Сума претензій державної компанії Укр­енерго – оператора Об’єднаної енергетичної системи України – становить майже 1 млрд доларів. Компанія заявила, що після анексії Автономної Республіки Крим втратила на півострові близько 15 електричних підстанцій, кілька тисяч кілометрів ліній електропередач напругою 220 і 330 кВ. Також до списку додали два пансіонати, де раніше могли відпочивати українські енергетики. “Ми не можемо закрити очі на ці колосальні втрати і жити далі так, ніби нічого не сталося”, – повідомив в. о. глави енергокомпанії Всеволод Ковальчук.

Укренерго, за його словами, вже вручило російській стороні офіційне письмове повідомлення про інвестиційний спір щодо своїх активів у АРК. “Наш позов буде стосуватися не тільки майна, яке ми втратили через анексію півострова, але і доходів, які недоотримали через такі втрати”, – попередив Всеволод Ковальчук.

Якщо ж спір не вдасться врегулювати мирним шляхом до кінця вересня, Укренерго збирається подати міжнародний позов проти РФ, як це вже зробив “Нафтогаз України”. Наголосимо, що мова не про Стокгольмський арбітраж, який 28 лютого цього року задовольнив вимоги “Нафтогазу”, зобов’язавши “Газпром” виплатити українській компанії 4,6 млрд доларів компенсації за недопоставлені російським державним концерном обсяги блакитного палива для транзиту.

У вересні 2017 року стало відомо, що “Нафтогаз” подав у трибунал при Постійній палаті третейського суду в Гаазі позовну заяву на загальну суму в понад 8 млрд доларів за викрадені “Газ­промом” активи державного акціонерного товариства “Чорноморнафтогаз” в окупованому Криму. Розгляд позову попередньо заплановано на травень цього року.

Як повідомила в ефірі “Громадського” голова правління “Чорноморнафтогазу” Світлана Нєжнова, за чотири роки з часу анексії Криму РФ незаконно видобула лише з Одеського газового родовища (розташоване на чорноморському шельфі в економічній зоні України, введене в експлуатацію в листопаді 2012 року, запаси газу оцінюють в 21 млрд куб. м – “Львівська Пошта”) не менше 3,5 млрд кубометрів блакитного палива. Вона запевняє, що на Одеському родовищі було незаконно пробурено 11 свердловин. “До моменту анексії там було пробурено сім свердловин, потім – ще 11. Родовище зараз використовується на повну. Нелегітимна влада Криму намагається викачати звідти побільше газу”, – наголосила Світлана Нєжнова.

Про схожі позови проти РФ раніше заявляли і ПриватБанк (який тоді ще не був націоналізований і належав Ігорю Коломойському) і севастопольський аеропорт “Бельбек” (теж колишній актив Коломойського). Щоправда, крім повідомлень про подання позовів, жодної подальшої інформації про їх перебіг наразі не надходило. Зате точно відомо, що Рінат Ахметов так і не наважився судитися за свої енергоактиви, націоналізовані окупаційною владою АРК. Його холдинг ДТЕК до анексії володів чотирма компаніями з передачі електроенергії в АРК, які забезпечували до 80% енергопостачання півострова. Що цікаво, всі вони пропрацювали цілий рік після анексії АРК, перш ніж були націоналізовані. Активи Ігоря Коломойського, який, нагадаємо, на початку агресії з боку РФ був головою Дніпропетровської облдерж­адміністрації та зайняв виразно антиросійську позицію, були націоналізовані майже відразу.

Але зрештою Ахметов теж позбувся свого кримського бізнесу. ДТЕК розцінила націоналізацію як незаконне захоплення інвестицій і скерувала офіційне звернення до російської влади з вимогою компенсувати збитки на суму в 500 млн доларів, пригрозивши в разі відмови міжнародним арбітражем. Але Москва вимогу проігнорувала, і далі погроз справа не пішла.

Але претензії і Коломойський, і Ахметов висувають як власники приватних компаній. Натомість позови державних “Нафтогазу” та Укренерго спрямовані проти “Газпрому” та “Єдиної енергетичної системи Росії”, які також перебувають в державній власності. А це означає, що міжнародні суди дійсно можуть прий­няти рішення на користь українських компаній.

Щоправда, захопившись можливістю витрусити з Москви мільярдні компенсації, Київ може зазнати дошкульного дипломатичного удару. З точки зору міжнародного права, АРК досі вважається територією України. Тобто для суддів міжнародних арбітражів виглядатиме нелогічно стягувати з РФ компенсації за втрачені активи і упущену вигоду… де-юре на території України. Якщо ж буде прийнято рішення задовольнити претензії Києва, це формально означатиме… визнання АРК частиною РФ, адже націоналізовані українські компанії вже четвертий рік працюють за  російськими законами, контролюються державними органами РФ і платять податки в російський бюджет.

У виграній “Нафтогазом” справі у Стокгольмському арбітражі жодним чином не фігурувало питання територіальної приналежності. Мова йшла винятково про порушення “Газпромом” договірних зобов’язань. Тепер справа значно складніша.

Щоправда, є варіант обґрунтувати позови “Нафтогазу” та Укренерго порушенням двосторонньої угоди між Україною та РФ про взаємний захист інвестицій, що була підписана ще в 1990-их й досі не скасована. Активи, що були фізично захоплені окупантами, якраз й підпадають під визначення “втрачені інвестиції”. Ось тут доведеться добряче попріти юристам, які представлятимуть “Нафтогаз” та Укренерго в міжнародних арбітражах. Адже не можна просто заявити, що втрачені активи коштували 1 млрд доларів, і розраховувати на те, що суд погодиться з такою оцінкою. В позовах потрібно дуже чітко довести саме таку, а не інакшу ринкову вартість активів на момент їх втрати.