Продовження.
Початок у №  56(707)

...І створили вони корпорацію

Після проголошення незалежності частина газотран­спортної системи (ГТС) колишнього союзу, що знаходилась на території України, перейшла у власність новоствореної держави. А щоб зрозуміти, що на газі віднині можна буде заробляти величезні гроші, ні новітнім українським бізнесменам, ні владі багато часу не знадобилося. Навколо "труби" зростали розмаїті компанії, маючи на меті "благородну" допомогу в безперебійному постачанні газу і населенню, й підприємствам. Не забуваючи, безперечно, при цьому про власний і  про владний інтерес.

Зрештою, значна частина статків нинішніх забезпечених людей нагромадилася завдяки своєчасному "присмоктуванню" до "труби-годувальниці". Пригадаймо сумну і трохи призабуту історію з корпорацією "Єдині енергетичні системи України". Можна сміливо стверджувати, що з далекого 1996 року й розпочалося поступове сходження нинішнього прем'єра на владно-політичний вітчизняний олімп.

На думку багатьох аналітиків, довоговічність сумнівних газових схем, якими, на жаль, так чи інакше послуговувалися і послуговуються досі, пов'язана власне з ЄЕСУ. Як і масоване перепомпування газових коштів у офшори.

Засновниками корпорації, окрім української сторони, були кілька "острівних" офшорних компаній "United Energy International" (острів Мен, Великобританія) та дві кіпрські - "Somolli Enterprasis Limited" та "Corian  Enterprasis Limited" тощо.

Газ ваш -
гроші та ідеї наші

Із 1996 року, купуючи через офшорні компанії-"засновники" газ у російського "Газпрому" за однією ціною і продаючи його українським підприємствам за значно вищою, ЄЕСУ стала потужним оптовим імпортером блакитного палива на теренах України. Чому б і ні, з "дахом" в особі тодішнього прем'єра Павла Лазаренка можна було дозволити собі чимало...

У 1996 - 97 роках корпорація вже була основним постачальником газу в Донецьку, Дніпропетровську, Черкаську, Сумську, Полтавську, Кірово­градську та Миколаївську області. До того ж відповідала за взаєморозрахунки з "Газпромом" та нашим "Украгазпромом" в частині транспортування газу на територію України. Окрім промислових підпри­ємств, корпорація  здобула право на  забезпечення газом комунально-побутової сфери та населення.

У тому ж 1996 році виник і "Український газовий консорціум". Заснували нове АТ , як зазначалось, із іноземними інвестиціями, ті ж ЄЕСУ. А ще - АТ "Укргазпром", державна акціонерна холдингова компанія "Укргаз", "Укргазресурси"та "Укргазпромбанк". Очолив консорціум Микола Сивульський.

Середина 90-х - це період розквіту бартерних розрахун­ків. Зокрема, і за газ. Підпри­ємства, не маючи грошей, діставали його власне в такий спо­сіб. Навзаєм віддавали високоліквідну продукцію за демпінговими цінами. Подекуди на­віть нижчими за собівар­тість. Практикували і скупівлю векселів підприємств-боржників. За цінами теж нижчими за їхню вартість.

А ще - постачання металу та металобрухту "іноземним інвесторам" - в рахунок боргів підприємств-боржників. Наслідками такої діяльності, за різними оцінками, стало понад 1 млрд 100 млн доларів, вивезених з України в офшори. А ще - чимало кримінальних справ, порушених проти корпорації. Зрештою, і сама Юлія Володимирівна не спростовувала факту переказів коштів у офшори. Наприкінці 90-х у інтерв'ю газеті "Дзеркало тижня" вона  на­голосила, що робилося це винятково для "оптимізації оподаткування". Додавши: мовляв, що вдієш, такими були тоді правила гри.

Але часи змінюються. Віді­йшли у минуле і бартерні схеми, і "Газовий консорціум", і ЄЕСУ. У 1998 році головним гравцем на газовому  полі стала щойно заснована Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Кримінал навколо ЄЕСУ із деякими перервами тривав аж до 2007 року, коли справу припинили.

Політикою по економіці

Те, що сума  поточного дефіциту платіжних засобів, яку навів Президент, відповідає дійсності, особливих сумнівів не викликає. Щоправда, є питання до іншого висновку
В. Ющенка - а чи справді у боргах "Нафтогазу" винен лише нинішній уряд?

Для бодай якогось розуміння ситуації у газовій сфері треба взяти до уваги ось який аспект проблеми. Після перемоги "помаранчевої революції" газові питання з суто економічних все частіше переходять у царину політики. Особливо на тлі стосунків із Росією, які  помітно погіршилися. Виглядає, що справді політика є "концентрованим виразом економіки".

Отож, після підсумків перемоги Майдану Юлія Володимирівна обійняла посаду прем'єр-міністра. Щоправда, не надовго. Але паливно-енергетичний комплекс Віктор Ющенко їй не довірив. Щоправда, були спроби ЮВТ видати борги ЄЕСУ за державні. А Президент через своїх помічників, зокрема, Олександра Третьякова, фактично курував чи не всю газову сферу.

Посаду міністра з питань ПЕКу обіймала людина Президента - Іван Плачков. А правління НАК "Нафтогаз" очолював чи не один з найдавніших соратників глави держави Олексій Івченко. Це вже не "червоний директор" часів президентства Леоніда Кучми, всією поведінкою Івченко наголошує, що є особою з най­ближчого президентського оточення, одним із "любих друзів". Заміські будиночки Президента та Олексія Івченка у  Нових Безрадичах під Києвом по сусідству. За ріелторськими оцінками, їхня вартість приблизно однакова - 2 - 2,5 млн "зелених ".

Як не крути, але наслідком політизації економіки став початок нових стосунків та умов постачання газу в Україну ро­сійським "Газпромом". Період  Єльцина скінчився. І Москва, і Київ взялися будувати свої взаємини на прагматизмі.

Власне, з 2006 року почалося стрімке зростання ціни на газ для України. І саме тоді на українському газовому ринку з'явилася сумнозвісна "псевдошвейцарська" посередницька компанія "РосУкрЕнерго", проти якої палко виступала ни­нішній прем'єр. Адже Юлія Володимирівна з власного досвіду й справді добре розуміла, для чого це робилося.

Перші наслідки політизації газових питань - ціна на газ на 2006 рік. Україна платила Росії вже по 95 доларів за тисячу кубів. Проте Віктор Андрійович подавав її народу як перемогу української дипломатичної "зброї". Мовляв, ціна є найнижчою серед інших країн СНД, і набагато меншою, ніж та, за якою газ купує Європа.

Віктор Андрійович був переконаним, що ціна у нових умовах економічно обґрунтована і протримається на позначці "95" аж до 2011 року. Забувши при цьому, що через, м'яко кажучи, некоректні заяви голови правління "Нафтогазу" Олексія Івченка про несанкціонований відбір у разі потреби російського газу, призначеного Європі, "Газпром" вже припиняв його подачу Україні.

Загалом постать Олексія Ів­ченка така одіозна, що їй варто приділити дещо більше уваги.

Далі буде