Події навколо найскандальнішого об'єкта приватизації останніх років - Одеського припортового заводу - знову вийшли на перший план у великому розподілі державного майна України

18 листопада має всі шанси стати завершальною віхою у приватизації незначної частини промислових об'єктів, які ще залишаються власністю держави. Непохитний у позиції щодо продажу Одеського припортового заводу (ОПЗ) Віктор Ющенко цього дня скасував свій же указ про заборону його приватизації. Отож, якщо ОПЗ незабаром продадуть, тоді, за незначним залишком на кшталт "Укрзалізниці" та "Укртелекому", приватизовувати буде нічого.

Припортований в Одесі

Історія ОПЗ характерна для новітнього перерозподілу державної власності з усіма його хитромудрими сплетіннями великих грошей та влади.

Одне з найбільших підпри­ємств хімічної промисловості України, основною спеціалізацією якого є виробництво і реалізація аміаку та карбаміду (друге місце в країні за обсягами випуску цієї продукції).

Завод виробляє також рід­кий азот, діоксид водню, рідкий кисень, сірчанокислий натрій тощо. Але куди цікавіша "хімія" інша.

Головна перевага заводу, порівняно з іншими підприємствами хімпромисловості, - наявність перевалочних потужностей для приймання та перевантаження на морські судна продукції, яку постачають на експорт інші підприємства України. А ще - й Росії. Себто ОПЗ - своєрідні морські "ворота" у світ для решти "хі­міків" двох країн.

Крім цього, завод є монополістом на вітчизняному ринку послуг приймання, охолодження та перевантаження аміаку. А сховище для рідкого амі­аку на ОПЗ - найбільше в Європі.

Зважмо, що продукція хім­ви­робництва у загальному експортному балансі країни займає далеко не останнє місце, поступаючись за обсягами, зокрема, й валютної виручки, хіба що металургам та зброярам. Тим паче, що через ОПЗ на експорт перескеровується продукція російських підпри­ємств. Звісно ж, не безкоштовно.

"Хімія" влади

Перспективи продажу ОПЗ "приватизатори" зрозуміли ще за часів президентства Леоніда Кучми. Вперше ласий шматочок потрапив у перелік об'єктів першочергової приватизації Фонду держмайна України влітку 2004 року. Проте Кучма викреслив підприємство, адже завод для держави - був об'­єктом справді стратегічним.

Після "помаранчевої революції" увага влади до ОПЗ лише загострилася. У липні 2005-го уряд Юлії Тимошенко знову вніс завод у перелік першочергової приватизації. Президент Віктор Ющенко підтримав ініціативу.

Щоправда, як засвідчили подальші події, виникла колізія інтересів. Позиція Віктора Андрійовича у справі продажу ОПЗ змінюватиметься у пря­мій залежності від стосунків із Юлією Володимирівною. Позиція Юлії Тимошенко - від того, яку вона займає посаду і проти кого бореться.

Як би там не було, але "дружню" ініціативу Президента та прем'єра тоді провалила Верховна Рада і внесла ОПЗ у список об'єктів, які приватизації не підлягають. Віктор Андрійович застосував щодо закону вето. Уже наступного року ВР президентське вето здолала і Вік­тор Андрійович з цим навіть погодився.

Але влада знову змінилася. Перша половина 2007 року - період запеклої боротьби навколо передачі ОПЗ у приватні руки. З'являється і нова дійова особа - Віктор Янукович. Його уряд укотре оголошує приватизацію заводу. Але Віктор Ющенко за підтримки Тимошенко блокують намагання "біло-блакитних".

Після парламентських перевиборів минулого року Тимошенко-прем'єр знову згадала про наміри щодо ОПЗ. Утім, як з'ясувалося, марно. Фонд держмайна за безпосередньої підтримки Президента зупинив приватизацію. Аж до останнього "кульбіту" глави держави.

"Хімія" грошей

Нинішню потребу квапливої приватизації ОПЗ В. А. обґрунтовує вже боротьбою з кризою - гроші підуть до Стабілізаційного фонду. Розміри "стабілізації" - 50 мільярдів гривень - Президент визначає у своєму  черговому антикризовому указі 18 листопада. Перші 10 мільярдів гривень мають з'явитися на початку наступного року.

Зацікавленість Банкової приватизацією ОПЗ підтвердив і перший заступник голови Секретаріату Президента Олександр Шлапак: "Продаж ОПЗ має бути надзвичайно цікавим."

Не знаємо, чи "цікавий", але заступник голови спеціальної комісії ВР Валерій Писаренко має на це протилежну точку зору. Він вважає, що Президент знає наперед, хто, врешті-решт, придбає завод. Мовляв, разом із Валентиною Семенюк-Самсоненко Ющенко готує передачу ОПЗ українським олігархам фактично за копійки. Хоча сама Валентина Семенюк стверджує, що відповідних документів про приватизацію ОПЗ у Фонді держмайна немає.

Боротьба за Припортовий тривала усю першу половину цього року. У лютому 99,52 від­сотка акцій заводу оцінили у 3 мільярди гривень. Заявки на участь у конкурсі подали 11 компаній. Серед них - 5 українських.

Крім російського "Газпрому" (від його імені виступали норвезька "Yara International ASA" та ВАТ "Азот-Сервіс"), решта компаній-претендентів належать конкретним приватним особам - з України і Росії. Український олігарх Дмитро Фірташ позиціонував свої інтереси через зареєстроване в Естонії АТ " Нитроферт".

Найімовірнішими претендентами на  придбання ОПЗ, окрім "Нитрофета" Дмитра Фірташа, тоді вважалися компанії, контрольовані Олександром Ярославським - ВАТ "Азот" та ВАТ "Укрінвест". Між ними, радше, точитиметься основна боротьба й нині.

Поза тим, більшість експер­тів сверджує, що продаж ОПЗ державі нині не вигідний, ос­кільки за нього можна отримати менше коштів, ніж на початку літа. Ціни на міндобрива за останні місяці через кризу значно впали, і це негативно позначиться на вартості підпри­ємства. Зрештою, експерти не беруться навіть умовно визначити нинішню ціну ОПЗ. То чому квапиться влада?