У суботу, 6 липня, до причалу №2Н нафтогавані Одеського морського порту пришвартувався танкер Wisdom Venture під прапором Гонконгу. Судно доставило зі Сполучених Штатів 75 тис. тонн нафти сорту Bakken. Як розповів начальник адміністрації порту Ігор Ткачук, наступне нафтоналивне судно може прибути до Одеси вже у серпні. “Наше підприємство має великий досвід роботи з нафтовантажами. Свого часу через порт ішла транзитом у великих обсягах нафта з Росії та Казахстану, венесуельська для Мозирського нафтопереробного заводу (НПЗ) у Білорусі. Зараз періодично заходять танкери із сировиною з Азербайджану. Тепер Wisdom Venture уперше в історії доставив нафту в Україну безпосередньо зі США”, – цитує Ігоря Ткачука пресслужба адміністрації Одеського порту.

За даними Business Information Network, партію американської нафти закупило Публічне акціонерне товариство (ПАТ) “Укртатнафта” для переробки на потужностях Кременчуцького НПЗ. Суму угоди не розголошують. Здавалося, Україну можна привітати із таким серйозним зовнішньоекономічним успіхом, адже прибуття до Одеси танкера Wisdom Venture засвідчило, що оголошена з 1 червня Російською Федерацією нафтова блокада може бути успішно подолана. Але, перефразовуючи відомий вислів, можна сказати: в кожному барелі нафти є ложка дьогтю.

Але спочатку все ж таки про успіх. Нагадаємо, що з 1 червня, згідно з постановою уряду РФ, російським компаніям дозволяють поставки в Україну, зокрема, сирої нафти, бензину, дизельного пального (ДП) та зрідженого LPG-газу (автомобільне пальне або автогаз) тільки на підставі спеціального дозволу міністерства економічного розвитку РФ. Очевидно, це рішення було обумовлене аж ніяк не економічними причинами, а стало ще одним проявом гібридної війни.

Частка ДП і LPG-газу в паливному балансі України становить понад 40% та 30% відповідно. “В переліку обмежень ДП – сильна залежність від РФ, зріджений газ також. Що стосується бензину, то тут слабка залежність, але сильна від Білорусі, яка виробляє бензин із російської нафти. Таким чином, стосовно паливної групи – сильна залежність”, – пояснював Економічній правді після запровадження обмежень з боку РФ Сергій Сапегін, директор науково-технічного центру “Психея”. Його підтримав Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова. “Україна зараз перебуває у критичній залежності від постачання нафтопродуктів із РФ. Ціновий тиск може бути величезний. Ми фактично знищили свою нафтопереробку”, – заявив він у ефірі Радіо Свобода.

За різними оцінками, упродовж червня дефіцит ДП міг становити до 160 тис. тонн, автогазу – приблизно 20 тис. тонн. Але оскільки про обмеження з боку РФ стало відомо ще у квітні, український бізнес встиг більш-менш підготуватися, налагодивши альтернативні джерела постачання пального із Греції, Італії, Болгарії, Польщі, Казахстану та вже традиційно з країн Балтії. Особливо це стосується бензину. До того ж приблизно 35% потреб України у цьому виді пального забезпечують місцеві виробники.

Із ДП ситуація гірша: останніми роками Україна забезпечує лише 12-14% своїх потреб у дизпальному, хоча можливості для нарощування обсягів виробництва на тому ж Кременчуцькому НПЗ є. Щоправда, проблема в постачанні необхідних обсягів сировини. Залізничні поставки сирої нафти з Казахстану, як правило, здійснюють через територію РФ, яка всіляко намагається ускладнити цей процес, запроваджуючи щораз нові бюрократичні перепони для перевізників.

А в травні нафтотранспортна компанія “Гомельтранснафта Дружба” (Республіка Білорусь) узагалі призупинила транзит сирої нафти в Україну через відсутність на українській території резервуарів для відкачування “брудної” нафти. Причиною стала безпрецедентна історія із потраплянням у нафтопровід “Дружба” забрудненої сполуками хлору нафти з РФ. У білоруському Мозирі збудований ще в радянські часи нафтогін має дві гілки – північну (через Польщу до Німеччини) та південну (через Україну до Словаччини, Чехії та Угорщини). Виявивши в трубі “брудну” нафту, Білорусь зажадала від РФ за власний кошт відпомпувати її у реверсному режимі на свою територію, зупинивши на цей час транзитні поставки за кордон та оцінивши свої втрати від припинення експорту на 100 млн USD. І поки Мінськ та Москва, яка не згодна платити, з’ясовують стосунки, українська ділянка “Дружби” залишається майже “сухою”.

А проте теперішня ситуація на українському ринку ДП і бензину стабільна. “Зниження цін на пальне в Україні почалося, і я думаю, що воно триватиме. Щодо ДП є потенціал зниження у розмірі 2-3 гривні на літрі в найближчі пару тижнів, щодо бензину – до 2 гривень на літрі. Знову ж таки, якщо не буде різкої зміни світової кон’юнктури, але наразі вона стабільна”, – заявив агентству УНІАН директор консалтингової групи “А-95” Сергій Куюн. З його слів, якщо вже порівнювати динаміку світових цін і цін на автозаправних станціях (АЗС) в Україні, то з певним часовим лагом, але відповідність світовій динаміці завжди є.

На цьому тлі поява ще одного альтернативного джерела постачання сировини для НПЗ у вигляді американської нафти дає надію на те, що різких цінових стрибків на українських АЗС не буде. Хоча, звичайно, все залежить від світових цін на нафту, але це вже питання геополітики.

А тепер про ложку дьогтю. 75 тис. тонн американської нафти планують відправити на Кременчуцький НПЗ нафтогоном “Одеса – Кременчук”. І нічого дивного у цьому нема. Зараз в Україні функціонують лише два великі НПЗ – в Кременчузі (Полтавська обл.) і “Шебелинка” на Харківщині (див. “Довідку”). Власником полтавського заводу є ПАТ “Укртатнафта” (43,05% акцій належать “Нафтогазу України”, 56% контролюють структури групи “Приват” і бізнесмена Олександра Ярославського, менш ніж 1% – дрібні акціонери).

Свого часу група “Приват” в особі компанії “Корсан” володіла тільки 1,2% акцій “Укртатнафти”. Реальний вплив на підприємство мала російська компанія “Татнєфть”, яка в сукупності контролювала 55,7% акцій підприємства. Але в 2007-ому внаслідок, скажімо так, достатньо суперечливих рішень українських судів частка акціонерів з РФ виявилася розмитою, і новими головними акціонерами стали структури “Привату” та Ярославського.

Росіяни звернулися до міжнародного суду, і в 2014 році Міжнародний комерційний арбітраж у Парижі зобов’язав Україну виплатити компанії з РФ 112 млн USD. У липні 2018-го Україна програла апеляційний розгляд цієї справи. На початку 2016 року до позову “Татнєфті” додався ще один – від міністерства земельних ресурсів і майнових відносин Республіки Татарстан (один із суб’єктів РФ), яке є одним із співзасновників російської компанії і раніше було власником 28% акцій “Укртатнафти”. Слухання в цій справі тривають, але рішення на користь Татарстану означатиме для України обов’язок сплатити ще 141 млн USD.

Уже рік після програшу апеляції триває так званий період примусу до реалізації судового рішення Міжнародного арбітражу в Парижі. “Татнєфть” подала відповідні позови в низку національних судів різних країн, у тому числі в Британії та США.

Тож не виключена ситуація, що наступний танкер із нафтою сорту Bakken може бути арештований на вимогу компанії з Татарстану. Правильніше сказати, під арештом опиниться не саме судно, яке, очевидно, матиме на щоглі прапор якоїсь нейтральної країни, а його вантаж. І оскільки контракти на купівлю великих партій нафти, як правило, передбачають передоплату, фірма зі США навіть не протестуватиме, адже де-юре власником нафти вже буде українська “Укртатнафта”.

Комусь такий варіант може видатися малоймовірним, але, зважаючи на гібридну війну, яку РФ ось уже шостий рік веде проти України, Москва навряд чи змарнує нагоду накапостити Києву ще й у такий спосіб.