземних мов майже в усіх галузях – архітектурній, будівельній, фінансовій, медичній, енергетичній. Бо коли сюди прийдуть великі інвестиції, потрібно буде працювати з іноземцями. В нашій будівельній сфері немає навіть одного відсотка тих, що можуть вільно спілкуватися англійською, а треба буде відсотків 10-20, в архітектурі така ж ситуація. В кожній спеціальності нам знадобляться хороші фахівці зі знанням мов. У електротехнічній спеціалізації, енергетиці конче будуть потрібні німецька і французька. В нас фахівців у енергетиці зі знанням цих мов одиниці, а треба буде тисячі. 

Щодо китайської та японської, то тут можливі проєкти з вивчення китайської у Китаї та японської в Японії. Думаю, будуть просто набирати групи, як японці це робили до війни. 

– Їх уже нема, Пенсійний фонд є тотальним банкрутом, нинішні виплати здійснюють за рахунок кредитів та інших надходжень з-за кордону. Проте після війни контроль за використанням коштів буде дуже скрупульозний. Звісно, вже призначені пенсії виплачуватимуть, але надалі вимоги до призначення пенсій будуть щораз жорсткішими. Наявна радянського типу пенсійна система не має майбутнього. Буде запроваджений другий рівень страхування, коли кожен сам сплачуватиме страхові внески. Сюди або прийдуть потужні західні страхові компанії, або ж активізуються наші, можливо, що державні. 

– Ні, не може. В нас із десяток економічних реформ, які ми не здійснювали 30 років, проведуть одразу після перемоги. Війна таким батогом дасть по руках усім урядовцям, що вони не просто ці реформи нарешті впроваджуватимуть, а хапатимуться за них як за шанс на порятунок. Бо нам зараз дають дуже великі гроші. З 2,6 трильйона гривень нашого бюджету – 1,4 трильйона з-за кордону, якими перекривають усі соціальні й гуманітарні питання. Але довго це не триватиме. Нас уже «поставили на лічильник» щодо реформ, уже сказали, що кожен долар має працювати на реформу. 

Тож, попри всі лиха й жахіття, війна дає нам шанс побудувати нову Україну – таку, яку ми хотіли б бачити, і ми не маємо права його змарнувати. Звісно, спершу буде важко, боляче, але потім стане добре.