У лютому 1978 року Міжнародна організація зі стандартизації опублікувала так званий код ISO 4217 – стандарт, що встановлює трьохбуквені алфавітні й тризначні цифрові коди валют. Основна сфера їх застосування – документи та повідомлення, які стосуються міжнародних транзакцій, а також будь-яка комерційна або банківська діяльність, де доцільно виражати назву валюти у кодованій чи скороченій формі й при цьому чітко її ідентифікувати, оскільки різні валюти можуть мати однакові назви (долар США, канадський долар, австралійський долар і т. д.).

А в 1981 році з’явився Список історичних валют, до якого почали заносити грошові одиниці, які з різних причин вийшли з обігу, але в період існування їм був привласнений стандарт ISO 4217. Відповідно, першими валютами, чий вихід з обігу був зафіксований, стали іспанська песета (ESA), гвінейський ескудо (GWE), мозамбікський ескудо (MZE), родезійський долар (RHD) та ізраїльський шекель (ILP) – всі вони були замінені на інші грошові одиниці в 1981 році. Більш ранні випадки в ISO 4217 не відображені.

Експерти виділяють дві групи причин, які впливають на заміну національних валют: суто економічні та політичні.

Економічні причини:

• гіперінфляція, яка рано чи пізно призводить до необхідності проведення деномінації (показовий приклад – чотири грошові реформи в Зімбабве в період з 2006 по 2009 рік, коли в ході останньої обмін старих зімбабвійських доларів на нові проводився у співвідношенні 1 000 000 000 000:1);

• введення колективної валюти (заміна національних валют країн Євросоюзу на євро);

• приєднання до вже існуючого валютного союзу (Гвінеї-Бісау, Малі та Екваторіальної Гвінеї – до зони франка КФА, яка була створена ще в 1945 році; Східного Тимору та Еквадору – до зони долара США).

Крім суто економічних факторів, додатковими або основними причинами введення нових валют можуть стати політичні мотиви:

• розпад СРСР і поява на його території 15 незалежних країн;

• розпад Югославії з утворенням шести нових країн і однієї частково визнаної (Косово);

• “оксамитове” розлучення Чехії та Словаччини;

• конституційна реформа в Нідерландських Антильських островах, у результаті якої виникло кілька самостійних держав;

• об’єднання Народної Демократичної Республіки Ємен (Південний Ємен) з Єменської Арабською Республікою (Північний Ємен) і створення єдиної Єменської республіки;

• об’єднання Німеччини (НДР і ФРН).

Звичайно ж, немає змісту описувати всі грошові одиниці, внесені до Списку історичних валют. Спробуємо вибрати найцікавіші з них. І почнемо, звичайно ж, з України.

Відрізні купони на 50 карбованців

Після того, як Радянський Союз розвалився, а Україна проголосила незалежність, з 10 січня 1992 було введено в обіг купонокарбованці багаторазового використання. Нагадаємо, що в 1991-92 роках існували ще й відрізні купони, які виконували роль карток на предмети першої необхідності. Щоб придбати, скажімо, упаковку прального порошку, треба було по-перше, відшукати цей супердефіцитний на ті часи товар, відстояти довжелезну чергу, а потім чекати, доки продавець не надто гострими ножицями відстриже від вашої “Картки споживача” потрібну кількість купонів відповідно до вартості товару.

Але повернімося до купонокарбованців. Від 10 січня 1992-го у готівковому обігу в Україні опинились одночасно дві валюти – тоді ще звичні радянські рублі та власне українські купони. Виходячи в люди, слід було уважно перевірити вміст гаманця. Для розрахунків за продовольчі та промислові товари приймались винятково купонокарбованці. Натомість за послуги (піти в кіно, скажімо, чи завести кохану дівчину на каву) приймались обидві грошові одиниці за курсом один до одного. Поступово національні гроші витіснили радянські – приблизно від квітня 1992 року в кишенях українців шелестіли виключно купонокарбованці. Хоча первісно їх планувалось ввести для використання лише на 4-6 місяців, вони проіснували до 1996 року, взявши на себе весь інфляційний удар.

Економічна ситуація на початку 1990-их на всьому пострадянському просторі була надзвичайно складна. Інфляція тоді була просто неймовірна, тож уряд мозолі натер, пишучи постанови про заокруглення цін, тарифів, податків, заробітної платні, пенсій і так далі.

Отож:

• із 1 січня 1994 року – ціни і розрахунки округлюються до сум, кратних 10 крб;

• із 1 червня 1994-го – кратних 50 крб;

• із 1 вересня 1994-го – кратних 100 крб;

• із 1 жовтня 1994-го року – купони номіналом 1, 3, 5, 10, 25 і 50 крб є неплатіжними;

• із 1 лютого 1995-го – ціни і розрахунки округлюються до сум, кратних 500 крб;

• із 15 березня 1995-го – купони номіналом 100 і 200 крб є неплатіжними;

• із 1 липня 1995-го – ціни і розрахунки округлюються до сум, кратних 1000 крб;

• із 1 вересня 1995 року – купони номіналом 500 крб є неплатіжними.

2 вересня 1996 року в Україні знову настало валютне двовладдя – до 16 вересня на території країни функціонували у готівковому обігу і купоно-карбованці, і гривня. Починаючи із 24-ої години 16 вересня 1996 року єдиним законним засобом платежу на території України є така тепер уже звична нам гривня.

Назва білоруський рубль була прийнята після відмови Мінська від радянського рубля. До речі, попервах існував проект іншої назви національної грошової одиниці – білоруський талер. Але не склалося.

З білоруського “звіринця” сміялася вся Європа

У народі білоруський рубль часто грайливо називався “зайчиком” – саме ця тваринка була зображена на купюрі. В проблемні 1990-ті друкарські верстати білоруського Нацбанку аж перегрівалися від напруги, штампуючи мільярди нічим не забезпечених “зайчиків”. Щоб урізноманітнити “звіряче царство”, білоруси ліпили на банкнотах різної вартості білок, бобрів, вовків, рись, лося, ведмедя-барибала (який стосунок до Білорусі має цей клишоногий, який водиться виключно в Північній Америці – абсолютно не зрозуміло) і, само собою, зубра. За період з 1996 по 2000 роки обсяг несплаченої заборгованості держави перед комерційними банками зріс у 140 разів (!). Критичний стан банківської системи був викликаний тиском держави, яка вимагала від банків кредитувати збитковий агропромисловий комплекс. У результаті 10 із 27 білоруських комерційних банків знаходилися на початку 2000 року в процесі ліквідації.

Офіційний курс рубля знизився з 1995 по 2000 роки в 30,2 рази. У вересні 1999-го почався випуск купюр номіналом 5 000 000 рублів. 1 січня 2000 року бацька Лукашенко нарешті схаменувся – в країні була проведена деномінація рубля. Зараз білоруська валюта цілком стабілізована (1 BYN дорівнює 0,53 USD.

Азербайджан: “Подайте пару гяпіків”

Таджикистан: від рублів до сомоні

Ізраїль: старі-нові шекелі

Аустраль, сукре та інша екзотика