Чи приживеться бізнес у владі?
З великого бізнесу – у велику політику. Експерти акцентують: головне, аби новоспечені посадовці не трактували Україну як свою власність
Борис Ложкін, Юрій Косюк, Дмитро Шимків, Валерія Гонтарєва (фото: bp.blogspot.com, microsoft.com, tsn.ua, zn.ua)
Президент України Петро Порошенко найважливіші державні посади довіряє бізнесменам. Політологи і експерти кажуть: рішення очікувані, адже Порошенко і сам успішний бізнесмен (свого бізнесу Президент досі не позбувся – “Пошта”), але не треба забувати про ризики.
Адміністрація Президента завжди була бізнесовою структурою, де вирішували серйозні питання і за великі гроші. Тепер у стінах президентської адміністрації запахло справжнім бізнесом. Адже очолив її бізнесмен, колишній медіамагнат Борис Ложкін. Ба більше, троє з шести його заступників теж бізнесмени: Юрій Косюк – мільярдер, основний власник “Нашої Ряби”, Геннадій Зубко – бізнесмен, і Дмитро Шимків – колишній генеральний директор “Майкрософт Україна”.
Національний банк України глава держави довірив інвестиційному банкіру Валерії Гонтарєвій. Вона має 20-річний стаж роботи у фінансовій і банківській сферах. За даними DT.UA, серед іншого Гонтарєва займалася структуруванням угод щодо залучення фінансування для розвитку бізнесу Roshen у Росії.
Політологи і експерти в один голос кажуть: усі ці призначення є нічим іншим, як втілення нинішньої моди на бізнесменів при владі. Мовляв, президент-олігарх Петро Порошенко торік посів шосте місце у рейтингу найбагатших українців, його статки оцінили у 1,3 млрд доларів, не має команди професіональних чиновників, тому комфортно почувається в оточенні бізнес-партнерів.
Дмитро Шимків: або пан, або пропав
Працювати з бізнесменом – це вдвічі краще і легше, ніж з чиновником, кажуть політологи. Адже в людей бізнесу добре розвинене стратегічне бачення, сміливе мислення. Для них характерно протистояти тиску системи, тому втілити бажані зміни в реальність вони можуть. Але при діючій системі це завдання непросте.
Політолог Олексій Гарань каже, що кадрові призначення Порошенка справді цікаві, але оцінювати їх наразі рано. “Часом на роботу треба брати нових людей, які по-новому зможуть підходити до справи. Зараз саме така логіка у нашого Президента. Наприклад, призначення Дмитра Шимківа цікаве з символічної точки зору. Адже Шимків очолював відому і успішну компанію “Майкрософт Україна” на заході держави, тому він знає західні й українські методи роботи, але зараз йому треба вийти на загальноукраїнський рівень”, – розповідає “Пошті” Олексій Гарань.
Проте нова посада для Шимківа може стати й провалом його політичної кар’єри, або поворотним моментом, за яким почнеться ще стрімкіший зліт. Досвід управління рафінованою компанією із чіткою місією та баченням свого розвитку навряд чи допоможе на держслужбі, де топ-менеджер зіткнеться з невіглаством, дурістю і відвертим саботажем.
Відсутність публічної кадрової політики – один із серйозних недоліків нової політичної еліти
Крім того, рівень зарплати на державній службі не порівняти із заробітками менеджерів успішних компаній. Згідно з рейтингом зарплат Forbes, топ-менеджери у сфері IT заробляють на рік від 450 тисяч доларів до 1,5 млн доларів, інформує Forbes. “Важко переоцінити той час, який ми провели разом із Microsoft. Я здобув безцінний досвід і залишаю компанію в надійних руках професіональної команди”, – писав Дмитро Шимків у прес-релізі, повідомляючи, що йде з корпорації.
Дмитро Шимків 7,5 років працював у “Майкрософт”, із яких останні п’ять років – на посаді гендиректора, не поспішав говорити про нове місце роботи. Зараз він заступник голови Адміністрації Президента з питань проведення адміністративних, соціальних і економічних реформ.
На відміну від своїх колег з Адміністрації – Бориса Ложкіна, Юрія Косюка, та й самого Петра Порошенка, Дмитро Шимків – найманий топ-менеджер, який не може похвалитися значними особистими статками. Він із відзнакою закінчив Національний університет “Львівська політехніка” і 1997-го здобув диплом у сфері радіоелектроніки, інформаційних технологій і телекомунікацій. Потім поїхав на стажування в AIESEC у Данію, де пропрацював два роки аналітиком і розробником ПЗ в компанії ALTA. Коли повернувся, створив у Києві окрему команду Alfa Team, яку 2002-му викупила ALTA. Він, як засновник, очолив підрозділ у Східній Європі, а 2003-го Дмитро Шимків поєднував цю посаду з робою керівника відділу розробки в RedPrairie, яка поглинула ALTA.
Бізнесмен – не обов’язково менеджер
Щодо інших президентських призначень, то далеко не всі бізнесмени здатні проводити ефективні реформи і приймати непопулярні рішення.
“До прикладу, Борис Ложкін чи Юрій Косюк. Тепер Косюк має відповідати за силові структури. Тут є багато питань! Чи бізнесмен знається на військовій справі? У цьому випадку аргументація Президента чітка – він має займатися логістикою”, – каже Олексій Гарань.
З його слів, призначення великих бізнесменів на такі посади – це справді виклик. “Адже однією із вимог Майдану було розділити бізнес і політику. Тому невідомо, наскільки ефективно ці люди зможуть працювати як державні менеджери. Наскільки вони зможуть розділити власні бізнес-інтереси і політику. Тому з одного боку, тут є виклик, а з іншого – сподівання, що громада буде контролювати їх дії”, – резюмує політолог.
А що каже львівський бізнес?
Натомість львівські бізнесмени вірять, що досвід роботи у бізнесовому середовищі дасть позитивний ефект і в державному управлінні. Так, голова Комітету підприємців Львівщини Роман Зафійовський каже: ризики завжди існують.
“Державне управління і управління бізнесом – це різні речі, особливо в нашій системі. Тому прийняття кадрових рішень – дуже непроста політика. Це ціла майстерність! У державному управлінні прийняття рішень набагато складніше, ніж на корпоративному рівні. Простий приклад: начальник податкової Львівської області не має права звільнити начальника районної податкової чи його заступника без дозволу з Києва. Але з іншого боку, тут є і позитив. Будь-який підприємець веде свій бізнес у державі, має майно, активи і тому він зацікавлений у збереженні цих активів”, – розповідає “Пошті” Роман Зафійовський.
– Нам потрібно зберегти державу, якщо ми її не збережемо, то не збережемо і активів. Тому є надія, що ці люди будуть зубами хапатися за владу. Хоча би заради збереження своїх активів. Єдиний негатив: це бізнес – заради бізнесу. Маю на увазі бажання нових урядовців збагатитись ще більше. Тут є великі перестороги і негатив, але від цього має застерегти публічна позиція”.
Гасло “Відділити владу від бізнесу” не означає, що бізнес не треба пускати у владу. Головне – з влади не робити бізнесу
Натомість львівський бізнесмен Ярослав Рущишин не сумнівається, що люди бізнесу зможуть побудувати успішну державу. “Правильна світова практика свідчить: спочатку покажи на ринку, як ти можеш управляти людьми і своїми коштами, а потім йди у владу. Тому гасло: “Відділити владу від бізнесу” не означає, що бізнес не треба пускати у владу. Головне – з влади не робити бізнесу”, – зазначає “Пошті” бізнесмен.
Він певен: більшість кадрових призначень, а саме Юрія Косюка, Ігоря Білоуса не випадкові. “Інша справа, наскільки вони готові працювати в такій цинічній сфері. Адже в державному управлінні ти не можеш зробити й кроку без документа чи бюрократичного відхилення. Це так, це дійсно питання. Щодо усього іншого, нові призначення оцінюю тільки позитивно. Нам потрібно людей, які не ниють, що все довкола погано, а працюють. Коли інші шукають виправдання, бізнесмени приходять працювати в тих умовах, які є. Інша справа – чи надовго їх вистачить. Наскільки знаю, в таких умовах нормальні бізнесмени прожити довго не можуть, хіба стануть “собаками”. Бо вони, на відміну від чиновників, не помруть без державної зарплати і хабарів”, – певен Ярослав Рущишин.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
Призначення відбуваються у тому середовищі, яке повинно сприяти впровадженню президенської політики. Останні призначення справді не з політичних середовищ.
І тут може бути позитив, бо це непогані управлінці, непогані менеджери: Косюк, Ложкін, Шимків і, напевно, Президент насамперед орієнтується на менеджерські і лідерські якості цих людей. Не знаю, чи кожного з них він знає особисто, але принаймні тих, кого прийнято називати олігархами, він точно знає.
Очевидно, що він знає і мотивацію своїх призначень і результат, якого очікує. Якщо в результаті буде налагоджена діяльність допоміжного органу, тобто Адміністрації Президента, яка сприятиме нормальній координації дій між президентом, урядом і парламентом, то це позитив, якщо ні, то звичайно – ні.
До прикладу, Олег Рафальський – один із небагатьох у державі фахівців у сфері документообігу. Тут немає більше чого додати. Це не політичне призначення. Ризики витікають із непублічності цих призначень. Оскільки широкому загалу невідома мотивація призначень, відтак невідомо, яких наслідків можна очікувати. Один із серйозних ризиків є те, що деякі з цих людей трактуватимуть державу як свою власність. Звісно, це лише припущення, цього може і не бути.
Більше того, я переконаний, що люди, які пішли у владу в непростий час, самі намагатимуться позбутися підстав для таких звинувачень. Звісно, Президент брав на роботу тих людей, на яких він може покладатися, принаймні він думає, що може покладатися на них.
Багато залежатиме від тих завдань, які перед ними поставили і від вирішення цих задач. Якщо матиме місце спроба, якої досі не міг уникнути жоден президент після Кравчука, перетворити Адміністрацію на монопольний центр пулу, тоді буде погано. Але якщо все робиться, щоб налагодити роботу між трьома конституційними центрами влади, тоді це зовсім інша історія.