"Пошта" повертається до теми залучення додаткових джерел фінансування українськими музеями

Верховна Рада ухвалила в першому читанні доповнення до Закону України "Про музеї та музейну справу". Новий варіант цього документа дозволяє запроваджувати у музеях нові платні послуги, отримувати прибуток від роботи музейних крамниць чи кафе або ж, задля заробітку, здавати музейні площі в оренду підприємцям.

Схоже, у такий спосіб народні обранці вирішили перекласти фінансові проблеми музеїв на їхні ж плечі  і розширили поле для фантазій їх керівників: мовляв, немає грошей, то заробляйте їх самі, як хочете. За роки незалежності України це вже другий документ, який дозволяє музеям заробляти самим на себе. Першою була постанова Кабміну 1997-го, якою затвердили перелік платних послуг, зокрема, проведення фестивалів, продаж реклами і збір коштів за  проведення  фото- і відеозйомок експонатів. А ще раніше урядовці дозволили здавати музейні експонати в оренду офісам чи банкам, але це мало, радше, рекомендаційний характер.

- В умовах, коли відсут­нє необхідне фінансування, це, звичайно,  позитивний крок, - радіє нововведенню директор Львів­ського історичного музею Богдан Чайковський. - Зараз держава виділяє гроші тільки на зарплату, охорону і оплату комунальних платежів. Щоб вижити, музеї змушені заробляти якось самі. Цей закон був давно на часі.

Ще на початку 1990-х пан Чайковський один з перших в Україні почав успішно запрова­джувати таку бізнес-практику. Сьогодні у приміщеннях Історичного музею під одним дахом з експонатами існують і обмінний пункт, антикварний салон, кав'ярня, сувенірна крамниця і не тільки.

Усе це лише за минулий рік дало музею додаткові 600 тисяч гривень (!). "Зважаючи на те, що увесь бюджет музею трохи більше 5 млн грн, - це дуже високий показник", - каже Богдан Чайковський. У самому ж музеї навіть запровадили посаду заступника директора з маркетингу, менеджменту і реклами.

Однак, на думку фахівця, не всі музейники в Україні готові пустити бізнесменів у свої стіни. "Заробляти цілком можливо. Звичайно, світовий досвід свід­чить, що лише окремі музеї  можуть прожити на самоокупності, а в Україні таких взагалі немає. Крім того, багато керівників досі мислять споживацькими категоріями, натомість треба шукати партнерів, давати собі раду, а не бігати з кожним питанням з простягнутою рукою до управ­ління культури".

Як приклад, Богдан Чайковський наводить роботу "кантора" в музеї. "Він займає зовсім мало місця, але щомісяця нам приносить додаткові 800 гривень прибутку.  Розрахований цей обмінний пункт перш за все на іноземних туристів. Вони в нас обмінюють валюту і в сувенірній крамниці, яка тут же, поряд. Це європейська практика", - каже пан Чайковський.  А, скажімо, у сувенірній крамниці в "Арсеналі" кожен гість залишає від 10 до 20 гривень.

Натомість директор Львів­ського національного музею ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан не вірить, що новий закон дозволить поліпшити фінансове становище музеїв. Для того, аби поєднувати бізнесову і виставкову діяльність, потрібні додаткові приміщення, які можна було б здавати в оренду. "Я не знаю жодного в Україні музею, який би мав зайві площі, бо це проблема, яка переслідує чи не всі музеї. В середньому  експонується 2 - 7% творів, а решту навіть немає, де виставляти. Те ж саме і в нашому музеї: ми не маємо жодного зайвого метра, який би не використовували, а усі фондосховища перевантажені", - розповів "Пошті" Ігор Кожан.

Так, сьогодні музей отримує гроші з продажу квитків, екскурсій і читання лекцій. А ще музейники здають деякі твори мистецтва в оренду банкам для оформлення ін­тер'єрів. Іноді допомогу надають меценати, але буває це не часто і не у великих масштабах.

- Сьогодні дуже проблематично, наприклад, від­крити кафе: для цього треба мати обігові кошти. Якщо ж музей сам захоче відкрити кафе, це означає мати справу з санепідемстанцією, реєструвати документи, необхідна реєстрація в податковій - це багато клопоту, - нарікає пан Ігор. Та все ж має ідею відкрити літнє кафе біля одного з філіалів на вулиці Драгоманова, коли там завершать ремонт. Але станеться це, мабуть, не ра­ніше як через 2-3 роки.

Є маса способів, які дозволять музеям заробляти, і маємо яскраві приклади цього. Проте залишається чимало керівників, які просто не хочуть поєднувати культуру і бізнес. Хоча за такими правилами світ живе вже давно. Проте українським музейникам доведеться добряче попрацювати, аби зацікавити людей купувати не лише сувені­ри, а й квитки до музею. Адже в більшості музеїв експозиції не оновлювали роками, вже не кажучи про запровадження технічних чи інтерактивних ноу-хау.