Верховна Рада України (ВРУ), де президент Володимир Зеленський має монобільшість у вигляді фракції «Слуга народу», продовжує штампувати нові й нові рішення. Минулого тижня парламент ухвалив у другому читанні і в цілому закон, яким скасовується перелік підприємств, що не підлягають приватизації. За скасування ухваленого ще 20 років тому документу проголосували 250 народних депутатів. Потенційно на продаж можуть виставити понад тисячу державних об’єктів. Перелік перших восьми сотень із них вже готують, повідомили в Мінекономрозвитку.

Рішення нібито й правильне, адже в державній власності досі перебувають кілька тисяч підприємств, які або є відверто збитковими (висмоктують гроші з бюджету на зарплати працівникам та утримання заводів, що фактично простоюють), або слугують такими собі «годівничками» для певних наближених до політичного Олімпу осіб, на папері декларуючи суцільні збитки, натомість продаючи продукцію «наліво». Але є й другий бік медалі. За всі часи незалежності України єдиним успішним прикладом продажу приватному інвестору (та й то не з першої спроби) державного підприємства стала угода 2005 року про купівлю міжнародним холдингом Arcelor Mittal Криворізького металургійного комбінату за 4,8 млрд USD. Чи вдасться «Слугам народу» втілити амбітні «приватизаційні» плани?

«Перелік заборонених до приватизації підприємств містив більш ніж тисячу об’єктів держвласності. 90% з цих підприємств – це об’єкти малої приватизації. Приватизація таких об’єктів у системі «Prozorro. Продаж» за один рік принесла державі більш ніж 1,5 мільярда гривень. Усі ці компанії стали майданчиком для запуску нового бізнесу і створення робочих місць. Держава ніколи не була ефективним власником», – заявила після голосування народна депутатка з фракції «Слуга народу» Роксолана Підласа.

Також вона зазначила, що до другого читання у законопроєкт було внесено запобіжники, які не дозволять відправити у банкрутство держпідприємства, які всі роки «накачувались» боргами. «Законопроєкт вводить трирічний мораторій на процедуру банкрутства для підприємств, які нині є в переліку. Крім того, ми зобов’язуємо Кабмін розробити і подати парламенту перелік стратегічних підприємств, у яких держава не може продавати контрольний пакет акцій», – сказала нардеп.

Уже зараз відомо, що ні українські дороги, ні залізниця, ні газотранспортна система у приватні руки не потраплять. Ба більше, перелік заборонених до приватизації стратегічних об’єктів навіть розширять завдяки підприємствам із виготовлення та ремонту всіх видів зброї, що перебуває на озброєнні українських Збройних сил  України (повний список заборонених до роздержавлення стратегічних держпідприємств уряд має скласти за три місяці). Також заборонено приватизацію будь-яких державних об’єктів, розташованих на тимчасово окупованих територіях України.

Водночас експерти застерігають від помилок, допущених під час роздержавлення у 1990-ті та на початку 2000-х років, коли найприбутковіші об’єкти за безцінь (чи безкоштовно) потрапили до рук обмеженого кола здебільшого наближених до влади осіб. Навіть зараз, коли команда президента Володимира Зеленського нібито має абсолютну владу в країні, немає впевненості, що задекларована ЗеКомандою «велика приватизація» відбудеться успішно.

«Незважаючи на постійну риторику щодо необхідності передачі тих чи інших державних об’єктів у руки дбайливого господаря (та ще й можливості так поповнити бюджет), інкорпоровані і наближені до влади гравці завжди намагалися в будь-який спосіб пригальмувати відповідні процеси, адже самі сиділи (сидять) на фінансових потоках і отримують особистий зиск від діяльності навіть збиткових для держави підприємств», – пояснив агентству Укрінформ старший економіст Центру соціально-економічних досліджень CASE-Україна Володимир Дубровський.

Причиною відсутності прогресу в приватизації держпідприємств заступник директора Центру економічної стратегії Дмитро Яблоновський також називає політичну корупцію. Водночас, за його словами, причиною тут є не лише контроль за славнозвісними «потоками», який дозволяє політикам «вимивати» державні гроші у потрібні «кишені», але й соціальне значення багатьох державних підприємств. «Контроль над тарифами або цінами на товари, що виробляють певні державні підприємства, також можна використовувати як інструмент політичного впливу», – розповів свого часу Німецькій хвилі Дмитро Яблоновський.

Ще одна небезпека: незважаючи на постійні гасла ЗеКоманди про «абсолютну відкритість» для суспільства, насправді фактично запущений процес «великої приватизації» може бути схований за лаштунками. «Перелік об’єктів для приватизації забрали з погодження Верховної Ради України, тож відкритий дискусійний майданчик у парламенті буде захований у «підкилимні» рішення центральних органів влади чи відомств», – заявив під час брифінгу народний депутат (фракція «Європейська солідарність») Олег Синютка. Нардеп застеріг від загрози «підкилимно» приватизувати активи держави. З його слів, може йтися про такі великі об’єкти, як атомні електростанції тощо. Особливе занепокоєння, сказав він, щодо Укрпошти. Уже нині зарплати працівників цієї структури скорочують, людей переводять на 0,3 чи 0,5 ставки тощо. Також, наголосив Олег Синютка, дуже часто працівник Укрпошти у селі – це єдина людина, яка не тільки доставляє пенсії, а й допомагає людям у різних складних ситуаціях.

Водночас про намір приватизувати Укрпошту у вересні цього року публічно заявив генеральний директор компанії Ігор Смілянський. Можливо, за збігом обставин, Укрпошта і Укрзалізниця були виключені з переліку державних об’єктів, що не підлягають приватизації.

В уряді запевняють: все буде добре. «Скасування переліку заборонених до приватизації об’єктів не означає, що Укрпошта та Укрзалізниця будуть продані з молотка, але це переконливий сигнал, що державний бюджет зможе поповнитись грошима, а інвестори матимуть змогу модернізувати підприємства», – написав на своїй сторінці у Facebook міністр інфраструктури України Владислав Криклій.

Тим паче що 3 жовтня ВРУ ухвалила закони «Про оренду державного та комунального майна» та «Про концесію». Документи запроваджують правила передачі державного та комунального майна приватним інвесторам. Концесія – форма державно-приватного партнерства, що передбачає передачу об’єктів державної власності (таких, як дороги, аеропорти, підприємства тощо) у тимчасове користування приватним підприємствам.

Зазначимо, що Міністерство інфраструктури України отримало попередню згоду Світового банку (СБ) на проведення аналізу концесійних проєктів на українській залізниці. «Є попередня згода від Global Innovation Fund та Світового Банку щодо проведення аналізу концесій залізничних вокзалів та малодіяльних станцій», – повідомила заступниця міністра інфраструктури України Олександра Клітіна, інформує «Громадське».

Про концесію залізничних вокзалів в Україні говорили ще за часів попереднього уряду. Зокрема, зазначалося, що першим вокзалом, який планують передати в управління приватним компаніям, мав стати Київський центральний вокзал. Крім цього, для управління вокзалами в межах Укрзалізниці планують створити окрему «Вокзальну компанію», яка має запрацювати до кінця 2019 року. Раніше в Укрзалізниці повідомляли, що вокзали щороку приносять компанії 405 млн грн збитків.

Владислав Криклій додав, що держава володітиме контрольним пакетом акцій (50% + 1 акція) всіх стратегічних об’єктів, проте вони отримають можливість залучати приватних інвесторів.

Формула достатньо плутана і має серйозні ризики. Наочний приклад – Публічне акціонерне товариство (ПАТ) «Укрнафта» (найбільша нафтовидобувна компанія України, видобуває понад 86% нафти, 28% газового конденсату та 16% газу від загального видобутку вуглеводнів в Україні. – «Львівська Пошта»). 50% + 1 акція ПАТ належить державі в особі «Нафтогазу України», близько 42% акцій – власність групи компаній, пов’язаних із Ігорем Коломойським і Геннадієм Боголюбовим. Як повідомляв свого часу БізнесЦензор, за допомогою контролю над Укрнафтою Коломойський завдяки впливу на спостережну раду ПАТ вивів з компанії 1,1 млрд USD. У результаті Укрнафта не змогла заплатили податки державі, наразі її податковий борг перед бюджетом становить 13,8 млрд грн.

«Серед факторів, які відлякують бізнес, зокрема й іноземний, від участі у приватизаційних процесах в Україні, і досі залишаються відсутність ефективного забезпечення права власності, повністю незалежних судів, яким можна довіряти, неунормованість земельних відносин. А також надмірний вплив так званого «корупційного фактору» та відсутність сучасного антимонопольного законодавства. В ідеалі, подолання цих негативних чинників мало б передувати черговим спробам віддати державне майно у «надійні руки». Але оскільки цього не зроблено (точніше, за відповідними напрямками зроблені лише перші кроки), виконувати таке завдання доведеться паралельно із підготовкою приватизаційних конкурсів», – підсумовує агентство Укрінформ.