Тривале протистояння Володимира Гройсмана та Андрія Коболєва цього тижня знову загострилося. Під час засідання Кабінету Міністрів України (КМУ) 17 квітня прем’єр оголосив черговий ультиматум голові правління Національної акціонерної компанії (НАК) “Нафтогаз України”: якщо до 24 квітня НАК не встановить ціну на газ для населення нижчу ніж 8,55 грн за 1 куб. м, Володимир Гройсман ініціюватиме відставку Андрія Коболєва.

“Мені це вже все набридло, як і мільйонам українців, коли приватні інтереси менеджменту компанії ставляться вище за національні. Всі рішення уряду мають бути виконані. Хто в національній компанії з цим не згоден – заяву на стіл і пішли гуляти в іншу сферу”, – заявив прем’єр. Свій емоційний виступ він пояснив пропозицією Нафтогазу до КМУ щодо скасування Положення про покладання спеціальних зобов’язань, згідно з яким ціни на газ для населення із 1 травня 2019 року мають підвищитись на 15% або приведення ціни палива до рівня ринкової. “Зараз кон’юнктура ринку така, що газ може коштувати менше 8,55 гривень за кубічний метр, значно нижче. Кабінет Міністрів зобов’язав Нафтогаз продавати газ за ринковою ціною, яка нижче 8,55 гривень. Що тут незрозуміло?! Про що нам потрібно дискутувати?!” – обурився Володимир Гройсман.

Рішення про зниження ціни на газ для населення, починаючи вже з квітня цього року, у зв’язку зі зниженням цін на газ на європейських ринках, звідки НАК його імпортує в Україну, було ухвалене на засіданні КМУ 3 квітня. Відповідно до доручення уряду, Нафтогаз зобов’язаний продавати газ населенню за середніми цінами на газ для промисловості у тому разі, якщо для промисловості газ коштує менше ніж встановлена державою ціна для населення (8550 грн за тисячу кубометрів). У березні НАК зменшив ціни на газ для промисловості на 1,1 тис. грн за тисячу кубометрів, що нижче за встановлену вартість газу для населення. “За прогнозами Міністерства енергетики та вугільної промисловості, тенденція до зниження цін на газ спостерігатиметься в Україні до грудня 2019 року. Це й дало підстави уряду знизити ціну на газ для населення”, – повідомили тоді в КМУ.

Однак Нафтогаз відбувся косметичними заходами про людське око. Компанія знизила ціни на газ на 2% для тих споживачів, які купують блакитне паливо безпосередньо у неї (а не у облгазів інших компаній). Переважна більшість таких споживачів проживають у Кіровоградській області (хоча обласний центр перейменовано на Кропивницький, назва області залишилася попередньою. – “Львівська Пошта”). Водночас у НАК пояснили, що ціни на газ для населення встановлює держава, натомість промисловість купує паливо за ринковими цінами. Оскільки вартість блакитного палива на європейських хабах зараз знижується (зокрема в Словаччині, звідки надходять основні реверсні обсяги), тому нині склалася парадоксальна ситуація: населення платить за газ дорожче, ніж промислові підприємства.

Нагадаємо, що підвищення цін на газ для населення до ринкового рівня є однією з ключових вимог Міжнародного валютного фонду (МВФ) щодо продовження співпраці з Україною. Згідно з вимогами МВФ, ціна на газ для населення повинна формуватися із двох факторів – собівартості видобутку українського газу і супутніх послуг та його імпорту. Відповідно до ухваленого восени 2018 року урядового рішення, із 1 травня 2019 року ціна на газ для населення має скласти 9850 грн за 1 тис. куб. м (тобто зрости на 1300 грн).

“Оскільки нині газ у Європі подешевшав, і Україна може його закупити за менші гроші, держава може знизити тариф для населення, не порушивши тим самим домовленості з МВФ”, – повідомляє “Громадське”. “Згідно з урядовим рішенням, якщо кон’юнктура газового ринку демонструє зниження цін на газ для промисловості, Нафтогаз зобов’язаний продавати для населення газ за ціною, що визначається як середньоарифметична ціна газу, за якою державна компанія пропонує газ промисловим споживачам за умови передоплати. Якщо ціна для промисловості зростає, Нафтогаз має продавати газ для населення за ціною, встановленою урядом України”, – повідомляє Урядовий портал.

На перший погляд, логіка присутня і у вимогах Кабміну, і у рішеннях Нафтогазу. Але водночас не слід забувати про давнє особисте протистояння Володимира Гройсмана та Андрія Коболєва. 2015-го в Україні стартувала реформа корпоративного управління згідно з принципами Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР). Згідно з нею, управління державними корпораціями (крім Нафтогазу, це також Енергоатом та Укренерго. – “Львівська Пошта”) акумулюється в руках наглядових рад, які обирає уряд. Новація має на меті припинити корупцію й унеможливити керівництво держкомпаніями в ручному режимі. 2016-го була сформована Наглядова рада Нафтогазу, з того моменту і почалося протистояння уряду та менеджменту НАК.

Першим “яблуком розбрату” став контроль над оператором української газотранспортної системи (ГТС). Міністерство економічного розвитку та торгівлі вирішило перепідпорядкувати собі компанію Укртрансгаз, але вперся Андрій Коболєв, котрий домігся того, щоби ця компанія залишилася у складі НАК. Восени 2017-го урядовці та Андрій Коболєв сперечалися щодо призначення на посаду керівника газового напрямку НАК Олега Прохоренка, голови правління Укргазвидобування. Останній вимагав суттєвого збільшення зарплати, що не сподобалося КМУ. Зрештою Прохоренко покинув Нафтогаз. Щоправда, на його місце прийшов Андрій Фаворов, співвласник одного з найбільших газових трейдерів – групи “ЕРУ Трейдинг”, котрого Економічна правда називає приятелем Андрія Коболєва.

Також 2017-го між пре­м’єром і головою правління НАК спалахнула боротьба за вплив на Наглядову раду компанії. Володимир Гройсман пропонував збільшити її склад із п’яти до семи чле­нів, аби зменшити вплив Андрія Коболєва. На знак протесту чотири іноземці вийшли зі складу ради. Хоча зрештою чисельність ради зросла, більшість її членів, як і раніше, лояльні до Коболєва.

У листопаді 2018-го НАК узагалі, що називається, пустився берега, подавши до Господарського суду міста Києва позов з вимогою стягнути з уряду компенсацію розміром 6,6 млрд грн. Позовні вимоги були обґрунтовані рішенням КМУ щодо покладення спеціальних обов’язків постачати газ населенню за цінами, нижчими за ринкові, що тривало із 2015 року. Спершу уряд запевняв НАК, що це тимчасовий захід, однак термін дії пільгових цін для населення регулярно продовжувався і закінчився лише 1 листопада 2018-го, коли КМУ під тиском МВФ був змушений підняти ціну на газ для населення на 23,5% (із 6 958 грн за тисячу кубів до 8 550 грн).

Також уряд і НАК сперечалися щодо контролю над процесом анбандлінгу (відокремлення видобувних і збутових підрозділів від транспортних) і залучення західного партнера до управління українською ГТС, збереження в “енергетичному ланцюжку” приватних облгазів і плати за використання мереж, аудиту діяльності Нафтогазу, компенсування витрат на встановлення населенню індивідуальних газових лічильників тощо.

Останній сплеск протистояння трапився на початку березня цього року, коли КМУ вирішив не продовжувати контракт із головою правління Нафтогазу, анонсувавши проведення конкурсу на заміщення посади очільника компанії 23 березня – наступного дня після закінчення терміну дії п’ятирічної угоди з Коболєвим. Вочевидь, “останньою краплею”, після якої прем’єрський терпець остаточно увірвався, стало рішення Наглядової ради НАК не просто продовжити контракт із Андрієм Коболєвим ще на три роки, а й встановити йому місячний оклад у понад 2 млн грн. Разом із пропонованими преміями та бонусами середньомісячна зарплата керівника НАК може зрости до 10 млн грн, а за найсприятливіших для нього умов – до абсолютно фантастичних 28,5 млн грн на місяць (див. “Мовою цифр”. – “Львівська Пошта”).

Щоправда, сам керівник НАК одразу чітко дав зрозуміти, що не дозволить забрати в нього ласий кусень “нафтогазового” торта у ви­гляді захмарних виплат. “Рішення уряду про закінчення мого контракту та про оголошення конкурсу суперечить українському законодавству, більше того, таку думку поділяє і міжнародне співтовариство, і організації, які були спонсорами реформ корпоративного управління”, – сказав як відрубав Андрій Коболєв. За його словами, КМУ не має повноважень ухвалювати кадрові рішення, оскільки для цього у НАК створена Наглядова рада: “Результат реформи, яка проводилася з державними компаніями в нашій країні такий, що повноваження звільняти, призначати, змінювати зарплату, премії виписувати – це повноваження виключно Наглядової ради НАК “Наф­тогаз України”, і це можна перевірити в законі”. Андрій Коболєв заявив, що гроші його абсолютно не цікавлять, а залишати посаду не збирається “задля досягнення мети”. За його словами, мається на увазі “наведення прозорості на ринку газу, зокрема усунення посередників, а також забезпечення транзиту природного газу після 2019 року територією України”.

17 квітня Володимир Гройс­ман озвучив черговий ультиматум. Однак з огляду на те, що останнє слово в питанні звільнення голови НАК “Наф­тогаз України” залишається за Наглядовою радою, ультиматум, швидше за все, закінчиться черговим пшиком.