Історія та сучасність

(Продовження.
Початок у №19 (757)

Економісти виходили з того, що ПДВ, зберігаючи переваги інших податків на споживання, позбавлений їх основних недоліків. Аргументи були серйозні: по-перше, ПДВ, як і податок з обороту,  багатократний, адже утримується на кожній стадії виробництва й обігу і, відповідно, на відміну від податку на продаж, зберігає можливість законодавчого впливу держави на всі стадії відтворення. По-друге, оскільки ПДВ обкладається не вся вартість обі­гу кожної стадії, а лише додана вартість, він є у прямій залежності від реального внеску кожної стадії до вартості кін­цевого продукту. В результаті ПДВ, на відміну від податку з обороту, не впливає на зміни числа стадії обі­гу товару від виробника до споживача.

Приклад Франції був досить показовим. У наступні десятиліття ПДВ  використовувався у податкових системах більшості країн, фактично витиснувши податок з обороту і помітно зменшивши долю податку на продаж (а в деяких країнах навіть замінивши частину акцизів, що свідчить про умовний характер відокремлення цих податків від податків на споживання).

Єдиним серйозним винятком можна вважати США, де до цього часу не використовують ПДВ і обмежуються в оподаткуванні споживання лише податком на продаж.

Закриті для ока особливості нарахування ПДВ

При нарахуванні ПДВ, як зазначалося, податковою базою виступає показник доданої вартості, що виникає як різниця між вартістю товарної продукції і вартістю матеріальних цінностей, витрачених на виробництво цієї товарної продукції. Така податкова база створює можливість використання різних методів нарахування (при тій самій заданій його ставці).

Експерти визначають три можливі методи. Два з них передбачають нарахування ПДВ, згідно з попередньо встановленою величиною додаткової вартості або її окремих елементів. До таких методів належать:

- прямий метод, при якому ПДВ нараховується у вигляді частки (в %) від попередньо розрахованої величини додаткової вартості;

- аддитивний метод, що передбачає нарахування ПДВ у два етапи: спочатку визначається величина податку з окремих складових  додаткової вартості (наприклад, із зарплати, з прибутку тощо...), згодом - для визначення загального ПДВ, отримані величини додаються. Через складності подібних методів на практиці, вони використовуються рідко.

У більшості країн використовують третій метод обчислення ПДВ, що має різні назви - метод заліку, непрямий метод оподаткування, метод відшкодування.

Суть його полягає в наступному: величина ПДВ, нарахованого на вартість матеріальних цінностей, придбаних відповідною фірмою в інших фірм для використання у виробництві, вираховується з величини ПДВ, нарахованого на реалізовану даною фір­мою продукцію. При використанні методу заліку фірма сплачує до бюджету лише різ­ницю між вказаними двома сумами ПДВ. У цьому випадку підприємці подають декларацію до податкових органів, в якій поряд з іншою обов'язковою інформацією повідомляють два головних для розрахунку ПДВ показники: загальну вартість реалізованої продукції і загальну вартість придбаних товарів і послуг.

Розглянемо умовний приклад, що відображає використання методу заліку нарахування ПДВ. Для цього візьмемо три умовних підприємства, що виступають стосовно один одного як послідовні стадії виробництва. Перше добуває залізну руду і продає її іншому - металургійному підприємству за 200 тис. дол. Своєю чергою, останнє з цієї руди виробляє  сталь і продає її третьому - тракторному підприємству  за 400 тис. дол.  Тракторний  завод виробляє з неї трактори і продає їх населенню - фермерам за 500 тис. дол.  Для спрощення прикладу припустимо, що всі підприємства виробляють, продають і купують тільки вказану продукцію (що хоча  і не відповідає дійсності, але не веде до спотворення картини обчислення ПДВ), ставка ПДВ, припустимо, однакова - 20%. Наведена таблиця показує нарахування ПДВ методом заліку (табл.1). 

(Продовження у наступному числі)