Бракує грошей? Зар­плата йде на харчі, а омріяне авто так і залишається чимось на кшталт міражу? У відпустку замість Єгипту їдете до тещі сапати бульбу? Питань багато, але порада одна – візьміть кредит у банку. Щоправда, тут є нюанс. Ми звикли: позичив гроші, покористувався – заплати банку відсоток. Як виявилося, не у всіх фінансових інституціях діє така формула.

Торік у Німеччині відкрили перший у країні ісламський банк. Основою діяльності KT Bank AG у фінансовій столиці Франкфурті-на-Майні стали закони шаріату. Клієнтську базу “дочки” кувейтсько-турецького фінансового інституту Kuveyt Turk Bank склали мусульмани, які проживають у Німеччині. Нова кредитна організація одразу задекларувала, що орієнтуватиметься передусім на власників підприємств малого та середнього бізнесу, а також торговців нерухомістю. Інвесторів залучили з країн Перської затоки.

Як зазначає Deutsche Welle, подібних фінансових інститутів у світі небагато. Не завжди вони домінують навіть у країнах, де мусульмани складають більшість. Так, у Туреччині вони становлять лише 5-7% від загальної кількості банків. Водночас цей сегмент ринку швидко зростає, причому не тільки в традиційно мусульманських країнах, а й у всьому світі. За оцінкою компанії Ernst & Young, до 2018 року світові активи мусульманських фінансових установ перевищать 3 трлн доларів США.

Основний принцип роботи будь-якого ісламського банку: оскільки гроші – не товар, а лише мірило вартості інших товарів, вони не можуть зростати лише тому, що були видані у вигляді позики. Діє жорстке правило “ріба” – заборони на позичковий відсоток (див. “Довідку”. – “Пошта”).

Фактично всі операції у фінустановах, що працюють за законами шаріату, здійснюються на основі поділу відповідальності і дольової участі обох сторін: і тієї, що дає в борг, і тієї, що бере. Тобто кредитор може розраховувати на дохід тільки в разі, якщо гроші, вкладені в економіку, створили реальну додану вартість. Винагорода ж банку або вкладника не є гарантованою, а виникає як похідне від прибутку. 

Природно, банк відкриває рахунки, на яких акумулює кошти вкладників, і ними фінансує підприємців. Однак замість сплати традиційного відсотка підприємець ділить отриманий прибуток із банком, а той – із вкладником. Збитки також розподіляються між усіма. Справедливість – понад усе!

Одним з найбільш екзотичних для європейців, але широко поширеним в ісламських країнах є фінансовий інструмент “Кард-уль-Хасан”. Фактично це – безвідсоткова позика, яка, як правило, надається малому бізнесу. Але лише за умови, що кошти будуть вкладені в соціально спрямовані проекти. 

Хоча вимагати від клієнта коштів за позику заборонено, позичальник може добровільно віддячити, виплативши винагороду (“хіба”), а може не зробити цього. У такому разі щодо нього не буде застосовано жодних санкцій.

Причому кошти вкладників не розчиняються в загальній масі активів банку. Клієнти завчасно отримують детальну інформацію про те, в який саме проект банк збирається інвестувати їхні гроші. Якщо виникають якісь заперечення – банкіри шукають інші варіанти. Ще один важливий момент – ісламські банки не вимагають застави.

Але найголовніша особливість ісламського банкінгу – існування низки категоричних заборон морально-етичного характеру (див. “Довідку”. – “Пошта”). Саме це й виділяє фінансові установи, що діють за законами шаріату, на фоні традиційних західних банківських структур.

Загалом ісламська економіка сповідує принцип “Гроші пахнуть”. Наприклад, правовірний мусульманин не може користуватися грошима, отриманими від продажу спиртного, навіть якщо алкогольний напій придбали питущі немусульмани-гяури.

Крім того, за законами ісламу, заможні громадяни повинні виплачувати закят – податок з багатства. Тільки встановлений він не державою, а Всевишнім. Отримані кошти спрямовуються виключно на потреби бідних громадян або на якісь благодійні заходи. Причому більшість ісламських олігархів сплачують закят без жодного примусу, адже така воля Аллаха!

Одним з піонерів ісламського банкінгу був Єгипет, де засновані на ісламських цінностях фінансові схеми почали активно застосовувати ще в 1960-их. Із 1970-их, коли високі ціни на нафту дозволили низці мусульманських країн накопичити значні капітали, які часто інвестувалися за кордон, почалась експансія за межі Близького Сходу. У 1978 році в Люксембурзі відкрили Ісламський фінансовий дім, що показав приклад банківської справи, заснованої на мусульманській етиці. 

З того часу зростання ісламського фінансового сектору відбувається ледь не в геометричній прогресії. Причому мова не лише про країни, що сповідують іслам. Ісламські фінансові інструменти викликали активний попит з боку мігрантів-мусульман у Європі (а їх там десятки мільйонів). Не пасуть задніх і Сполучені Штати, де також не бракує мусульман.

Зараз загальний обсяг активів галузі ісламського фінансування складає близько трильйона доларів США. Кредитною діяльністю за законами шаріату займаються і немусульманські фінансові організації, зокрема UBS і Citigroup, у багатьох відділеннях яких існують так звані ісламські віконця. Європейські бізнес-школи повсюдно відкривають факультети ісламських фінансів. 

Лідером серед глобальних центрів ісламської кредитної справи нині є Лондон, де крутяться десятки мільярдів доларів, що належать близькосхідним інвесторам (як державним, так і приватним).

Ще одна цікава фінансова ініціатива ісламського світу – проект “золотого (ісламського) динара”, пов’язаний з проблемою повернення до золотого стандарту, тобто грошової системи, за якої готівкові гроші можуть бути вільно обміняні на золото. Його запропонував у 2001 році прем’єр-міністр Малайзії доктор Махатхір Мохаммад. Основна ідея “ісламського динара” – золото в обмін на енергетичні ресурси. 

У червні 2009-го Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт і Катар (пізніше до них приєдналися Малайзія, Об’єднані Арабські Емірати й Оман) підписали угоду про єдину ісламську валюту і створення Центрального банку Перської затоки, який буде у столиці Саудівської Аравії Ер-Ріяді. 

Яку загрозу “золотий динар” може становити для американського долара? Спробуємо розібратися. Багато мусульманських держав є країнами-експортерами, які продають свої природні багатства. Зазначимо, що нині торги на сировинних біржах і міжнародні розрахунки проводять у доларах США. “Ісламські країни практично контролюються через американський долар, який є для них основною розрахунковою валютою”, – каже Дж. Сінклер, керівник видобувної компанії Tan Range Exploratio.

В обмін на реальні товари мусульманські країни отримують американську валюту або цифри на електронних рахунках. І в першому, і в другому випадку ці гроші, по суті, нічим не забезпечені. Повернення до золотого стандарту може суттєво похитнути монопольне становище США і дозволить країнам-експортерам одержувати за свої природні багатства еквівалентну кількість золота.

Підраховано, що в майбутній “зоні динара” кожна з п’яти лідируючих за обсягами експорту країн (Індонезія, Малайзія, ОАЕ, Саудівська Аравія і Туреччина) зможуть отримувати у свої резерви по 10-20 тонн золота щорічно. Ясно, що це не може не накрутити і без того постійно зростаючі ціни на золото на світових ринках.

Нині перспективи “золотого динара” достатньо заплутані. Малайзія вже використовує його як безготівкову валюту в розрахунках з Брунеєм, Іраном, Бангладеш, Єменом, Мальдівами і деякими іншими мусульманськими країнами. 

Водночас спроби використати “золотий динар” у розрахунках країн-членів ОПЕК (головних виробників нафти) наштовхуються на надзвичайно активну протидію з боку Міжнародного валютного фонду, контрольованого, нагадаємо, Сполученими Штатами.

Більшість експертів солідарні в тому, що “золотий динар” у найближчій перспективі все-таки не здатен похитнути світову доларову монополію. Нині 60-70% експортних операцій у світі здійснюється в доларах. Близько 60% усіх валютних резервів країн світу теж сформовано в доларах, 70% банківських кредитів надають у них же.

Мало хто зі світових експертів сумнівається в тому, що ісламський фінансовий сектор нині становить знач­ний сегмент світової економіки. Причому він далі активно розвивається і демонструє стійку тенденцію до подальшого зростання.