Провідні країни світу вже витратили понад 9,4 трлн дол. на антикризові заходи

Як іноді жартома (хоча - хтозна?) наголошують жителі однієї високорозвинутої острівної держави: на власних помилках вчаться лише дурні. Не хотілося б, звісно, вдаватися до певних аналогій, хай і жартівливих, проте ...

Парадоксально, та - факт: на відміну від країн решти циві­лізованого світу, де уряди активно намагаються протидіяти нинішнім економічним негараздам, в Україні досі немає чіткої загальнодержавної програми антикризових заходів. А щодо її розробки точаться ли­ше розмови. Словом, тут не до досвіду інших, тут ніяк не зберуться з силами усвідомити власні помилки.

Нещодавно міжнародна інвестиційна група "Ренесанс Капітал" оприлюднила доповідь про те, як уряди провідних країн світу борються із фінансово-економічною кризою, що охопила світ. Отже, на невідкладні заходи вони вже витратили понад 9,4 трлн дол.

Державні кошти, які виділяють держави, скеровуються, насамперед, звісно, на підтримку фінансового сектору економіки. Зокрема, на рекапіталізацію бан­ків, державні гарантії за міжбанківськими кредитами та борговими забов'язаннями. А ще - страхування банківських вкладів.

Проте, слід зауважити, що останнім часом більше уваги звертають на підтримку так званого реального сектору економіки.

Модельна терапія

Якщо проаналізувати загальні суми державних інвестувань в ту чи іншу сферу економіки країн, чітко можна окреслити три основні моделі боротьби із кризою.

Перша - це коли більша частина коштів надходить власне у банківський сектор. До прикладу, Сполучені Штати вже витратили на підтримку банків загалом майже 2,3 трлн дол. В той же час у реальний сектор економіки надійшло у десять разів менше.

Із деякими відмінностями (в основному в обсягах сум) за такою ж схемою діяли уряди Канади, Ірландії, Нідерландів, Швеції.

Друга модель протидії кризі - консолідація усіх фінансових, і не тільки, зусиль на під­тримку реальної економіки країни. Так, зокрема, роблять у Китаї, де основні державні вливання скеровані на під­тримку економічної інфра­структури, сільського господарства та соціального сектору.

Як зазначають аналітики Merrill Lynch, завдяки цьому ринок країни залишатиметься привабливим для іноземних інвесторів і надалі. Адже на будівництво житла для малозабепечених, розвиток сільського господарства та транспортної мережі тощо виділяється понад 500 млрд дол.

Окремі країни намагаються рівною мірою зосередити зусилля і на підтримці фінансового сектору, і на економіці в цілому. Така модель виникла порівняно недавно. Уряди країн переконалися у недостатній ефективності "американського рецепта" для лікування власного "хворого".

Через ці обставини влада почала переглядати пакети попередньо вже розроблених антикризових заходів з огляду на необхідність підтримки споживача.

До таких країн можна віднести Німеччину, де на кредитування малих та середніх підприємств, фінансування інфраструктурних та будівельних проектів, а також на податкові пільги при купівлі нових авто виділено 65 млрд євро.

У Великобританії підтримка реального сектору економіки в основному зведена до зменшення податку на додану вартість - із 17,5 до 15 від­сотків. На ці заходи виділяється 30 млрд фунтів стерлінгів.

26 млрд євро виділяє на підтримку автомобілебудування, аерокосмічної, оборонної та ядерної промисловості Франція. План Парижа розраховано на два роки і, як переконує французький уряд, він дозволить забезпечити зростання економіки у кризові часи на 0,6 відсотка. Хоча і спричинить збільшення дефіциту держбюджету майже до 4 відсотків.

Таку ж схему порятунку обрали для себе Італія, Швейцарія та Японія. Але, зауважмо, у такій позірно рівномірній допомозі, суми на підтримку фінансового сектору та реальної економіки - не до порівняння.

Окремо на загальному тлі можна розглядати Росію. Там теж від початку кризи рятували саме банківський сектор. Уряд країни запланував витратити на викуп іпотечних кредитів у банків 7 млрд дол. Загальний обсяг допомоги банкам, пов'язаний із викупом іпотечних облігацій, які комерційні фінустанови зможуть рефінансувати в тамтешньому Центробанку, становить таким чином 17 млрд дол.

Поза тим, уряд РФ оголосив про беспрецедентну програму фінансової підтримки 1,5 тисячі великих та середніх під­приємств (їхній річний оборот має бути не меншим за 15 млрд рублів., а кількість працівників - від 4 тисяч), які належать до так званої категорії містоформуючих.

Америка рятуватиметься
по-новому

Сполучені Штати на світому тлі боротьби із кризою варто розглядати окремо. Не тіль­ки тому, що саме цій країні світ може завдячувати фінансово-економічною кризою (проблеми із поверненням кредитів, - іпотечна криза, - що виникли там ще  влітку, призвели до тотального обвалу на решті ринків). Зазвичай чимало країн і надалі вбачають у Штатах світового економічного лідера, намагаючись застосувати тамтешні рецепти для лікування і своєї господарки. Але...

Ще наприкінці листопада тодішній міністр фінансів США Генрі Полсон повідомив, що уряд країни повністю переглядає плани попередніх антикризових заходів (вони виглядали так: 700 млрд дол. - на рекапіталізацію банків, 1 трлн 400 млрд - на гарантії міжбанківських кредитів та нових боргових забов'язань, 200 млрд  - на підтримку малого бізнесу, зменшення податкового тиску та стимулювання споживчого кредитування - "Пошта").

Відтак 700 млрд дол., що їх раніше планували витратити лише на викуп так званих проб­лемних актівів банків та їх рекапіталізацію, будуть скеровані й на стимулювання споживчого кредитування. Як зазначив сам Генрі Полсон, "ку­пів­ля  у банків іпотечних активів не є найефективнішим способом витрачання державних грошей". Окрім того, що на це потрібно чимало часу, для вирішення проблем, з якими зіткнулася американська економіка, цього все одно недостатньо. Проте, зауважмо, що 290 млрд дол. уряд Сполучених Штатів витратив власне за попередньою схемою. Дорога помилка!

Зміщення акцентів у програмі порятунку експерти пов'язуть, насамперед, з позицією новообраного президента Барака Обами, який ще під час виборчої кампанії позиціонував себе захисником інтересів малозабезпечених американців (до речі, у так званому "Плані Полсона" на виплату допомоги із безробіття та продовольчу допомогу відповідним категоріям населення передбачалося 56,2 млрд дол. Хоча нині ці суми, безперечно, переглядаються).

Щодо стимулювання власне споживчого кредитування, то тут мимоволі виокремлюється доволі пікантний момент. У дилемі між подальшим розвитком економіки та забезпеченням потреб населення уряд Сполучених Штатів все більше схиляється до другого варіанту.

Підтвердженням є ситуація навколо так званої "дейтройтської трійці" - американських автогігантів "Дженерал Моторс", "Форд" та "Шевроле". Конгрес США досі не може виділити їм майже 15 млрд дол. термінової фінансової допомоги (компанії вимагають взагалі 30 млрд, бо інакше - наслідки непередбачувані).

Така переорієнтація планів - можливість для пересічних американців отримати додаткові банківські кредити. Адже, за прогнозами банку Credit Suisse, до 8 млн громадян країни можуть втратити житло через неможливість сплачувати іпотечні позики. Відповідно - житло перейде у власність банків. А ті, в свою чергу, матимуть чималі проблеми із його реалізацією.

Проте у таких підходах чимало й відвертих мінусів. Багатомільярдні інвестиції у споживче кредитування, безсумнівно, позитивно відіб'ються на загальному зростанні попиту, що є сприятливим чинником розвитку економіки. Інша річ - на який термін? Отримані нові кредити рано чи пізно доведеться повертати. І грошей, за такого масового кредитування, звісно, знову буде бракувати. Отже, створюються усі умови для виникнення нової кризи.

Не менш суттєвий ще один аспект проблеми. Споживання ніколи не обмежується лише товарами власного виробництва. Тож стимулюється й ім­порт. А будь-яка перевага у тор­гівельному балансі імпорту над експортом неодмінно від­бивається на падінні курсу національної валюти щодо валют інших держав. Відтак зростає рівень інфляції.

Утім, який курс остаточно оберуть у боротьбі з  кризою Сполучені Штати - побачимо.

Українська модель

Чимало вітчизняних аналітиків донедавна були переконані, що для України найпридатнішим є саме американський варіант протидій фінансово-економічній кризі, який передбачає пріоритетну підтримку саме  банківського сектору економіки.

Як недавно наголошував колишній голова Нацбанку, а нині голова правління Сведбанку та радник Юлії Тимошенко Сергій Тігіпко, "не буде ста­більності банківської системи - нічого не буде". І такої думки в нас дотримувалися чи не всі можновладці. Проте річ у іншому.

Щоб подолати труднощі у банківській сфері, на думку Сергія Тігіпка, необхідно було "реінвестувати комерційні банки рівно на той обсяг, на який відбувся відтік депозитів, а також слідкувати за тим, щоб ці кошти не виходили на валютний ринок".

Чим завершилися спроби рефінансування банків, ми вже відчули. Щобільше - відчуваємо досі. Підтвердження - нечуваний стрибок долара на міжбанківській валютній бір­жі минулої середи відразу біль­ше, ніж на одну гривню - майже до 10 гривень за "бакс". Це - наслідки виділення  Нацбанком на рефінансування комерційних банків 40 млрд грн, які вони й надалі успішно конвертують за допомогою того ж НБУ.

Таку ж суму - 40 млрд грн, але в доларовому еквіваленті, що за останні півтора місяця  "пішли" за межі України, навів нещодавно і Президент Віктор Ющенко. Хоча, як продовжують стверджувати наші державники, нічого страшного не відбувається, а курс долара наближається до оптимальної ціни. Щоправда, незрозуміло, - оптимальної для кого?

Переконують, що з курсом гривні нічого не відбувається, і закордонні порадники. Як зазначає віце-президент Всесвітнього банку з регіонів Єв­ропи та Східної Азії Шигео Катцу, "нинішні зміни курсу гривні не пов'язані зі спекуляціями. Причина девальвації полягає в обмеженні доступу до зовнішнього фінансування та у змінах в структурі зовнішньої торгівлі". А відтак, вважає віце-президент, "робити спроби спротиву цьому не потрібно..."

Не знаю, чи знайомий із можливостями спекуляцій у нашій банківській системі пан Катцу. А от щодо витрачання комерційними банками кош­тів, наданих державою, мимоволі спадає на гадку досвід  Росії. Там теж не квапилися довіряти банкам у делікатній сфері, якою є витрачання державних грошей. Тому за тим процесом спостерігали одначасно два незалежних представники влади - один з Центробанку, інший ... з Федеральної служби безпеки. І за державні кредити там валюту ніхто не скуповував.

А щодо підтримки реального сектору економіки, то для нас це - місія нездійсненна. За оцін­ками Міжнародного центру перспективних досліджень, український уряд просто не  має можливості інвестувати його. А грошей Міжнародного валютного фонду та Всесвітнього банку вистачить лише для підтримки банківського сектору. Тож нам не до вивчення досвіду інших (тим паче власні помилки все ніяк не усвідомимо) - тут би просто вижити...