Михайло Титикало: “Свої успіхи як лідери – ми здобуваємо у відповідальній праці”
Сьогодні гість нашої газети – Михайло Федорович Титикало, особистість, яка викликає у всіх, хто його знає, велику повагу
Він лідер в усьому, чим би не займався, за яку б справу не брався. Тому сьогодні ПАТ “Кохавинська паперова фабрика” за обсягом виробництва одна з найкращих серед виробників санітарно-гігієнічного паперу в Україні. Підприємство і його продукція відомі в Європі.
Кохавинська паперова фабрика – багато років підряд виборювала почесне звання “Кращий платник податків” у Львівській області. А також неодноразово визнавалася “Кращим експортером року”, “Лідером галузі”, “Краще промислове підприємство”. Більше 30 відсотків своєї продукції фабрика продає на експорт – у Голландію, Білорусь, Молдову, Румунію, Угорщину, Чехію.
З року в рік підприємство нарощує об’єми виробництва продукції, встановлює нове обладнання, впроваджує новітні технології виробництва паперу, проводить реконструкції діючого обладнання, освоює нові види санітарно-гігієнічних видів продукції. Так тільки за 6 місяців цього року підприємство зробило паперу основи 13975 т, або на 423 т більше, ніж за такий самий час минулого року, туалетного паперу в рулончиках 51560 тис. шт., або на 3507 тис. шт. більше, рушників паперових в аркушах 5548 тис. шт., або на 1529 тис. шт. більше, рушників паперових в рулонах 319 тис. шт., або на 110 тис. шт. більше, серветок паперових 328 тис. шт. упаковок, або на 239 тис. шт. упаковок більше. Середня заробітна плата за липень цього року складає 6830 грн, що на 1606 грн більше ніж у 2015 році.
Про це, а також про сьогодення та перспективи підприємства наша розмова з головою Спостережної ради фабрики Михайлом Титикалом.
– Ви один із перших в області не на словах, а на ділі перевели котельню на альтернативний вид палива. Що це дало?
– Ми отримали енергетичну незалежність від російського газу. Повністю відмовилися від її газу ще торік за рахунок того, що побудували котельню на альтернативному виді палива. Нову котельню придбали в Австрії. Аналогів їй в Україні нема. Сам котел коштував 1 млн 200 тис. євро. Загальні затрати на котельню склали 45 млн грн. Але ж який економічний ефект відразу відчули! Вартість однієї гігакалорії тепла знизилась на 1,8 раза.
А що мали раніше? Зиму 2014 року проходили дуже важко. Газу не вистачало і ми були під загрозою зупинки виробництва. А це катастрофа. Виробництво у нас безперервне. Тому в лютому 2015 року приступили до проектування нової котельні, яка замість газу споживає дерев’яну тріску. А цієї сировини, відходів деревини, у нашому Прикарпатському краї достатньо. Деревообробка, виготовлення продукції із деревини – це один із основних напрямків діяльності підприємств регіону. А уже в лютому 2016 року котельня запрацювала, і так життя розпорядилося, що чудові швейцарські газові котли достроково “вийшли на пенсію”, їм на зміну прийшла така важлива для нашого підприємства сучасна котельня.
Термін окупності нової котельні на альтернативному виді палива – не більше трьох років. Вона працює в автоматичному режимі. Один оператор повністю справляється з виробничим процесом виготовлення пари.
– Я бачу, що ця котельна у висоту майже з триповерховий будинок. А як ви доставили таку махину у Жидачів? Чим вона їхала з Австрії?
– Фурами. А тут обладнання збиралося. Воно хоча і дороге, та гарантує якість у роботі на довгі роки. Отже і дітям, і онукам сьогоднішніх робітників буде де працювати.
– Раніше Кохавинська паперова фабрика вироблену продукцію у великих обсягах експортувала в Росію. Але ще до окупації Криму керівництво ПФ не злякалось розірвати всі зв’язки з північним сусідом. Ви не побоялися збитків і відмовилися від співпраці з росіянами?
– Іншого шляху не було. До того ж, згадав слова глави японської корпорації “Мацусіта Електрик Індастріал”: “Кожній компанії, незалежно від її розмірів, слід мати певні цілі, відмінні від одержання прибутку, цілі, що виправдовують її існування. Їй необхідно мати власне покликання в цьому світі”. От якби ще в часи творення незалежності України влада, банкіри, народні обранці прислухалися до порад бізнесменів, економістів, політиків західного світу, то сьогодні, наприклад, кредити для малого і середнього бізнесу (на розвиток економіки, а відтак і на значне збільшення бюджету країни) мали б як у цивілізованому світі – 3-7 відсотків. Тоді б і бізнес в Україні по-іншому розвивався.
– А під які відсотки вашому підприємству банки видали фінансові кредити?
– Під високі. А ще податки.
– А ваша фабрика за рахунок якого капіталу живе?
– За рахунок власного. І як бачимо, не жебрає, а розбудовується.
– Як сьогодні у вашому виробничому колективі з прибутками?
– З моменту освоєння фабрикою виробництва туалетного паперу ми були прибуткові. Наявність прибутків давала нам можливість розвиватися, вкладати кошти в реконструкцію, нове обладнання. Для прикладу: вкладені кошти в заміну сіточної і пресової частини паперової машини №2 в 2013 році дозволили підвищити продуктивність машини практично в 2 рази. В 2014 році вклали 700 тис. євро в реконструкцію папероробної машини №1, а цього року закупили для неї обладнання ще на 2,2 млн. євро, чим буде завершена її реконструкція. Це дозволить збільшити продуктивність цієї машини в 2 рази. В тому ж 2014 році придбали в Італії лінію з виготовлення санітарно-гігієнічних виробів на втулці. Вартість лінії складає 800 тис. євро. Аналогів їй в Україні немає. Придбання цієї лінії дозволило нам за два роки потроїти виробництво паперових рушників і туалетного паперу “Велікан”. Половина продукції з цієї лінії відвантажується на експорт у країни Євросоюзу.
– Михайле Федоровичу, яку продукцію виготовляє “Кохавинка”?
Основний наш вид продукції це звичайний рулончик туалетного паперу. Ми його робимо 100 млн шт. в рік. Частина рулончиків рожевого кольору з добавкою знезаражуючих речовин “Антисептичний”. Виготовляємо паперові рушники в аркушах. Тут ми робимо все, щоб була можливість задовільнити будь-яку господиню. Ми виготовляємо їх сірого, зеленого, синього, оливкового кольорів, 150, 170, 210, 250 аркушів в одній упаковці. Вибирай, що сподобається. Паперові рушники на втулці також виготовляємо різних кольорів (сірий, рожевий, синій, зелений і різного діаметру від 120 мм до 250 мм, а останній наш виріб це “Рушник промисловий”. Вага такого рушника 6 кг, він використовується на станціях техобслуговування автомобілів, та і домогосподаркам він дуже подобається.
Всі ці вироби нашої фабрики користуються великим попитом у країнах Євросоюзу тому, що більше 85 відсотків виробничих ліній підприємства вдало оновлені. Ми весь час намагаємося все нове, сучасне, європейське якомога скоріше втілити в життя. Навіть фарби отримуємо тільки з закордону, більшість із Польщі. Вони гарантовано екологічно чисті, що важливо для здоров’я споживача.
Ми присутні у всіх торговельних мережах України. Торгова марка “Кохавинка” є впізнаваною.
– Я згадала радянські часи. Тоді туалетний папір був гострим дефіцитом. Тому доходило до абсурду – у деяких виробничих колективах переможців у соцзмаганні нагороджували “Почесною грамотою” і – туалетним папером. А сьогодні, цікаво, скільки паперу припадає на душу населення в нашій країні і за кордоном?
– В Україні на одну особу санітарно-гігієнічного паперу припадає всього 3,5 кг в рік. А в США споживається 20 кг. В країнах ЄС – 16 кг в рік. Сьогоднішня Росія – 4,5 кг.
– Михайле Федоровичу, ви успішний, яскравий представник середнього бізнесу нашої країни. В усьому цивілізованому світі саме представники цього класу є будівниками економіки своєї держави. Адже саме вони створюють у країні найбільше робочих місць, саме вони (за кількістю) сплачують податки, які створюють головний могутній фундамент державного фінансового бюджету розвинутих країн.
Наша країна свого часу теж мала привабливі показники в розвитку економіки в плані наповнювання, а не пограбування держбюджету. А коли розпочався занепад в економіці нашої країни?
– Банківська система до 2004 року зростала. Потім – спад.
Купівельна спроможність населення почала котитися до низу відразу після Помаранчевої революції. Потім була маленька “відлига”… Нова криза 2009 року знову все гарне перекреслила. Невеликий струмочок так необхідних для країни іноземних інвестицій зник. Представники української корупції, мультимільйонери гроші стали вкладати не в економіку України, а в офшори. Впав середній бізнес. І найтрагічніше явище – в рази став біднішим простий українець, а з середнього і малого бізнесу зникли професіонали. Освіта стала синонімом корупції. А ринок праці заповнили так звані молоді фахівці з купленими і навіть фальшивими дипломами. Деякі студенти замість навчання добре “навчилися” в залікову книжку класти гроші.
Скажіть, на яке виробництво потрібен так званий молодий фахівець у котрого в голові знань, як у школяра початкових класів?!
– Ви навчалися в Дюкському університеті в Америці, в 1992 році.
– Це приватний навчальний заклад. Бізнес-школа університету розташована в рейтингу серед 15-ти найкращих університетів США. Я вже мав вищу освіту. Навчаючись в Америці переконався – радянські дипломи в ті часи шанувалися в усьому світі. Ми мали гарні знання. Нас навіть учили штучній, мертвонародженій і нікому в світі не потрібній науці – “Функції і закони політичної економії соціалізму”. Але сказати, що в той час рівень освіти за кордоном був кращим, ніж в Союзі, я не можу.
– Диплом про вищу освіту якого українського вишу ви на той час уже мали?
– Закінчив Київський політехнічний. Педагоги пропонували закінчити ще й аспірантуру. Але так сталося, що я несподівано навіть для себе відмовився від цієї привабливої мети.
– Чому ж?
– Після закінчення навчання в Києві я почав працювати на Рахівській картонній фабриці в Закарпатській області. Спеціальність – автоматник у цеху КВП – контрольно-вимірюваних приладів і автоматики. В ті часи фабрика виготовляла картонні коробки для вершкового масла для всього Союзу. Ця тара для продукції маслозаводів була унікальна і дуже міцна. Тому робітники картонні коробки називали ящиками – в них масло заливали обов’язково гарячим і тара із картону не повинна була розвалитися… На жаль, у 90-х фабрика була знищена…
Так от, пропрацював я рік “автоматником”, все у мене добре складалося і раптом мене до себе викликає директор нашої фабрики. Запропонував: “Хочу назначити тебе начальником картонного цеху”.
Здивований відповів, що мені тільки 24 роки. Хіба я впораюсь. А як же з аспірантурою?
Директор наполегливо пояснив, що старші і люди з досвідом – всі категорично відмовляються. Йти на цю роботу бояться.
І тут я погодився. Раз інші бояться, я від нового призначення ніколи не відмовлюсь. Поїхав до Києва і забрав документи. Так було покінчено з моєю аспірантурою.
Чи було мені складно на новому і такому відповідальному місці праці? Ще й як ! Адже тільки наш цех виготовляв цю унікальну тару для заводів усього Радянського Союзу. А я до того часу окремо картонне виробництво не вивчав, навіть багато технічних назв уперше в житті почув. А головне – я не мав досвіду керівництва складним виробничим колективом.
Що більше всього вразило і зачепило в цій непростій ситуації –поведінка начальників виробничих дільниць, начальників цехів – котрі замість допомоги, весь час намагалися мене принизити. Від такої атмосфери на роботі дійшло до того, що я подав заяву на звільнення… Але директор був людиною виваженою, мудрою. Зауважив, що якщо сьогодні не витримаю іспиту, ким буду працювати завтра і з ким? Отже, обов’язково треба витримати, не зігнутися.
– Ви оптиміст?
– Ніколи не впадаю у відчай, якщо доживемо до того, що у нас будуть нормальні банківські умови, цивілізовані кредити під 4-5 відсотків, я побудую найсучаснішу фабрику, яка б працювала на евкаліптовій целюлозі.
– А що від цього виграєте ви? Ваш колектив?
– У виграші будемо і ми, і споживачі наших виробів, а головне – державний бюджет. Бо зможемо поповнювати його не тільки гривнями, а й валютою. Так звана біла целюлоза із деревини евкаліпта – найкращий матеріал у світі для виготовлення паперу, призначеного для офісної друкувальної техніки. Це мультифункціональний виріб. Папір найвищого ґатунку гарантує максимальну якість і найкращу працездатність офісної техніки, лазерних копірів та принтерів. Такий папір у великих обсягах можна буде постачати навіть у країни Євросоюзу.
І ще. Папір із “білої целюлози” евкаліпта визнаний у всьому світі як найкращий санітарно-гігієнічний папір. Він не викликає алергії.
Хочу послатися на думку виконавчого директора Фонду Блейзера Олега Устенка, який вважає, що в Україні слід впровадити скандинавський досвід. Він полягає в тому, що нівелюється законодавство, не дружне до бізнесу. За таких умов ухвалювати нові нормативні акти просто не буде потреби. Тоді вітчизняний бізнес, як на Заході, буде не тільки розвиватися, а й процвітати, адже саме у малому та середньому бізнесі відсутня система громіздкого корумпованого бюрократичного апарату. Зате фірмам властива життєздатність, сприйнятливість до інновацій. Саме так працює “Кохавинська паперова фабрика”, модернізується, постійно шукає нові ринки збуту в державі і за кордоном, оновлює свою продукцію.
– А про довкілля ви дбаєте?
– У першу чергу, будучи потужним виробником паперової продукції, усвідомлюємо наш вплив на довкілля. Саме тому втілили в життя широкомасштабну програму і численні заходи із захисту природи і охорони навколишнього середовища. Пам’ятали: чиста вода – один із найважливіших ресурсів у світі. Тому постійно намагаємося скоротити споживання води для виробничих процесів і більш ефективно використовуємо воду за рахунок зниження органічних речовин у стічних водах. Цього досягли за рахунок впровадження нових технологій переробки макулатури. Запустили очисні споруди, які придбали в Італії.
– Виробничий цикл на фабриці безперервний. А прикрі історії від цього траплялися?
– Нас лише один раз спробували незаконно зупинити. Електроенергію намагалися “вирубити”, хоча ми боржниками ніколи не були. Сталося це в 2014 році. Вперше і востаннє. Я власнику обленерго пояснив, який він насправді патріот України. Сьогодні це ж саме настав час нагадати багатьом, хто пропхався нагору до влади. Питань до них у людей з вітчизняного бізнесу вдосталь. Одне з головних: “Чому так необґрунтовано і з порушенням усіх законів підскочила в рази ціна на енергоносії – газ, електроенергію для населення і виробництва. Нехай пояснять – як Україна виживатиме в умовах неоголошеної війни, якщо зупиниться промисловість? Тоді і надходжень до бюджету не буде!
Хоча наші люди і вітчизняний бізнес звикли всі труднощі успішно долати.
– На шляху до успіху якісь неприємні ситуації виникали?
– Усякого непотребства дуже багато було наприкінці 90-х, на початку двохтисячних років. Якось звернувся до мене Шуфрич із проханням купити в нього електроенергію. Я відповів, що не маю грошей. Тоді він запропонував мені взяти електроенергію в борг і сказав: “Ну тоді бери так, а колись віддаси”. Згодом розпочалися дива. Приїхали поляки і кажуть, що Шуфрич їм багато заборгував і грошей не вертає. Але послав нас до вас, щоб ви з нами розрахувались, бо за вами рахується “великий і з довгим хвостом” борг. Але в ті дев’яності не тільки у бізнесу, але й на підприємствах, в банках каси були порожні. Навіть державний монополіст Укрзалізниця зарплату віддавала своїм робітникам макаронами і борошном. Але до честі Кірпи, він не дозволив розікрасти залізницю, і витягнув цю важливу для держави галузь з багнюки занепаду і нехлюйства. До речі, у Кірпи я багато чому корисному навчився. Він завів дуже цінне правило: “право на підпис”. Я бачив, як навіть зі всякою дрібницею на підпис всі ходили тільки до нього. Так він залізною рукою навів порядок.
Досвід “підпису” я запозичив для себе – заборонив без мого відома навіть папірець виносити з території фабрики. Адже 90-ті були дуже важкими часами для країни. Наприклад, Пустовойтенко бізнесменів, керівників підприємств, заводів вивозив у поле і вимагав заплатити непідйомні податки на місці. З каміння вичавлював “юшку”. Відбирав машини, ставив їх на штрафний майданчик. Хотіли вивезти і мене.
Але найцікавіша історія відбулася з Суркісом, Медведчуком. На нашому Жидачівському паперовому комбінаті від них був “наглядачем” Михайло Бродський. Мене, наприклад, перед покупкою комбінату завезли у Київ у Кончу-Заспу на всю ніч до ранку – щоб показав від “А” до “Я” грошові потоки на Жидачівському паперовому комбінаті.
Та сьогодні все це в минулому. Зараз ПАТ “Кохавинська паперова фабрика” одне з кращих в Україні.
– Чи допомагає ваше підприємство воїнам АТО?
– Як країна виживатиме в умовах неоголошеної війни, якщо не буде працювати промисловість? Не буде надходжень до бюджету? Наші податки допомагають бійцям в АТО. Але ми і на цьому не зупинилися. Відправляємо гуманітарні вантажі на передові позиції на сході України. Різних гігієнічних виробів ми надали на десятки тисяч гривень.
– Михайле Федоровичу, ви згадали під час нашої бесіди, що раніше за фабрику був Жидачівський паперовий комбінат. А коли і з чого почалася історія “Кохавинської ПФ”?
– Діяльність розпочалася у далекому 1937 році, коли на теренах сьогоднішнього смт Гніздичева, що у Жидачівському районі, господарювала панська Польща. Брати німці Якобвенки та місцевий магнат пан Фурман розпочали будівництво. Виробнича діяльність фабрики – це січень 1939 року. До 1941 року виробляли за добу 2,5 тонни целюлози, і 12 тонн паперу. Німецька окупація зруйнувала фабрику. ЇЇ діяльність відновилася лише у 1945 році. У 1957 році – встановлено другий варочний котел. Середина 60-х років – 80% шпагатного паперу у СРСР вироблялося Кохавинським ЦПК. У 1979 році Кохавинська ПФ ввійшла до складу Жидачівського ЦПК. А в 1995 році Кохавинське паперове виробництво Жидачівського ЦПК знову стало самостійним підприємством – Кохавинська паперова фабрика… Відбулася приватизація (ваучерна) – фабрика стала ВАТ. А 2011 році ПАТ “Кохавинська паперова фабрика”.
– У Дюкському університеті в Америці дипломною роботою був ваш особистий проект “Лоза”. Що це за проект і як вам вдалося втілити його у життя?
– У горбачовські часи був девіз: “Створюємо кооперативи!”. Створили і ми. “Кохавинка” виготовляла шпалери. Покупці в ті часи за шпалерами “билися”. Та недовго. Розвалився Радянський Союз. Розвалилася економіка країни. Збіднілим людям було не до шпалер. От і народилася “Лоза”.
Ідея така: річка Стрий “гуляє”, а тому по берегах рясно росте лоза. А оскільки я родом із Закарпаття, то згадав село Іза, де вміють виготовляти якісні вироби із лози. Запросив звідти сім’ю майстрів. Наших гніздичівських людей вчити плести не було потреби. Їх саме за вміння плести з лози називали “кошиками”. Так з’явилися чудові меблі. Люди мали добру зарплату. Сто відсотків продукції йшло на експорт у Німеччину. А це і валютне надходження для країни. Та фабрика почала бунтувати проти “Лози”. Казали: “На нашій території є фірма, яка працює успішно, там люди добре заробляють, а ми навіть заробітної плати не бачимо місяцями”.
Я зібрав збори. Пояснив: ще коли робив “Кохавинку” самостійним підприємством (від’єднався від Жидачівського ЦПК 26 грудня 1995 року), – вже тоді планував перепрофілювати фабрику на виробництво санітарно-гігієнічних виробів. І саме життя підтвердило мою правоту: “Які б труднощі не виникли у людей, а потреба у туалетному папері буде завжди”.
На зборах запропонував: “Будемо виготовляти санітарно-гігієнічний папір. Це стане виробничим успіхом, і гроші люди будуть отримувати вагомі і постійно”.
– Сьогодні ця ніша бізнесу прибуткова?
– Вкотре повторюю: за умов надання “розумних і підйомних” кредитів. Я вже розповідав, які фантастичні перспективи нас очікували б, якби в країні були нормальні банківські кредити.
Я поставив завдання розвинути експорт настільки, щоб забезпечити себе валютою і щоб баланс по ПДВ був нульовий. Тобто ми завозимо обладнання чи хімікати – маємо платити ПДВ; експортуємо – нам його повинні повертати. Закон зобов’язує їх нам повертати...
Кожне підприємство, що утверджує себе у середньому бізнесі – повинна підтримувати держава і захищати закони. Це її святий обов’язок. Це в її інтересах і в інтересах громадян. Підтримка повинна бути відчутною і обов’язковою.
Сьогодні в світі тільки два напрямки целюлозно-паперового виробництва стабільно ростуть і є прибутковими. Перший – це виробництво тари і таро-пакувальних матеріалів. Тара з паперу і картону є екологічно чиста. Підлягає утилізації в макулатуру і використанню для виготовлення нового паперу і картону. В цьому секторі зберігається постійний ріст – 3% в рік.
Другий – це виробництво санітарно-гігієнічних виробів із целюлози і макулатури. Тут постійний ріст не менше 4% в рік. Україна ще довго наздоганятиме Євросоюз у використанні санітарно-гігієнічних виробів на душу населення. Відповідно і бізнес цей буде прибутковий ще довго.
– Ви є депутатом Львівської обласної ради вже вчетверте. Це дуже висока оцінка вашої депутатської і громадської діяльності. А що перед близьким святом – Днем Незалежності України ви б хотіли побажати своїм краянам і виборцям?
– Здоров’я, успіхів, наснаги у всіх справах, миру в країні, зростання добробуту і злагоди в серцях.
Розмовляла Наталія Шаметько,
член Національної спілки журналістів України
член Національної спілки журналістів України
P.S.: опитуючи львів’ян, ми дійшли висновку, що продукція Кохавинської фабрики користується великим попитом, що в неї – дійсно висока якість і доступна ціна для кожного. Навіть важко повірити в те, що колись давно люди не мали можливості користуватися гігієнічними паперовими засобами. Полюбити “Кохавинку” - значить полюбити зручне життя!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
