Правила гри на ринку оренди землі нині встановлює не землевласник, а орендар. Такого висновку дійшли експерти Центру ім. Разумкова, за результатами опитування пайовиків щодо земельної реформи. 

Усе вирішує орендар

За словами Людмили Шангіної, директора соціологічних програм Центру ім. Разумкова, на сьогодні в Україні в оренду віддано близько 90% паїв. При цьому серед орендарів фермерів – не більше 5%. А переважна більшість – це фірми, компанії та інші господарчі суб’єкти, які, як правило, не займаються аграрним виробництвом. Орендар зазвичай не дбає про збереження продуктивних якостей землі, інформує “Дзеркало тижня”.

Так, Олександр Іващенко, академік НААН України вважає, що нині землею в Україні не займається ніхто. “Ні землевласник, ні орендар не займаються землею. Усі хочуть лише заробити, а вкладати в землю нема кому. Так, землевласник не може вкладати, бо немає коштів, а орендар у цьому не зацікавлений”, – переконаний співрозмовник. 

За його словами, така ситуація на ринку оренди землі спричинена насамперед недосконалим законодавством. “По-перше, немає прописаних чітких обов’язків орендаря і те, що він собі дозволяє, не витримує критики. По-друге, в Україні ніхто не контролює родючість землі, і це дає можливість орендарю, який, як правило, орендує земельну ділянку на короткий період, отримати від неї все можливе, тобто її родючість. Орендар засіває земельну ділянку культурами, які висмоктують її природну родючість – соняшником, ріпаком”, – розповів “Пошті” Олександр Іващенко, доктор сільськогосподарських наук.

Він вважає, що змусити орендаря дбати про збереження продуктивних якостей землі може лише закон. “Є підготовлений Закон “Про сільське господарство”, який передбачає, що той, хто працює на землі, зобов’язаний зберігати її родючість. Якщо його приймуть, то на ринку оренди землі буде порядок”, – додає він.

Землевласники

на межі

виживання

Так, за даними соц­опитування Центру ім. Разумкова, фактично 58% тих, хто володіє земельним паєм або ділянкою землі сільськогосподарського призначення, перебувають на межі виживання станом на початок 2012 року. При цьому, згідно з опитуванням, 17% з них перебувають ще нижче цієї межі (ледь зводять кінці з кінцями, грошей не вистачає навіть на необхідні продукти), а 41% – трохи вище (вистачає на харчування та купівлю необхідних недорогих речей). У цілому в Україні відповідні цифри становлять 13 і 40%, відповідно. Третина (34% проти 39% в Україні) повідомили, що на життя їм вистачає, але “купівля речей тривалого користування, таких як телевізор, холодильник тощо, вже викликає труднощі”. І тільки 6% українців (проти 7% в Україні в цілому) сказали, що живуть забезпечено, щоправда, здійснити деякі великі покупки (наприклад, будинок, автівка тощо) поки не в змозі. 

Лише кожен сотий власник полів (1%) заявив, що його сім’я може дозволити собі майже все, що захоче (в Україні таких набралося 0,5%). Із соціальною самооцінкою у “власників полів” теж не все гаразд. Визначаючи своє становище у координатах соціальних класів, 48% з них віднесли себе до середнього класу – проти 54% в Україні, і майже стільки ж (47%) до нижчого – проти 40% в Україні. З вищим класом все, як завжди, – таких людей в Україні 0,4%. Якщо подивитися динаміку цієї цифри за останні десять років, то з’ясується, що їх число в Україні стабільне.