Село завжди відігравало важливу роль на всіх етапах розвитку та становлення української держави, адже історично склалося так, що працьовиті українці обробляли землю та активно господарювали на своїх клаптиках землі. Люди віддавна кажуть, що село годує місто. Втім, сьогодні наші села здають свої позиції і лише в окремих випадках можуть зрівнятись із європейськими, де рівень життя абсолютно не відрізняється від рівня життя у тамтешніх містах – є вода, газ, дороги тощо.

В Україні ж більшість сіл просто занепадає. Через відсутність цивілізації молодь не засиджується вдома, а лише шукає можливості виїхати за кордон. Часто це дорога в одну сторону – згідно з даними різних аналітичних центрів, зараз за кордоном працюють від 5 до 8 мільйонів наших громадян. Ще так трохи – і вже не буде кому працювати.

Тому постає питання: що може дати поштовх до розвитку сіл? Можливо, у сільських місцевостях варто дати дорогу приватним підприємствам або ж почати активно співпрацювати із агрохолдингами?

Ростислав Слав’юк, доктор економічних наук, фахівець з аграрного бізнесу у розмові з “Львівською Поштою” проаналізував, чому сьогодні так занепала інфраструктура більшості сіл та чому так  відрізняється село, до прикладу, на Львівщині і селище десь у сусідній Польщі.

“Після розпаду СРСР в Україні розпочалась так звана реформа розпаювання земель, яка передбачала, що всі, хто проживав у сільській місцевості або працював у колгоспі, мали можливість отримати земельний пай. Згубність цієї реформи полягала у тому, що не залежно від того, хотіли люди цього клаптика землі чи ні – їм виділяли паї. По суті, тоді просто “розбазарили” земельний фонд всієї країни. Адже селяни отримали земельні ділянки площею від 1,5 га до 3 га. За мірками сусідньої Польщі на трьох гектарах землі вже можна добряче господарювати. В нас же ці землі могли і пустувати. Розпаювання землі за дуже короткий час повністю зруйнувало інфраструктуру села. Система заготівлі була також винищена вщент”, – розповів Ростислав Слав’юк.

У ті ж часи наші сусіди, поляки, трудились на невеликих приватних селянських господарствах, які хоч до 1991 року і були достатньо бідними, але в наступні роки почали розвиватись.

Для того, щоби покращити ситуацію і у львівських селах, на думку економістів, сьогодні потрібно на десяток сіл бодай одне підприємство, яке б забезпечувало процес охолодження та зберігання молочної продукції, овочів тощо.

“Втім, сьогодні у Західному регіоні нашої країни цього нема. На Східній Україні ситуація дещо інша, бо там у сільських місцевостях працює чимало агрохолдингів, які давно вже взяли в оренду людські паї і почали активно розвиватись. Якби по селах Західної України було більше таких підприємств, то ситуація була б дещо кращою”, — наголосив пан Слав’юк.

Ростислав Слав’юк як економіст застерігає: якщо село не почати розвивати вже сьогодні, то прикордонні території просто знелюдніють.

“Певні кроки потрібні не лише від натхненних селян чи аграрних підприємств, а й від влади, в тому числі на місцях. Не треба сидіти склавши руки, а максимально розвивати села Львівщини, Західного регіону, України, пропонуючи людям якісь соціальні блага, конкурентоспроможну заробітну плату і, звичайно, якісь перспективи розвитку”, – акцентує Ростислав Слав’юк.

Сьогодні варто думати над тим, як не втратити тих людей, які ще не виїхали за кордон. Експерти майже в один голос говорять, що для цього насамперед треба побороти корупцію на всіх рівнях, забезпечити зелене світло бізнесу, який створюватиме нові робочі місця та забезпечуватиме пакет соціальних гарантій.

В Україні є також достатньо багаті села, де люди вже зараз справді живуть не гірше, ніж у місті. То в чому ж секрет успішності цих територій?

Агроіндустріальний холдинг МХП, який сьогодні успішно працює на ринку України, вважає, що українське село – це перспектива нашої держави. Тому МХП створює і підтримує робочі місця в регіонах. Тільки на території Західної України холдинг забезпечив близько 2,5 тисяч робочих місць. По всій Україні на підприємствах Групи МХП працює понад 28 тисяч осіб.

Підприємства Групи МХП у селах пропонують офіційне працевлаштування, конкурентоспроможні зарплати і європейські умови праці: персонал забезпечують спецодягом, комплексним харчуванням за ціною від 1 грн, безкоштовним трансфером до місця роботи та у зворотному напрямку, а за потреби – службовим транспортом і житлом. Ба більше, професійному та кар’єрному розвитку працівників приділяють величезну увагу. Співробітники МХП, а також їхні діти мають можливість отримати вищу освіту коштом підприємства, відвіду­вати тематичні виставки та семінари за кордоном. Діють програми фінансової та нефінансової мотивації.

Підприємства Групи МХП по всій Україні долучаються до фінансування проектів, спрямованих на покращення добробуту сіл та міст.

“Працівники наших підприємств активно залучають голів сільських рад, ОТГ до участі у грантових програмах, гарантуючи фінансування зі свого боку. Щороку проводимо навчальні семінари з написання проектів, які реалізовуються за такими напрямами: благодійність (адресна допомога громадянам, організаціям, благодійним фондам, громадським організаціям тощо), інфраструктура (ремонт, будівництво водогонів, освітлення установ, прокладання доріг), освіта (допомога навчальним закладам, спортивним гурткам та дитячим колективам), спорт і культура (допомога в організації спортивних змагань, творчих заходів, в тому числі Дня села тощо), медицина (допомога лікарням, ФАПам, забезпечення медтранспортом), АТО (підтримка армії, допомога демобілізованим та їхнім родинам)”, – повідомляють у МХП.

І така всебічна підтримка громад не є разовою. Успішних прикладів партнерства мешканців населених пунктів і підприємства дуже багато. До прикладу, на Західній Україні працює чотири рослинницьких підприємства Групи МХП:

Крім того, на теренах Західної України працює птахофабрика “Снятинська Нова” (м. Снятин, у селах Потічок, Русів, Долишнє Залуччя Снятинського району, а також селах Вікно, Стрільче, Вербівці і Чернятин Городенківського району Івано-Франківської області).

Однією з причин масової міграції із сіл є низька заробітна плата та відсутність можливості працевлаштуватись. Однак ті села, які співпрацюють із МХП, за рівнем зарплатні не відстають від обласних центрів.

“Середня зарплатня на підприємствах Західної України становить близько 8 тис. грн. Аби переконатися в цьому та визначити рівень зарплати, який відповідає реаліям сьогодення, холдинг щорічно бере участь у дослідженнях. До прикладу, технолог на ділянці вирощування птиці може отримувати понад 9 тис. грн; оклад агронома становить у середньому 16,5 тис. грн; інженера-механіка – 13,5 тис. грн; головного ветеринарного лікаря – близько 20 тис. грн”, – зазначає Ксенія Прожогіна.

І на цьому підприємство не збирається зупинятись. Глобально МХП націлений на подальше зміцнення своїх позицій як провідної національної та міжнародної агропромислової компанії.

“Прагнемо робити свою діяльність якомога більш ефективною через інновації у всіх сферах діяльності: рослинництві, вирощуванні та утримуванні тварин і птиці, виробництві, використанні енергії. МХП постійно впроваджує найновіші технології та техніку на своїх підприємствах, розвиває “зелену” енергетику, будуючи комплекси з переробки органічних відходів виробництва на біогаз. Ці напрямки мають дуже великий потенціал в Україні в контексті розвитку компанії. Тим самим ми також покращуємо імідж нашої держави на міжнародному ринку”, – наголошує Ксенія Прожогіна.

Якщо говорити про підприємства МХП на Західній Україні, то тут вже сформована вся внутрішня інфраструктура, необхідна для якісного функціонування підприємств – працюють елеватори, зерносховища, насіннєві заводи тощо.

“Холдинг і надалі підтримуватиме свою роботу в регіоні на високому рівні, сприяючи розвитку місцевої економіки та долучаючись до покращення життя не лише співробітників підприємств, а й усіх жителів областей нашої присутності”, – акцентує директор з персоналу та комунікацій МХП.