Однак існує ще й інший аспект, який і формує головний ризик при купівлі дорогоцінних каменів –визначення їхньої реальної ринкової вартості. Власне низька ліквідність подібних активів пов’язана, насамперед, з відсутністю чіткої системи ціноутворення. Не існує визначеної ціни, наприклад, одного карата діамантів чи смарагдів (так, як існує стабільна ціна грама золота певної проби).

Формування ціни на дорогоцінні камені має вкрай складний характер. До ключових факторів, що формують ринкову ціну цього активу, відносяться: маса і розміри, колір, зональність забарвлення, дефектність, якість обробки, а також форма і вид огранки.

Маса і розміри нібито достатньо просто впливають на ціноутворення дорогоцінних каменів: чим вони більші, тим вища ціна. Однак на практиці ціна на майже однакові екземпляри страшенно коливається в залежності від безлічі факторів, зокрема, місця видобутку, фірми, яка здійснювала огранку, наявності гемологічного сертифікату тощо.

Крім того, камені однакового розміру можуть різнитися у ціні від 40% до 70% залежно від кольору та його розподілу. Наприклад, помітний плеохроїзм, тобто зміна колірного відтінку в залежності від орієнтації стосовно ока, знижує ціну на рубіни, сапфіри і аметисти в середньому на 20%.

Ще один важливий чинник зниження вартості – дефектність (чистота) обробленого каменя. Наявність тріщин чи внутрішніх камер “вбиває” третину або навіть половину базової вартості.

При цьому потрібно розуміти, що абсолютно бездефектні камені зустрічаються вкрай рідко (приблизно так само, як абсолютно здорові люди), тому практично в кожному природному камені за допомогою звичайної 10-кратної лупи або мікроскопа можна відшукати ті чи інші дефекти, які, втім, непомітні при звичайному візуальному огляді за допомогою неозброєного ока.

Якість обробки – взагалі темний ліс. Штучне вдосконалення покращує зовнішній вигляд, але, як правило, зменшує ціну. З іншого боку, буває, що й підвищує – вгадати здатні тільки досвідчені ювеліри (які, до речі, ці ціни й встановлюють). Це може бути “заліковування” тріщин у смарагдів і рубінів, підфарбовування сапфірів для насиченості кольору, вдосконалення форми для смарагдів (для яких базовою вважається октагон).Таке розмаїття чинників ціноутворення (а ми назвали далеко не всі з них) створює проблему визначення реальної вартості того чи іншого каменя.

Найбільший у світі жовтий алмаз був видобутий у Південній Африці в 1877 році й придбаний ювеліром з Нью-Йорка Чарльзом Тіффані. До огранки важив 287,42 карата (57,484 г), після – 128,51 карата. Діамант має 90 граней. На ньому “сидить” інкрустований рубінами, білими і жовтими діамантами птах із золота і платини. За час існування діаманта його одягали лише дві жінки: Шелдон Вайтхаус та Одрі Хепберн, коли знімалася у фільмі “Сніданок у Тіффані”. 

Найбільший в історії білий алмаз (первісна маса – 3106 каратів, розміри – 100x65x50 мм) був випадково знайдений у 1905 році в Південній Африці. Як вважають фахівці, він був уламком ще більшого кристала, який так і не був знайдений. Уряд Трансваалю подарував гігантський алмаз королю Британії Едуарду VII. У 1908-ому камінь розкололи на кілька шматків, з яких виготовили дев’ять великих діамантів і 96 дрібних, причому ще один шматок (69,5 карата) залишили необробленим. “Куллінан-I” (530,2 карата, 74 грані) прикрашає скіпетр англійського короля Едуарда VII. “Куллінан-II” вставлений у корону Британської імперії. 

Найкривавіший – в буквальному розумінні – дорогоцінний камінь в історії. Алмаз вагою 410 каратів був знайдений у 1701 році рабом на копальнях Голконди (сучасна Індія). Кмітливий індус завдав собі рану на попереку, де й проніс знахідку повз охоронця. Він передав камінь англійському матросу, який обіцяв йому в обмін свободу, але заманивши на судно, вбив. Моряк, швидко розтринькавши отримані за алмаз тисячу фунтів, повісився.

Наступний власник – сер Томас Пітт, колишній пірат, а на той момент губернатор фортеці Сент-Джордж – перепродав коштовність вже за три мільйони 375 тисяч франків регенту Франції (звідси й назва каменю) герцогу Орлеанському. Подальша доля “Регента” нагадує роман. У 1792 році, під час Великої французької революції, алмаз разом з іншими королівськими дорогоцінностями зник під час штурму палацу Тюїльрі.

Потім якимось загадковим чином знайшовся, але майже відразу уряд республіки віддав його в заставу російському купцеві, звідки камінь викупив Наполеон, який прикрасив ним ефес своєї шпаги. Згодом диво-камінь вмонтували в оправу діадеми дружини вже Наполеона III Євгенії. З того часу “Регент” зберігається в Луврі.

Після відкриття Америки Старий світ заполонила величезна кількість дорогоцінних каменів із копалень Бразилії, Перу та Колумбії. Оскільки європейські монархи були відносно бідними, найкоштовніші екземпляри транзитом через Європу опинялися у скарбницях східних падишахів та магараджів.

У XVII столітті правитель імперії Великих Моголів в Індії Аурангзеб придбав величезний смарагд, привезений з Колумбії. Після огранки він важив 217,8 карата. Одна сторона каменя була прикрашена рослинним орнаментом, на іншій – викарбуваний текст мусульманської молитви (зазначимо, що зелений – улюблений колір Магомета).

До речі, цей смарагд часто плутають з алмазом, який мав схожу назву – “Великий Могол” і також належав Аурангзебу. Останній був знайдений у 1650 році в копальнях Голконди (там само, де й алмаз “Регент”) і спочатку мав вагу 787 каратів. Після огранки Гортензіо Боргісом, ювеліром з Венеції, діамант у 279 каратів набув форми троянди.

Після завоювання імперії Великих Моголів Надір-Шахом у 1747 році найбільший алмаз, який коли-небудь був знайдений на території Індії, зник без сліду. Його не знайшли й досі. За однією з версій, з уламків “Великого Могола” були отримані знаменитий згодом діамант “Кох-і-Нор” або не менш відомий “Орлов”. Однак не виключено, що легендарний камінь досі припадає пилом у якійсь схованці, куди його поклали грабіжники, які після вбивства Надір-Шаха розікрали його скарбницю.

Найбільша з коли-небудь знайдених та найбільш химерна за формою (лінії на її поверхні комусь нагадують людське обличчя, ще комусь – звивини людського мозку). Її історія також пов’язана із смертю. У травні 1934 року біля узбережжя Філіппін знайшли мертвим молодого пірнальника за перлами, чию руку намертво затиснули стулки гігантської раковини молюска Tridacna gigas (вони виростають до 1,5 метра в довжину і можуть важити понад 250 кілограмів). Коли хлопця разом із “вбивцею” витягнули на берег, усередині раковини знайшли щось неймовірне – діаметр знайденої перлини становив 238 мм, вага – 6,4 кг.

Мусульманський імам, який став першим власником знахідки, роздивився в ній обличчя Магомета і назвав “Перлиною Аллаха”. Через п’ять років англієць Вілберн Давелл Кобб врятував від смерті сина імама, і той на знак подяки подарував йому перлину.

У 1980 році спадкоємці Кобба продали її всього-навсього за 200 тисяч доларів. А вже за кілька років вартість “Перлини Аллаха” оцінювали у 40 мільйонів (!). Цікаво, що свого часу її мав намір придбати нині покійний Осама бен Ладен. Покійний терорист №1 хотів подарувати коштовність президенту Іраку Саддаму Хусейну, теж нині покійному.

Зараз “Перлина Аллаха” зберігається у сховищі одного з банків США (її місцезнаходження власники приховують), а її точні копії демонструються в різних музеях світу.

Камінь синього кольору в 9719,5 карата – абсолютний рекордсмен серед сапфірів (попередній рекорд належав “Зірці Індії” вагою лише 563,35 карата). Він був випадково знайдений у горах Північної Кароліни (США) у червні 1989 року Гарольдом Ропером, жителем невеличкого села. Скромний американський фермер не тільки знайшов гроші для огранки та полірування знахідки в далекому Лондоні, але й не захотів його продавати. Гарольд Ропер залишається єдиним і незмінним власником унікального сапфіра.