Майже 80 відсотків українських компаній відчули на собі світову фінансову кризу. Стільки ж і громадян

Щоб успішно боронитися перед будь-якою загрозою, про неї, безперечно, бажано знати якомога більше. Представники вітчизняного бізнесу - пряма протилежність нашому уряду, котрий мав би ін­формувати загал і вживати заходів для виходу із глухого кута, й парламенту, який покликаний ці кроки забезпечувати законодавчо. Поки нагорі лише пробують усвідомити кризу, підприємці вже давно її вивчають. Благо, дослідного матеріалу нагромадили чимало.

Хто страждає?

Недавно аудиторська фірма Ernst & Young опитала керівників найбільших вітчизняних компаній: топ-менеджери 143 підприємств визначали галузі, що найбільше постраждали від головного наслідку нинішньої фінансової кризи - загального економічного спаду.

Наразі лише у столиці "заморожено" 60 відсотків усіх бу­дівельних майданчиків

На перше місце, як і слід пе­редбачати, топ-керівники друж­но поставили гроші - увесь ринок тим чи іншим чином пов'язаний із фінансами. На другому опинилася, продемонструвавши справжню "жвавість", чи не найсолідніша у сенсі прибутків галузь нерухомості та будівництва. А замикають  почесну "трійцю" галузі-трударі - металургійна та вугільна. Проте, вважають провідні керівники бізнесу, наступного року проблемні сфери дещо відріз­нятимуться від нинішніх.

За даними дослідження впливу економічно-фінансової кризи на українські компанії, на перше місце криза висуне "нерухомий" сектор економіки. Адже рецесія першим зачепила фінансовий сектор і, за ло­гікою, він має першим і одужати. Особливо, враховуючи невідкладну допомогу держави. Інша справа - будівництво.

Наразі лише у столиці "заморожено" 60 відсотків усіх бу­дівельних майданчиків. Ще більше - у решті регіонів України. Нині жваво будують ли­ше об'єкти, які так чи інак стосуються Євро-2012.

Ми є свідками небаченого останніми роками явища - почали дешевшати... ділянки під забудову. Аналітики ринку нерухомості вважають, що негативні тенденції у цій сфері ли­ше посиляться. Адже більшість інвесторів нині ставиться до цього сектора як до зони з підвищеним ризиком - великі кредити, необхідні для будівництва, можна взяти лише за умови дуже високих відсотків. Відтак падає рентабельність і вкладати гроші у забудови стає невигідно.

Ще одна причина - повернення кредитів за вже збудоване житло (тут своєрідне коло: забудовники спочатку позичають гроші, аби розпочати будів­ництво, а майбутні власники житла, - щоб заплатити за нього). Але нині ситуація значно погіршилась.

До речі, ще перед початком кризи в Америці виникло таке поняття як "лист, що дзвенить". Його суть - позичальники надсилали банкам ключі від нових, придбаних у кредит будинків, бо не мали змоги за них розрахуватися. Гадаємо, схоже може трапитися й у нас. Правда, ключів ніхто надсилати не буде. Проте проблеми повернення позиченого в банках, безперечно, виникнуть. Окрема проб­лема - а що робити з "конфіскованим"? Адже реалізувати його нині теж непросто. Хоча властиво для нас - це радше справа майбутнього. Кредитний бум (а чимало кредитів довготривалі) у нас розпочався лише кілька років тому.

Наступного року не зникнуть проблеми і в металургії. Відтак через відсутність попиту з боку металургів й у вуглекопів. Але, зважимо, проблеми металургії були цілком передбачувані. Особливо щодо собівартості нашої сталі чи чавуну, порівняно із іншими виробниками. Поки у світі тривав підвищений попит на метал, справи поступово рухались. Навіть давали немалі валютні прибутки. Раптом гримнула криза збуту. Утім, металурги сподіваються на нові контракти, які мають намір укласти навесні наступного року. Хоча  впевнені - за піковими, передкризовими ці­нами збувати продукцію їм уже навряд чи вдасться.

Зростуть у 2009 році фінансові ризики в автомобільному сегменті ринку. Хоча його учасники пов'язують це із загально­світовим падінням виробництва автівок, котрі у нас становлять переважну частину внут­рішніх продаж. Окрім цього, на падіння обсягів продаж вплине значне зменшення банківського кредитування на купівлю саме цих засобів пересування.

Рятуйся, хто може

В умовах кризи кроки бізнесу й справді виглядають таким чином. Хоча правильніше було б сказати не "хто може", а "як може".

Чимало компаній почали ретельніше формувати свої  видатки. Це найпопулярніший захід боротьби із проявами кризи. За ним іде скорочення персоналу. Хоча обачніші ке­рів­ники намагаються діяти гнучкіше, ніж просто звільняти певну кількість працівників. Адже розуміють - криза невічна. А проблеми із підбором справді фахових кадрів існують завжди.

Словом, усе зводиться до економії, де тільки можна і на чому можна. Хоча  заходи "зовнішньої економії", власне, у виробничому секторі економіки країни навряд чи дадуть бажані результати. Реорганізації, й докорінної, там потребує саме виробництво із запровадженням нових, насамперед, енергозберігаючих технологій.

Цікавий інший аспект "вітчизняної" кризи - основні проблеми вітчизняних компаній. По-перше, падіння попиту на продукцію, а відтак - і обсягів продаж. До речі, ще на початку вересня на складах металургійних підприємств нагромадився двомісячний запас нереалізованої продукції.

Другою за вагомістю проблемою вважають погашення дебіторської заборгованості. Брак кредитних засобів, де­валь­вація гривні та загальна інф­ляція з усім, що з того випли­ває, крокують поруч.

А от серед тих, яких криза торкнулася найменше, аналітики називають три галузі - енергетичну, транспортну та аграрний сектор. Падіння загального попиту на них дуже не вплине. Зрозуміло: люди все одно їздитимуть у справах. Те ж стосується і продукції аграріїв - "їсти всім хочеться". Бажано - при світлі.