Минулого тижня Україна отримала перші 4,5 млрд дол. кредитного траншу із загальної 16,5-мільярдної позики, яку надав Міжнародний валютний фонд

Головні сподівання, які покладають на кредит МВФ державні керівники, зводяться до двох основних моментів - позика фонду дозволить стабілізувати фінансову систему, відтак - зупинить девальвацію гривні й навіть дещо зміцнить її. Так вважають і Президент Віктор Ющенко, і прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Вона схвалила надання кредиту МВФ і оголосила, що він дозволить усунути всі проблеми у банківський сфері.

Банкірські сподівання

Отож, 16,5 млрд дол. повинні допомогти Нацбанку підтримати курс гривні. А ще - зняти на перспективу проблему з величезним корпоративним боргом. Адже у найближчі 14 місяців українські компанії та банки мусять погасити понад 25 млрд дол. зовнішньої заборгованості. Тим паче, що надій на її пролонгацію чи рефінансування майже немає.

Не дивно, що основний тон у лейтмотиві дифірамбів довкола жаданого кредиту задають фахівці банківської сфери. Ось тепер, мовляв, НБУ отримав ді­єві важелі для провадження гнучкої політики підтримки банків та регулювання валютного курсу. Бажати чогось ліпшого вже годі. А на що й куди підуть закордонні гроші, залежатиме від стану банківської системи у наступному році. Якщо там виникнуть проблеми - більшість коштів з позики МВФ скерують на підтримку банків через їх державне кредитування (аж радіти хочеться: ну просто-таки, як у Сполучених Штатах живемо - там держава теж, насамперед, кинулася рятувати банки та бан­кірів). І це правильно.

Наш головний фахівець у цій царині - голова Наглядової ради Нацбанку Петро Порошенко - не раз наголошував: рятувати треба для початку саме банки. Не даремно у своїх "докредитних" телевиступах і вже потому зазначав: банки - "кровоносна система економіки". Ми, звісно, не маємо на­мірів сумніватися у його рації. Лише зауважимо: якщо воно справді так, то тече тією системою грошова "кров" пересічних громадян. А от доходним "киснем" збагачуються від неї інші. Недаремно ж нині в Україні - аж 178 банків та "банчиків". Це вам не Швейцарія, де їх усього кілька десятків. Утім, про це ми поговоримо далі.

Тож якщо у банківській системі усе гаразд, тоді решту закордонних грошей можна буде скерувати на стабілізацію курсу гривні. На думку вітчизняних фінансових аналітиків, кредит МВФ не тільки дозволить покінчити з аномальними стрибками долара, а й закріпити його курс на позничці 5,5 гривні. Ну, може, трохи вище. А, може (хтозна?), взагалі повернути його до докризового рівня. Відтак повернеться до­віра до банків.

Реалії для інших

Що цікаво, на новину про надання Україні багатомільярдного кредиту, як і про надхо­дження першого траншу в 4,5 млрд, ні міжбанківський, ні готівковий валютний ринки практично не відреагували. Точніше -відреагували, але зовсім не так, як очікувалося. Скажемо більше - край стрибкоподібному коливанню долара поклав саме Нацбанк і зовсім іншими  заходами - адміністративно-наказовими.

Спочатку НБУ запровадив 5-відсоткову маржу різниці між купівлею та продажем валюти. Згодом ще новація - банки мають купувати та продавати валюту на міжбанківській біржі лише за заявками своїх клієнтів, які самі визначають ціну та обсяги купівель-продажів. Відтак банки ніби втратять можливість заробляти надприбутки на курсовій різниці й перестануть нав'язувати клієнтам вигідний для себе курс.

Звісно, все завершилося нічим. Пригадаємо події дво- чи тритижневої давності: Нацбанк викидає на міжбанк сотні й сотні мільйонів доларів за своїм, значно нижчим курсом. На міжбанківській валютній біржі його відразу купують на 20 - 25 копійок дорожче. Курс продаж відтак - ще більший. В обмінних пунктах "зелений" у жовтні взагалі переходить 7-гривневу позначку. Риторичне питання - хто на цьому заробив? Тим паче заскочений таким перебігом подій пересіч­ний українець, не розуміючи правил великої гри, викладає за "бакс" і такі гроші.

Наслідок такої боротьби із кризою у фінансовій сфері - за жовтень - початок листопада золотовалютні запаси Нацбанку меншають на понад 5 мільярдів доларів. Певно, переконавшись, що таким чином ситуацію не виправиш (тільки за один тиждень гравці на міжбанківській валютній біржі проковтнули аж 850 млн дол.), Нацбанк робить правила гри жорсткішими - курс продажу валюти не повинен перевищувати офіційно встановленого курсу (тут, щоправда, є один маленький секрет - банки й при цьому заробляють, щонайменше, один відсоток чистого прибутку).

Але палицю дещо таки перегнули. На мізерні прибутки, та ще під час кризи, банки піти відмовилися. Зрозумілий наслідок - "бакс" щез із вільного продажу. Себто він ніби й є ,- в обмінниках регулярно вивішують курси продаж, - і в той же час придбати "зелені" практично неможливо.

При цьому "акули" банків­ського бізнесу вдаються до відвертого лукавства: мовляв, у всьому винен Нацбанк. Мовляв, громадяни побачили, що ціна "бакса" штучно занижена і почали масово його скуповувати. А здавати за таким низьким курсом ніхто не забажав.

Зрозуміло, цю "байку" запускали лише для наївних. На "чорному" валютному ринку "бакси" гуляли вільно, щоправда, за іншими цінами. Просто звикнувши до надвисоких курсових "комісійних" з продажу валюти на "халяву", банки вирішили почекати - чим закінчиться й скільки триватиме така ситуація? Адже нагромадили чималі валютні запаси, особливо після інтервенцій Нацбанку. На нараді банкірів із Президентом та прем'єр-міністром, до речі, жоден з присутніх питання браку валюти на продаж не порушував. Навіть більше, проінформували, що в касах банків на той час було близько 950 млн доларової готівки. Цілком достатньо для забезпечення нормальної роботи обмінників.

Поза тим, сподівання, що ситуація із купівлею готівки незабаром виправиться, є. Із 8 листопада Нацбанк встановив нову дозвільну маржу щодо курсової різниці. Щодо офіційного курсу вона може становити до 1,5 відсотка.

Закордонна допомога для кожного українця?

Уявімо ситуацію, що банків­ську систему врятовано і вона знову процвітає. "Бакс" у віль­ному продажі необмежено. Курс - найприйстойніший. Купуй -  не хочу! Кредити теж - скільки забажаєш і на що хочеш. Словом - фінанси та фі­нансисти знову "співають романси".

Але... ціна подолання банківської кризи для кожного конкретного українця? Деякі  умови отримання 16,5-мільярдного доларового кредиту головні його адепти - і Ющенко, і Тимошенко - публічно не обговорюють. Зрозуміло, - адже вони свого досягли. Президент - ледь не рятівник країни. Пре­м'єр не приховує своєї радості від "шарових" доларів: для неї головне, щоб гроші були, а спосіб ними скористатися - не проблема.

А що ж ми з вами? А ось що. Упродовж двох років (термін повернення кредиту) уряд забов'язується не підвищувати соціальні стандарти для громадян (пенсії, зарплати, різного роду соціальні виплати тощо), розпочинати продаж земель сільськогосподарського призначення, зрівняти відпускні ціни на газ для населення із ціною імпортного газу, а також зменшити податки (що можна тільки вітати) та обіцяє державну підтримку гривні.

Говорити, що це означатиме для населення в умовах кризи, яка найближчим часом тільки поглиблюватиметься, багато не треба. Достатньо згадати про перспективу масового безро­біття. І якраз не серед працівників фінансової сфери, яку уряд з Президентом так запопадливо рятують.

До речі, більшість експертів сходяться на тому, що потреба такого масштабного кредиту дуже перебільшена. Він - радше аспект психологічного впливу, ніж реальний інструмент виправлення ситуації у фінансово-економічній сфері. Та й від масового банкрутства фінансових установ нас наразі Бог милував. За винятком "Промінвестбанку" та банку "Надра", які відразу перейшли у власність інших.

Проте у серйозні борги Україна таки потрапила. До того ж на момент отримання нинішнього кредиту від МВФ ми були винні цій установі усього 400 млн дол. з попередньої
5-мільярдної позики 1994 - 2004 років.

І ще. Опитування серед "звичайних" респондентів засвідчують загальну тенденцію: більшість з них переконані, що ці гроші до них не дійдуть. Правильно, зрештою, думають. Скористатися такими грішми і без нас багато охочих.