Група "Метінвест", яку контролює найвідоміший український олігарх Ринат Ахметов, придбала  нову компанію... у США

Про завершення усіх процедурних питань придбання 100% американської United Coal Company (UCC) напри­кінці квітня повідомила прес-служба "Метінвесту". Зважимо, що це чи не найгучніша за часів незалежності угода про купівлю великим вітчизняним капіталом небанківських активів за межами країни. Тож можемо констатувати: гроші українських олігархів відтепер працюватимуть й за океаном. Цього разу - у вигляді конкретних інвестицій у тамтешню промисловість.

У пошуках вугільної незалежності

Аналітики кажуть, що купів­ля американської компанії дозволить українському інвестору (Ринату Ахметову) самостійно забезпечувати свої металур­гійні підприємства коксівним вугіллям. Адже UCC  саме його видобуває у Центральному апалацькому вугільному басейні.

Виробничі потужності компанії, яка складається із чотирьох  підрозділів, - видобуток близько 7 млн тонн вугілля на рік. Підтверджені запаси станом на кінець грудня 2007 року оцінюються у 160 млн тонн вугільного концентрату, 82% якого становить саме металургійне вугілля (коксівне і те, що використовується для пиловугільного вдування).

Зважаючи на все, український олігарх і справді незле вклав гроші. Адже завдяки цій покупці підконтрольна йому компанія "Метінвест" зможе стати незалежною від закупівель коксівного вугілля "на стороні". Наразі ж потреби в ньому для своїх металургійних підприємств "Метінвест" забезпечував лише на 40-50%. Решта сировини імпортувалося з Росії.

Щоправда, умов придбання і суму угоди не розголошують. Хоча ще в середині минулого року, коли з'явилася перша звістка про можливість купівлі "Метінвестом" United Coal, експерти оцінювали компанію у 2,5 млрд дол. Хоча неважко припустити, що в умовах кризи підприємство могло значно подешевшати. Проте деякі деталі вже відомі.

За попередніми розрахунками, протягом найближчих років американська компанія  видаватиме на-гора по 3,5 млн тонн вугілля щорічно. Використовувати його планують разом із сировиною, яка виробляється на об'єднанні "Краснодонвугілля", що входить до складу "Метінвесту". Враховуючи особливу якість американського  вугільного концентрату, коксохімічні потужності ахметовської компанії отримають сировину нового рівня, повідомляє прес-служба "Метінвесту". Можна припустити, що їй не буде аналогів на  віт­чизняному ринку коксівного вугілля.

Ба більше, аналітики деяких вітчизняних компаній стверджують, що навіть за вищої вартості американської сировини порівняно із російською, врешті-решт, її використання буде економічно вигіднішим. Адже висока якість палива спричинить падіння собівартості продукції назагал. А це в умовах кризи на світових металургійних ринках факт визначальний. Поза тим, останнім часом здешевіли і витрати на доставку сировини морськими шляхами. Щоправда, у кілька разів упала і ціна на металур­гійну продукцію у портах від­вантаження. Принаймні в українських. Але зважмо: минулого ро­ку, до початку кризи, вітчизняні металурги, порівняно із іншими галузями, хіба що крім хімічної промисловості, отримували астрономічні надприбутки.

Гроші можна вкладати, якщо вони є

Як ми вже зауважили, про суму угоди наразі не кажуть: таємниця на те й таємниця, щоб такою залишатися. Комерційна теж. Не мають одностайної думки про вартість придбання й вітчизняні аналітики. Хоча й кажуть, що 2,5 млрд дол. - явно забагато.

Якщо ж узяти до уваги недавню купівлю російською компанією "Мечел" іншої американської шахти, то вартість покупки Ахметова може бути у межах 1-1,4 млрд дол.

Гроші, звісно, як на українські реалії, чималі - трохи менше від усього другого валютного траншу від МВФ, що, на переконання уряду, виправить економічну ситуацію в країні. Але ми недаремно згадали про минулорічні прибутки  вітчизняних металургійних підприємств. Зокрема, як повідомлялось раніше, на кінець 2008-го на рахунках "Метінвесту" було близько 700 млн дол. Отже, частину коштів могли сплатити авансом у рахунок майбутнього придбання ще минулоріч.

Крім цього, вже цього року два підприємства компанії "Метінвест", - Інгулецький гірничо-збагачувальний ком­бінат та Харцизький трубний завод - виплатили своїм вклад­никам (іншими словами, найголовнішому власнику акцій Ринату Ахметову) понад три мільярди гривень дивідендів. Отже, кошти для купівлі були.

До чого ми це все говоримо, а тим паче - рахуємо чужі гроші? Чиїсь придбання, хай і закордоном, нас, як і більшість пересічних громадян, насправді мало хвилюють. Але не зайве  ще раз сказати про надзвичайно небезпечну для країни тенденцію - відтік грошей, навіть легальним шляхом, за її межі. На такому тлі уся закордонна допомога Україні, яку все ж доведеться повертати, виглядає чимось майже ефемерним.

За повідомленнями офіційного органу - Нацбанку, лише за два останні місяці першого кварталу (зважимо: у час, коли люди не могли отримати свої заощадження із депозитних рахунків) за кордон, а це здебільшого офшори, виве­дено майже 3,5 млрд дол. Скільки всього українських коштів насправді перебуває за межами держави, навряд чи знає її головний фінансовий регулятор.

А тим часом президент США Барак Обама, стурбований відтоком прибутків американських компаній за кордон, виступив із ініціативою заборонити такі операції. Принаймні на час кризи. Гроші і справді мусять обертатися насамперед у тій країні, де їх заробляють, і працювати на власну господарку, а не стимулювати економічний розвиток інших. Інша справа, що уряд має створити для цього від­повідні умови, а не витягувати з бізнесу (й не тільки) останній мідяк через запровадження нових і нових податків та зборів.