Польська нафтогазова компанія (PGNiG) підписала два довгострокові контракти на постачання зрідженого природного газу (ЗПГ, англ. LNG – liquefied natural gas) із США. Йдеться про 2 млн т на рік протягом 20 років. Це перші подібні договори в Східній Європі. В “Газпромі” зачухали потилиці, адже це стало черговим кілком у їхнє донедавна непохитне монопольне становище. Мали б зачухатися потилиці й в хлопців з “Нафтогазу”, адже тепер в України з’явився шанс ще більше скоротити обсяги блакитного палива, яке закуповують в країни-агресора. Хоча офіційно Україна не купує газ у РФ, але, як не крути, реверсні поставки зі Словаччини – той таки російський газ. Єдине, що гроші за нього потрапляють в російську кишеню транзитом через Словаччину.

Партнерами PGNiG є американські LNG-термінали Venture Global Calcasieu Pass, LLC та Venture Global Plaquemines LNG, LLC. Спільно вони працюють як Venture Global LNG. Як заявив віце-голова PGNiG з питань торгівлі Мацєй Возняк, американський ЗПГ обійдеться приблизно на 30% дешевше, ніж російський трубопровідний газ. “Дивовижно, що такі важливі контракти були так швидко підписані. Цього ніколи не сталося би без уряду, який є далекоглядним”, – заявила посол США у Польщі Жоржет Мосбахер.

Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравєцький наголосив, що підписання цих контрактів збільшить суверенітет та енергетичну конкурентоспроможність Польщі. “Контракти на постачання газу з-за кордону, на розвідку, на видобування нашого, національного газу в поєднанні з розширенням газової мережі – це та велика програма PGNiG, яка була нещодавно започаткована. У ній візьмуть участь усі 16 воєводств та 374 ґміни”, – цитує пана Моравецького “Польське радіо”.

Стратегічна мета Варшави – вже в найближчі роки максимально скоротити залежність від поставок “Газпрому”. Нині Польща щороку споживає близько 16 млрд куб. м природного газу, із них 10 млрд – імпорт з РФ (є ще незначні поставки з родовищ Норвегії). 2 млн т американського ЗПГ еквівалентні майже 3 млрд куб. м трубопровідного газу, що зменшує залежність від РФ майже на третину. Для порівняння: Україна в кращі для “Газпрому” часи купувала щорічно близько 45 млрд куб. м.

Перша “газова ластівка” прилетіла в червні 2017 року, коли американська компанія Cheniere Energy доправила до польського LNG-терміналу в Свіноуйсьце перший вантаж ЗПГ об’ємом 70 тис. т. Тоді в РФ до події поставилися скептично: мовляв, звичайний політичний фокус – бодай щось, аби зробити назло Москві. Але в Кремлі не взяли до уваги, що американці спочатку рахують можливий прибуток, а вже потім думають над тим, як би когось зайвий раз подратувати. Тепер стало зрозуміло, що газовий гешефт виявився вигідним і для компаній зі США, які отримали новий ринок збуту, і для поляків, які матимуть можливість купувати газ за меншою ціною.

Ще один польський сюрприз для “Газпрому” – наміри запустити в якості альтернативи “Північному потоку-2” власний проект з будівництва газогону Baltic Pipe на дні Балтійського моря від узбережжя Польщі в Данію, а потім підключитися до норвезької газотранспортної мережі. Газогін планують запустити в експлуатацію в 2022 році, коли повинен закінчитися контракт на поставку російського газу. Пропускна здатність Baltic Pipe – 10 млрд куб. мна рік.

Зовсім не таємниця, що потужна протидія США планам побудови “Північного потоку-2” обумовлена не стільки турботою про енергетичну незалежність Європи та збереження газового транзиту через Україну, як бажанням продавати європейцям американський зріджений газ. “Підтримка експорту газу із США вже впродовж багатьох років, а не тільки з приходом Дональда Трампа, є центральним елементом трансатлантичної енергетичної політики і порядку денного енергетичного ради ЄС – США”, – заявив Німецькій хвилі науковий директор лондонського інституту King’s College Франк Умбах.

Тим паче, що європейський ринок являє собою дуже ласий шматок. У червневій доповіді Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) зазначалося, що на тлі спаду власного видобутку експортні потреби ЄС зростатимуть. За деякими оцінками, до 2035 року ЄС може знадобитися додатково 107 млрд кубометрів газу на рік.

У серпні цього року в Єврокомісії (ЄК) заявили, що з моменту прибуття першого LNG-танкера із США до Португалії у квітні 2016 року постачання американського ЗПГ склало 2,8 млрд куб. м. У 2017 році на Європу припадало до 10% від усього LNG-експорту із США. Наразі основними одержувачами є Іспанія, Італія та Франція. Але не варто забувати про потужні LNG-термінали в Роттердамі (Нідерланди), Свіноуйсьце (Польща) та Клайпеді (Литва). На черзі – Німеччина, яка до кінця року пообіцяла визначитись з місцем будівництва терміналу. “Це жест для наших американських друзів”, – заявив міністр економіки ФРН Петер Альтмайер, реагуючи таким чином на невдоволення Вашингтона підтримкою Берліном проекту “Північний потік-2”. Загалом зараз 35% імпортованого газу в Євросоюз надходить із США.

У липні цього року за підсумками переговорів президента США Дональда Трампа з головою Європейської комісії Жан-Клодом Юнкером було заявлено про посилення співпраці в сфері енергетики. “ЄС хоче імпортувати більше зрідженого природного газу із США, і вони стануть масовим покупцем LNG-газу”, – радісно усміхаючись, заявив тоді президент США Дональд Трамп.

Плани у Вашингтона грандіозні. У березні цього року глава Американської енергетичної асоціації Баррі Вортінгтон під час щорічної міжнародної конференції з енергетики CERAWeek в Х’юстоні заявив, що в наступні п’ять років очікує чотириразового збільшення експортних поставок ЗПГ із США.

“З точки зору обсягів американський ЗПГ – основний претендент на заміщення російського газу в Європі. Ми очікуємо, що вже до 2020 року в США будуть функціонувати шість заводів ЗПГ проектною потужністю 67 млн тонн. У результаті країна очолить світовий приріст потужностей зі зрідження газу в 2017-2020 роках (+ 54 млн т), обігнавши Австралію (+ 17 млн т) і РФ (+ 12 млн млн т)”, – пише російська редакція Forbes.

“США мають достатньо природних ресурсів для того, щоб зупинити потоки російського газу й нафти на ринок європейських країн. Ми є домінуючою енергетичною силою. Через кілька років ми вироблятимемо 15 млн барелів нафти щодня. Ми обженемо Саудівську Аравію, ми обженемо РФ”, – заявив у жовтні цього року в інтерв’ю The Hill головний радник президента США з економічних питань Ларрі Кудлоу. Він додав, що американські виробники газу мають великі запаси в басейні Permian (штати Техас і Нью-Мексико), й вимушені просто спалювати його. “Це означає, що ми повинні мати інфраструктуру трубопроводів зі сходу на захід і з заходу на схід. Треба поставляти це на північний схід, поставляти в Європу й кинути виклик гегемонії РФ на природний газ та LNG”, – зауважив пан Кудлоу.

Стратегія сусідньої Польщі щодо енергетичного суверенітету дає Україні чудовий шанс не лише де-юре, але й де-факто позбавитися залежності від “Газпрому”, адже з’являється можливість не лише отримувати  американський ЗПГ з LNG-терміналу в Свіноуйсьце, але й через газогін Baltic Pipe отримати доступ до норвезьких родовищ.

“Західна Європа вже досить диверсифікований регіон, там є достатня кількість LNG-терміналів, тому є можливість переключатися з одного постачальника на іншого. В Східній Європі домінує російський газ, і тому прихід будь-яких нових гравців сприяє посиленню безпеки всього регіону. Україні, щоб отримати прямий доступ до газу, який надходить на польський термінал, треба побудувати “перемичку” між польською та українською ГТС. Як тільки ми зможемо побудувати інтерконнектор між Україною і Польщею, європейську диверсифікацію зможемо відчути і ми”, – пояснювала свого часу ВВС-Україна президент DIXI Group Олена Вітер.

Тим паче, що польська PGNiG та українська компанія “Енергетичні ресурси України” (Energy Resources of Ukraine) вже мають підписаний контракт на транспортування блакитного палива для “Укртрансгазу”. Поставки розпочнуться 1 травня 2019 року. Щоправда, йдеться про мізерний об’єм – якихось 200 млн куб. м. Причина – недостатня пропускна потужність газогону між двома країнами – лише 1,5 млрд кубів у бік України. Водночас спорудження інтерконнектора дасть можливість помпати 8 млрд в Україну та 7 млрд – у зворотньому напрямку.

Технічно-економічне обгрунтування будівництва інтерконнектора було зроблене ще в 2015 році, однак досі роботи із його спорудження так і не почалися. Натомість українські політики започаткували “передвиборчі танці” навколо ймовірності приватизації газотранспортної системи, мало переймаючись реальними діями на стратегічну перспективу. Не надто доцільними виглядають й спроби реанімувати спорудження власного LNG-терміналу на Чорноморському узбережжі поряд з морським торговим портом “Південний”, про який вперше заговорили ще в 2010 році. Беремо в руки калькулятор: вартість спорудження LNG-терміналу – майже 1 млрд EUR, будівництво інтерконнектора – 245 млн USD. Вигода очевидна, однак “газовий віз” чомусь й нині там.