Першого січня в Україні повністю припинено постачання російського газу. Від Різдва транзитний газ територією нашої країни перестала отримувати і Європа

Україна знову без російського газу. Як і три роки тому, майже за тим же сценарієм, - провал перемовин, як наслідок, відсутність контракту на поточні поставки. Того ж таки
1 січня і навіть о тій же 10-й годині ранку, але вже 2009 ро­ку, оператор компресорної стан­ції Суджа, що у прикордонній Курській області Росії, починає потроху прикручувати газовий вентиль. До вечора магістральну трубу, що з'єднує українську та російську газотранспортні мережі, вже перекрила щільна заслінка. У відносинах двох держав розпочався "новий-старий" етап. Як ще восени, після свого "меморандового" візиту до Москви, проголосила прем'єр Юлія Тимошенко: будуватимуться вони майже з чистого аркуша.

Газова політика:
дубль два

Спостерігаючи за черговим загостренням у газових відносинах двох країн (а воно з кінця 2005-го - початку 2006-го фактично не припинялося, хіба перейшло у відкрите протистояння), на думку мимоволі спадає термін із психології - дежавю. Саме так називають відчуття, коли людині видається, що те, що відбувається зараз, уже траплялося й раніше. Щоправда, цей парадокс пов'язаний із порушенням асоціативного сприйняття. Тому дежавю і трактують здебільшого як феномен удаваної пам'яті. Хоча нинішні події довкола газової труби до цього парадоксу безпосереднього стосунку, звісно, не мають. Вони - реально прогнозований результат конкретної політики і конкретних дій обох учасників процесу. Хоча й створюють прецедент майже параноїдальної повторюваності перебігу подій.

Про небезпеку надмірної політизації економічних відносин ми чимало писали й минулого року. Особливо у газовій сфері. Адже газ -специфічний товар. Ба більше, для країн, де обсяги його видобутку явно замалі або де його взагалі не видобувають, газ стає товаром стратегічним, а відтак - вагомим засобом впливу. Зокрема, й політичного.

Враховуючи залежність від поставок російського газу, країни Євросоюзу цю проблему давно розглядають виключно в комерційно-економічному аспекті (до речі, у нинішньому конфлікті між офіційним Києвом та Москвою, хоча Європа відчула його наслідки дошкульніше, ніж ми, вона й надалі намагається дотримуватися нейтральної позиції). І хоча ціна на газ постійно зростає, що, безперечно, дратує європейських споживачів, цю проблему там вирішують шляхом переговорів і визначенням більш-менш придатної ціни - є пропозиція товару і його відповідна вартість. Нинішня укра­їн­ська влада, на жаль, цього ніяк усвідомити не може. Хоча попереднього досвіду аж занадто.

Українсько-російські відносини після 2005 року в економічному аспекті характеризуються одновекторно - постійне щорічне зростання ціни на газ від "Газпрому". 95 доларів за тисячу кубів у 2006-му і 179,5 долара у році минулому.

При цьому Президент Віктор Ющенко щоразу називав це перемогою у переговорах із "Газпромом". Адже ціна на газ для України була нижчою за європейську. Проте сподіватися, що так триватиме вічно, особливо врахувавши зовнішню спрямованість укра­їнської політики, марно. Принаймні тим, хто цю лінію формує і хто мав би передбачити її наслідки. Серед інших й економічні.

Зважмо, що наш прем'єр Юлія Тимошенко після вже минулорічного візиту до Москви і підписаного там меморандуму про подальші відносини у газовій сфері, попередньо наголошувала: Україна також перейде на загальноєвропейську ціну на газ. Але впродовж трьох років. Варто, правда, нагадати, що меморандум - це лише добрі наміри сторін без жодних юридичних зобов'язань.

Проте такого повороту подій, як нинішній, українські можновладці навряд чи очікували. Після вже звичного припинення подачі газу властиво українській стороні, адже формально угоди на його постачання немає, без палива частково залишилися і європейські країни. Росія, аби остаточно покарати Київ за "крадіжки", взагалі припинила транзит через українську газотранспортну мережу.

Газова економіка

Ситуація, в яку нині потрапила Україна, називається просто - "біля розбитого корита". Точніше - біля труби, газ якою вже не помпують. Безперечно, проблеми з транзитом газу до Європи залагодять. Можливо, навіть раніше, ніж цей матеріал з'явиться друком. Адже зменшення поставок економічно не вигідне для "Газпрому". Не кажучи про репутацію самої компанії-монополіста і Росії як держави назагал. У технічному плані на це потрібно не більш як півтори доби. Фіксуватимуть обсяги транзиту європейські спостерігачі. Отож підстав для звинувачень України у крадіжках уже не буде (та й чи були вони взагалі?). Тож Європа з газом буде. Інша справа - з чим будемо ми?

Формальним приводом зриву газових переговорів стала неузгодженість ціни. Українці наполягали, що готові платити не більш як 201 долар за тисячу кубометрів, але за умови підвищення до 2,05 долара ціни за транзит. Росія, своєю чергою, оприлюднила нову ціну на 2009 рік - 250 доларів без під­вищення транзитного тарифу. Мовляв, договірна ціна транзиту (1,6 долара за транзит 1 тис кубів на 100 км) визначена на період до 2010 року. Консенсусу не досягли.

У перші "безгазові" дні керівництво НАК "Нафтогаз України" почувалося доволі впевнено. Хоча голова ВАТ "Газ­пром" Алєксєй Міллєр оголосив нову ціну - вже 418 доларів. Відтак у "Газпромі" оприлюднили ультимативний лист "Нафтогазу" про право відбирати частину газу, що транспортується в Європу. Адже такий транзит суперечить митному законодавству України і розглядатиметься як контрабанда (до речі, таку ж аргументацію у 2006 році наводив Олексій Івченко).

Для того, щоб відбір "контрабандного" газу виглядав законним, скеровано позов до ВАТ "Газпром" до ... господар­ського суду Києва. Позов миттєво задовольнили. Суд заборонив транзит російського газу територією України, а сам договір на нього визнав недійсним.

Крім цього, Олег Дубина запевнив населення, що газу з підземних сховищ вистачить до квітня. Щоправда, після припинення транзиту до Європи впевненості поменшало. Адже почалися технічні питання - газотранспортну мережу довелося переводити в автономний режим. Бо перебування в "холостому" стані 10 - 15 діб загрожує чималими проб­лемами у подальшій експлуатації.

На 50 відсотків скоротилося постачання газу на підприємства хімічної промисловості. Наприклад, Одеський припортовий завод - основний виробник аміаку в Україні - повністю припинив виробництво. Як і концерн "Стирол". Зменшено подачу і у металургійний комплекс. Перелік можна продовжувати. Логічним кроком після обмеження споживання газу промисловими підприємствами стали заходи і щодо пересічних споживачів - населення. А це можна рахувати лише початком загального колапсу.

Ми не хочемо лякати наслідками ненормального стану речей. Тим паче газові переговори тривають. Чим вони завершаться - прогнозувати не будемо. Але вже відомо, що Росія готова на поступки. Зокрема, підвищення ціни на транзит газу до рівня європейської - 3 - 4 долари за транспортування тисячі кубів на сто кілометрів. За логікою можна припустити, що ціна газу для України зміниться у схожих пропорціях. На транзиті від нинішніх усереднених 40 доларів з тисячі кубів ми отримуватимемо 80. А зростання вартості газу на 180 доларів виходить не на нашу користь. Але це - окрема розмова.