Уже наприкінці травня Київ може отримати другий транш кредиту від МВФ. Якщо Рада директорів ухвалить відповідне рішення, до країни додатково надійде ще 2,8 млрд доларів

Уряд укотре засвідчив уже аксіоматичний атрибут вітчизняної політики у принципах досягнення мети: якщо чогось не можна, але дуже хочеться, - ніщо не заважає перетворити  бажання у реальність, оминувши перепони. Ситуація довкола другого траншу кредиту  МВФ - саме з цієї категорії реалій.

Місіонери приїхали...

Прагнення отримати ці гро­ші у наших очільників було таким потужним, що складалося враження - решта проблем для них відійшла на інший план: дасть МВФ кошти - у країні почнеться  "справжнє відродження", а всі негаразди світової кризи щезнуть самі собою. Для цього уряду, щоправда, до­ведеться докласти низку зусиль. Щобільше, - міністри і без того вже стільки зробили для виконання умов Фонду, що справа - за дрібницею: каб­мінівські антикризові іні­ціа­тиви парламент має перевести у конкретну законодавчу площину.

Навіть голова місії МВФ Джейла Пазарбазіолу, певно, зачарована київською гостинністю, наголошувала, що й уряд, і парламент, і секретаріат Президента "...продемонстрували чудовий рівень співпраці". Отже, місіонери очікували, що передпасхального тижня ВР ухвалить законодавчі ініціативи уряду, які сприятимуть виходу з кризи.

Проте передбачити розвиток ситуації у парламенті насправді важко. Антикризові ініціативи КМ, зокрема, внесення змін у пенсійне законодавство, виділення 7 млрд грн для НАК "Наф­тогаз України", щоб покрити збитки від поставок імпортного газу, що мало би збалансувати його цьогорічний бюджет,  парламентарії, відомо, успішно провалили.

Того ж дня прем'єр Юлія Ти­мошенко миттєво зібрала позачергове засідання Кабміну, на якому уряд ліквідував "проколи" парламентаріїв.

І фондові місіонери залишилися задоволеними. Голова місії МВФ Джейла Пазарбазіолу на спільній із прем'єр-міністром прес-конференції повідомила головну фінансову таємницю перемовин - місія рекомендуватиме Раді директорів МВФ збільшити розмір другого кредиту із попередніх 1,8 млрд до 2,8 млрд дол. Можливо, таку ж суму становитиме і третій транш, котрий Юлія Володимирівна так прагнула поєднати із другим.

Ціна питання

Отже, головну перепону для другого траншу від МВФ - незадовільне виконання Україною стабілізаційних заходів та відсутність узгодженого підходу влади до подолання кризи - усунуто. Не скажемо, що у такий спосіб створено прецедент для подальших дій Кабміну і його очільниці у разі неприйняття потрібних урядові законів. Юлія Володимирівна фактично розчистила поле для...  законодавчої діяльності КМ без огляду на парламент. Значно цікавіше в цих баталіях інше - ціна питання. Адже в народі теж недаремно кажуть : позичаєш чужі гроші й на певний час - віддаєш свої й назавжди.

Безперечно, намагання прем'єра позичити грошей, зважаючи на економічну ситуацію в країні, зрозумілі. От тільки чи правомірно всі проблеми кризи зводити лише до іноземних позик. Хай навіть на вигідних умовах. Бо позичені гроші повертати все ж доведеться. А добрий господар, коли позичає, має насамперед думати, як віддаватиме борги.

Звідки ж така впевненість влади, що за кілька років ситуація поліпшиться, а економічна кон'юнктура у світі буде такою сприятливою для еконо­міки, що країна легко розрахується за всіма своїми борговими забов'язаннями? Особливо, враховуючи її здебільшого експортну орієнтацію. А боротьба за ринки збуту продукції лише посилюється протекціоністською політикою провідних держав щодо захисту внутрішніх ринків.

Хоча задля справедливості зазначимо - валютні кошти від першого траншу МВФ у "справу" наразі не пішли. Проте плани уряду на їх використання вже є. Оголошено, до прикладу, нові заходи порятунку фі­нансової системи, визначено список банків державної рекапіталізації (шість фінустанов). Загалом на участь у рекапіталізації із боку держави подали заявки 26 комерційних банків. На першому етапі з цією метою планується витратити до 20 млрд грн. Усього ж, за прогнозами експертів МВФ, державної допомоги можуть потребувати до півсотні банків. Причому - не з останніх щаблів банківської ієрархії.

Інша річ - кредитні умови, виконання яких перекладають на плечі пересічних громадян. Насамперед збільшення відрахувань до Пенсійного фонду. Нововедення уряду вже з 1 трав­ня стосуватимуться щонайменше 1,5 мільйона приватних підприємців, які працюють на умовах сплати або єдиного, або фіксованого податків.

Безперечно, реформувати пенсійну систему треба. Причому вже давно. Адже 13,7 млн пенсіонерів стали "непосильним тягарем" для Пенсійного фонду країни з його багатомільярдним дефіцитом бюджету. І загалом ситуація, коли до половини ви­трат державного бюджету припадає на виплати пенсій та зар­плату працівників бюджетної сфери, явно ненормальна.

Але парадокс в іншому - близько 2 млрд додаткових надходжень до держбюджету хочуть витрясти з тих, хто цей бюджет і без того наповнює. Не зважимося твердити, що сплата 208 грн на місяць, замість нинішніх 6 грн 40 коп., для 1млн 100 тис. платників єдиного податку стане смертельним ударом по бізнесу. Проте цілком логічним було б очікувати від уряду й іншого кроку - обмеження надмірних пенсій "за­служених". Минулого року по матеріальну допомогу, до прикладу, звернулося кілька сотень депутатів-пенсіонерів. Це тоді, коли їхні пенсії перевищують 10 тис. грн на місяць. Сума допомоги "неімущим" становила понад 20 млн грн.

Наразі ж ситуація із наданням другого траншу кредиту МВФ викликає значно більше запитань, ніж туманні перспективи отримання від нього реального зиску. Принаймні саме для підйому економіки. А без нього вихід країни із кризи навряд чи стане можливим.