У вівторок, 19 листопада, до LNG-терміналу в польському порту Свіноуйсьце у Балтійському морі прибув перший танкер із США з американським  зрідженим природним газом (ЗПГ, англ. LNG – liquefied natural gas) для України. “Це ще один крок у наданні допомоги Україні задля досягнення нею енергетичної незалежності”, – заявили в посольстві США в Україні.

Водночас за день до цього Національна акціонерна компанія (НАК) “Нафтогаз України” отримала від російського “Газпрому” пропозиції щодо продовження чинного контракту (термін дії якого закінчується 31 грудня ц. р.) або укладення нової угоди на транспортування газу з Російської Федерації (РФ) до Європи через українську газотранспортну систему (ГТС) протягом 2020 року. Пропозиції прогнозовано виявилися кабальними, і керівництво України відразу заявило, що не збирається їх приймати. Однак проблема продовження транзиту залишається і поява альтернативного газового джерела у вигляді поставок LNG із США може стати серйозним козирем у перемовинах Києва та Москви.

Ключові умови, за яких “Газпром” готовий продовжити транзитний контракт, були відомі вже давно: сторони повинні відмовитися від “всіх взаємних претензій у міжнародному арбітражі”, укласти короткострокову угоду лише на рік та відновити прямі поставки газу з РФ. Нагадаємо, що в лютому 2018 року після багаторічної судової боротьби НАК виграв суперечку з “Газпромом” у Стокгольмському арбітражі, який зобов’язав російського монополіста сплатити “Нафтогазу” компенсацію обсягом 4,63 млрд USD за недопоставку погоджених обсягів газу для транзиту. З урахуванням боргу української компанії перед російською за постачання газу “Газпром” має сплатити НАК близько 2,6 млрд USD.

“Україну влаштує укладення лише довгострокового контракту на транзит російського газу до Європи, який, з одного боку, забезпечує повноцінне використання нашої ГТС, а з іншого – енергетичну безпеку України та Європи”, – заявив прем’єр-міністр Олексій Гончарук, додавши, що проміжний контракт на рік Україну не влаштовує. Прем’єр підкреслив, що подібною відстрочкою Росія намагається виграти час, аби закінчити будівництво обхідних газопроводів. “Ми повинні отримати не якийсь проміжний варіант на один рік, щоб росіяни могли закінчити свою інфраструктуру і потім політично тиснути на європейські країни та Україну. Ми хочемо прогнозованих, взаємовигідних, стабільних умов роботи з нашими європейськими партнерами за європейськими правилами”, – наголосив Олексій Гончарук.

Нагадаємо, що на тристоронніх перемовинах України, Європейського Союзу (ЄС) та РФ щодо продовження транзиту, які відбулися наприкінці вересня ц. р. у Брюсселі, Київ озвучив свої вимоги. Українська сторона пропонує підписати контракт одразу на 10 років на помпування як мінімум 60 млрд куб. м щороку (з можливістю збільшення обсягів у разі потреби). Цю позицію підтримують і представники ЄС. Ціна питання – не просто щорічні надходження від транзиту до бюджету України в розмірі 2-3 млрд USD, а саме існування української ГТС. Для збереження системи у задовільному технічному стані необхідний певний постійний рівень тиску газу всередині труби. Ставши частково “порожнім”, газогін потребуватиме мільйонних витрат на постійні ремонти.

Але й це ще не все. Україна щороку споживає близько 30 млрд куб. м газу, 20 млрд із яких видобуває сама, решту імпортує через реверсні поставки. Фактично це означає, що західні покупці “Газпрому” перепродають Києву частину палива, отриману від російського постачальника. Якщо РФ відмовиться від транзиту українською територією, в Києва з’являться проблеми з імпортом через реверс. Наростити внутрішній видобуток не так уже й просто, адже це потребує серйозних інвестицій.

За таких умов поява альтернативного джерела поставок “блакитного палива” із США стає серйозним козирем в українській газовій колоді. У рамках візиту президента України Володимира Зеленського до Республіки Польща наприкінці серпня ц. р. був підписаний тристоронній меморандум між Україною, США та Польщею про поставки американського LNG. Участь у проєкті польської нафтогазової компанії PGNІG необхідна – поляки не пошкодували грошей, аби свого часу спорудити в порту Свіноуйсьце LNG-термінал, де привезений спеціальними танкерами СПГ проходить процес регазифікації (процес перетворення скрапленого газу з рідкого стану в газоподібний, після чого він стає придатним для транспортування звичайними газогонами – “Львівська Пошта”).

Щоправда, не варто забувати, що тристоронній меморандум підписано лише на листопад-грудень ц. р. Ще один нюанс – з українського боку фігурує не державний “Нафтогаз України”, а група приватних компаній із іноземними інвестиціями “Енерґетичні ресурси України”, яка спеціалізується на реалізації проєктів в українській енергетиці (керівний партнер – Дейл Перрі, США). Конкретні обсяги поставок (так само, як і сума угоди) не розголошують, але відомо, що йдеться про дуже скромні кілька сотень млн куб. м, що “розчиняються” у 10 млрд “кубів”, які щороку імпортує Україна.

Проте найголовніше, що ця “перша ластівка” дасть можливість відпрацювати суто технологічні моменти на перспективу.

Зараз Польща технічно може постачати до України приблизно 1,5 млрд куб. м газу. За два роки потужність LNG-терміналу в Свіноуйсьце збільшиться на 50% – до 7,5 млрд куб. м. Тоді ж завершиться будівництво газогону Baltic Pipe, що з’єднає Польщу з Норвегією (ця країна забезпечує газом приблизно 25% від загального споживання ЄС. – “Львівська Пошта”). Уповноважений уряду Польщі із питань стратегічної енерґетичної інфраструктури Пйотр Наїмський заявив, що 2021 року через польську ГТС Україна зможе отримувати 6 млрд куб. м газу.

Причому мова не лише про LNG-термінал в Свіноуйсьце. Президент США Дональд Трамп не приховує, що поставив перед собою амбітне завдання за два-три роки на рівних боротися із “Газпромом” за європейського споживача (зараз країни ЄС на 34% залежать від російського газу).

Свого часу Баррі Вортінґтон, глава Американської енергетичної асоціації, заявив, що в наступні п’ять років очікує чотириразового збільшення експортних поставок ЗПГ із США. “З точки зору обсягів американський ЗПГ – основний претендент на заміщення російського газу в Європі. Ми очікуємо, що вже до 2020 року в США будуть функціонувати шість заводів ЗПГ проєктною потужністю 67 млн т. У результаті країна очолить світовий приріст потужностей зі зрідження газу в 2017-2020 рр. (+ 54 млн т), обігнавши Австралію (+ 17 млн т) і РФ (+ 12 млн млн т)”, – пише авторитетне видання Forbes.

Наразі основними одержувачами американського LNG є Іспанія, Італія та Франція. Але не варто забувати про потужні LNG-термінали в Роттердамі (Нідерланди), Свіноуйсьце (Польща) і Клайпеді (Литва). Також відомо про плани кількох європейських держав (зокрема, Німеччини) побудувати ще понад десяток LNG-терміналів для приймання й регазифікації заокеанського енергоресурсу. Тож Україна матиме можливість вибору, закуповуючи потрібні обсяги палива на різних газових хабах у залежності від цінової кон’юктури.

Щоправда, в будь-якому разі енергоресурс доставлятиметься до України через ГТС Польщі (потужності словацького газогону доволі обмежені). Донедавна основною перешкодою для цього була відсутність інтерконектора – спеціальної перемички між польською та українською ГТС. Технічно-економічне обґрунтування його будівництва було зроблене ще 2015 року, але теки з паперами так і припадали пилом у шухлядах чиновників “Нафтогазу”. Про серйозність намірів Києва диверсифікувати поставки газу за рахунок американського LNG свідчить те, що присипані пилом папірці більше не потрібні – газогін вже є.

Наприкінці жовтня “Укр­трансгаз” завершив будівництво трубопроводу-перемички на компресорній станції “Комарно” у Львівській області. “Доступна для імпорту з Польщі пропускна здатність зросла із 6,5 до 18 млн кубометрів на добу. В річному вимірі це майже 6,6 млрд кубометрів або приблизно половина всієї річної потреби України в імпорті газу”, – заявив голова правління “Нафтогазу” Андрій Коболєв. За його словами, тепер Україна технічно готова приймати з польського напрямку газ в обсягах, які навіть перевищують потужність LNG-терміналу в Свіноуйсьце.

“Збільшення пропускної спроможності газових мереж між Україною та Польщею – це також новий крок на шляху інтеграції України до європейського ринку газу. Зокрема, це можливість для європейських трейдерів використовувати вільні потужності українських газових підземних сховищ. Ми готові запропонувати потужності для зберігання до 10 млрд кубометрів газу на рік, а це – майже 10% обсягу всіх підземних сховищ ЄС”, – додав Андрій Коболєв.

Щоправда, в цій ситуації існує класична ложка дьогтю. Питання старе як світ: скільки це коштуватиме? Вартість LNG-газу, що прописаний в контракті між польською PGNІG та “Енергетичними ресурсами України”, не розголошують (комерційна таємниця), хоча очевидно, що американський газ буде дорожчим, ніж той, що надходить за нинішнім реверсним маршрутом зі Словаччини. “За “найскромнішими” підрахунками, може йтися про 350-400 USD за тисячу кубометрів. Деякі ж експерти взагалі стверджують: з урахуванням усіх витрат на регазифікацію і помпування американське паливо обійдеться нам у всі 600-650 USD. Тоді як “звичайний” газ у Європі купуємо в середньому по 250 USD”, – пише агентство Укрінформ.

З іншого, як кажуть у Львові: “усе так не буде”. Собівартість блакитного палива у США постійно падає. Завдяки новим технологіям і державним дотаціям газовидобуток там розвивається стрімкими темпами. До того ж, через активне зростання видобутку сланцевої нафти, збільшується і видобування супутнього газу. Тож Вашингтон так чи інакше буде змушений іти на цінові поступки європейським партнерам. У будь-якому разі новий маршрут транспортування блакитного палива стане для України важливим елементом диверсифікації поставок та енергонезалежності від держави-агресора. Важливо також розуміти: чим тіснішою буде економічна співпраця України зі США, тим активніше Вашингтон (навіть попри нинішню політичну кризу в США, спричинену процедурою імпічменту президента Трампа через його ймовірний тиск на Володимира Зеленського з метою проведення розслідування проти Джо Байдена, головного конкурента Трампа на майбутніх президентських виборах) захищатиме українські інтереси на світовій арені.