Події у НАК "Нафтогаз України" минулого тижня можуть започаткувати новий етап нескінченної газової війни. Але вже безпосередньо в Україні

Перехід до суто економічних стосунків в українській політиці, невід'ємною складовою яких, окрім суто фінансового інтересу, є й конкретний владний захист ділових інтересів партнерів, минулого тижня набув зайвого підтвердження. Принаймні саме в такому руслі можна розглядати вилучення  слідчими Служби безпеки України конфідеційної документації щодо 11 млрд кубічних метрів газу з підземних газосховищ країни, які буцімто належать українсько-російсько-швейцарській компанії "РосУкрЕнерго".

Річ не в тім, точніше, не тіль­ки в тім, що для запобігання можливому спротиву служби охорони "Нафтогазу" на допомогу відважним слідчим при цьому залучили два десятки озброєних і закамуфльованих у бойовий колір бійців спецзагону "Альфа". Та й ішлося, хоч і про акціонерну, але державну, себто - національну компанію, яка, як і решта суб'єктів господарської діяльності країни, мусить керуватися її законами й виконувати їх.

Принаймні так мало би бути. Бо дії такого штибу, як у НАК "Нафтогаз України", засвідчують інше - відсутність законів загалом. Точніше - банальне нехтування ними, ос­кільки виконання їх чи навпаки в такий спосіб  залежить лише від доброї волі суб'єкта, до якого ці закони застосовуються. У цій ситуації потрібно було лише з'ясувати: а раптом у "Нафтогазі" опиратимуться і бажані документи не дадуть? Утім, ми не про юридичні аспекти проблеми і недосконалість  виконавчої системи країни.

Чимало аналітиків вважають події у "Нафтогазі" черговим етапом у відкритому протистоянні двох гілок влади - президентської і Кабінету Міністрів. Точніше - їхніх очіль­ників. А ще - початком передвиборчої президентської кампанії та пошуком потенційних фінансових спонсорів для її потреб. Адже згадані мільярди кубометрів газу формально належать конкретній особі -   донедавна  майже невідомому олігарху та мільярдеру, який до того ж нещодавно став власником одного з провідних телеканалів, Дмитру Фірташу.

І спокусилась жінка...

У нинішню "газову халепу", а назвати події довкола НАКу інакше важко, українська влада просто не могла не вляпатися. Розвиток ситуації, принаймні офіційно оприлюдненої її частини вже після "переможного" підписання десятирічної новітньої газової угоди провокував запитання - чим це завершиться?

Уже через добу після підписання нового газового контракту перший віце-прем'єр-мі­ністр Олександр Турчинов натякав, що ціну на газ Кабмін збалансовуватиме за рахунок внутрішніх резервів "Нафтогазу", а також обсягів газу, додатково куплених за низькими цінами.

Дещо пізніше сама прем'єр пояснила, що тут і до чого. Тож, за її словами, вартість техноло­гічного газу для України у 2009 році становитиме 153,9 дол. за одну тисячу кубів. Ба більше, - Україна вже ніби придбала 11 млрд кубів такого газу. Отже, і при відносно низькій ціні за транзит (1,7 дол.) така еконо­мічна "розкладка" дозволить "Нафтогазу" заробити за рахунок меншої вартості технологічного газу до 25 доларів при транспортуванні тисячі кубів російського газу до Європи. Разом із запровадженням поквартальних закупівельних цін на газ все це і дозволяє вивести не зов­сім зрозумілу ціну за російський газ в усереднені щомісячні 228,8 дол. Хоча й на кордоні.

Наприкінці січня Юлія Володимирівна наголошувала, що власне технологічний газ і є тим резервом, за рахунок якого уряд забезпечуватиме означену середню ціну. Інша річ, що джерелом цього газу виявилося паливо, запомповане в укра­їнські газосховища "РосУкр­Енерго". Воно на той момент належало конкретній особі - Дмитру Фірташу.

Зрештою, формальним приводом для силових дій у "Наф­тогазі" із боку СБУ стало розмитнення частини "фірташів­ського" газу, а відтак вже безпосередня його передача на баланс НАК. Нагода була слушною - Юлія Тимошенко того дня перебувала із візитом у Франції. Щоправда, це аж ніяк не зашкодило їй прокоментувати  ці події зарубіжним ЗМІ.

А з газом хто?

Те, що на ніби "фірташівський" газ Юлія Володимирівна "поклала око" ще під час підписання нового контракту, з'ясувалося дещо пізніше. Хоча й до згаданих подій із вилученням документів у "Нафтогазі".

Певно, зваживши на проблематичність отримання вже запомпованого у сховища газу, "Газпром" вирішив використати його як своєрідний "джокер" у газовій грі між двома країнами. А ще - наперед застерегтися від можливих звинувачень Європи у намаганні захоплення приватної власності, якою є газ компанії "РосУкрЕнерго" та одного їз її основних власників.

Для того, аби "здати" Фірташа з його газом, "Газпром" мав усі підстави. "РУЕ" на той час заборгувала російському монополісту 1,7 млрд дол. Можливо, після того, як Дмитро Фір­таш реалізував би цей газ у Європі, російський монополіст (один із засновників "РУЕ") свої гроші отримав би. Але у пресі вже з'явилася інформація про ледь не фатальну роль Дмитра Фірташа у нинішніх газових переговорах Москви та Києва. Адже він справді пропонував вищу ціну на газ, ніж урядовий "Нафтогаз України" (згодом це підтвердив і голова правління "Газпрому" Алєксєй Міллєр).

Але "Газпром" легко налагодив ситуацію. Мовляв, згідно із домовленостями Путіна та Тимошенко, вже ніби конфіскований "Газпромом" газ "РУЕ" перепродається Україні. Те, що за нього Україна разрахувалася згодом, підтвердили і прем'єр Тимошенко, і російський "Газпром". Отже, склалася парадоксальна ситуація, принаймні юридична.

З точки точки законності  все нормально. Але чому факт "покупки" не оприлюднювали? Адже поки "проблемний" газ не розмитнювався, все було тихо. Хоча щодо самого факту такого перепродажу Дмитро Фірташ і мав наміри звернутися до Стокгольмського арбітражного суду, аби той розставив крапки над "і" у цій заплутаній справі. До речі, розмитнено не весь газ, а лише більше 6 млрд кубів.

Як би там не було, але такий розвиток подій поставив нашу країну в доволі незручне становище. Один із формальних і головних учасників "перепродавальної угоди віку" Володимир Путін вже назвав те, що трапилося в "Нафтогазі", не інакше, як "дискримінацією" України.

В уряді надалі стверджують, що газ - український і говорити тут нічого. А дії СБУ - незаконні й газ розмитнено правочинно.

Дещо незрозумілою виглядає позиція у конфлікті Президента. Адже чимало політиків пов'язують дії СБУ із прямими вказівками Віктора Андрійовича. Хоча, як для міжнародного іміджу, дії гаранта конституційних  прав, на перший погляд, правильні - він захищає право приватної власності громадян, зафісоване Основним  Законом країни. Тим паче, на бік Фірташа став і Мін'юст.

Можемо, однак, стверджувати - Україну очікують цікаві між­народні судові розгляди справи про неідентифікований газ.