Українські політологи – про економічну експансію Росії

17 – 18 листопада в Харкові відбулися європейські політичні дебати за участі українських, європейських та російських політологів, представників державних та громадських інституцій. Організаторами дебатів – справді на дуже гідному міжнародному рівні – виступили Фонд підтримки демократичних ініціатив Євгена Кушнарьова, Інститут глобальних стратегій та Міжнародний фонд “Європейський розвиток”. 

Звичайно, дебатували на тему євроінтеграції України: загроз, які може становити це злиття, та преференцій, які воно принесе українському народові. Варто зазначити, що росіяни цього разу вирізнялись рідкісною толерантністю. Можливо, Росія знову придбала собі шматочок України? Цікаво, скільки від тієї України ще залишилось? Спроба з’ясувати привела до таких результатів.

Вадим Карасьов, політолог, директор Інституту глобальних стратегій, лідер партії “Єдиний центр” (м. Київ):

– Який сектор української економіки сьогодні контролює російський капітал?

– Нафтопереробку, енергетику, але найголовніше – банківську сферу. Росіяни просто скуповують українські банки.

– Сучасне захоплення країн відбувається не лише зброєю, але й економічно? Хіба ні? 

– Саме так. Але де нам узяти грошей, щоб протистояти багатій Росії? Раніше брали в Заходу, а тепер у Європи грошей немає.

– Наскільки ця ситуація загрозлива?

– У самому факті скупівлі банків нічого страшного немає, це бізнес. Але проблема в тому, що для Росії бізнес – це продовження геополітики іншими засобами. Росія прагне створити власний економічний простір.

– Чи є якісь засоби протидії російській економічній експансії? Окрім надії на те, що українські олігархи будуть до останнього відстоювати свої позиції?

– Гадаю, що український капітал може врятувати лише спільний ринок з Європою.

– А чи вже не запізно?

– Можливо, й запізно, але не настільки, щоб здаватись в економічний полон.

Дмитро Видрін, політолог, радник президента України (м. Київ):

– Чи не запізно нам говорити про євроінтеграцію, коли чимала частка української економіки вже належить російському капіталу?

– Хоч це не моя тема, я намагався трохи дослідити цю проблему. І вжахнувся – у тому сенсі, що те, що ми називаємо російським капіталом, найчастіше має американське коріння. Ми дивимось на “Лукойл” як на російську фірму, водночас вона має в Америці дві тисячі заправок. І за капіталом це американська фірма, а не російська. Виходить на ринок фірма СТС, що забезпечує контент і для України. Гадав, що це російська фірма, оскільки штаб-квартира – у Москві. Виявляється,  американська. Нещодавно я мав нагоду покопирсатись у структурі “Газпрому” – це вже не стільки російська, скільки транснаціональна компанія. Там величезні частки американського та європейського капіталу. Тому мені зараз складно сказати, чия експансія значніша. 

– Як Ви загалом ставитеся до тактики економічного захоплення країн? Відомий приклад – економічна експансія США щодо країн Південної Америки, які фактично ставали залежними сателітами.

– Будь-яке захоплення є небезпечним. Хоча, з іншого боку, я не знаю прикладу, коли одна країна в прямому розумінні купила іншу. Так, корпорації США мають абсолютний вплив у Латинській Америці. До прикладу, за часів Піночета американці контролювали, по-моєму, 90% чилійського бюджету. Але ж Чилі – самостійна держава з власною історією та традиціями. У мене було багато аспірантів з Перу, вони плекають самобутню культуру інків та ацтеків. 

Усюди повинен бути баланс між, у хорошому сенсі, закритістю та відкритістю. Не можна, звичайно, віддавати свої автентичні цінності. Тому треба визначити, що для нас, для нашого майбутнього найважливіше. Зрештою, кожна країна сама приймає рішення. Коли я нещодавно був у Грузії, зустрічався із Саакашвілі і його головним радником Індукідзе, запитав: “Що ви продали в Грузії?” Вони відповіли: “Ми продали все, окрім совісті!” І нам раджу зробити те саме. 

Валерій Чалий, заступник генерального директора Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова, заступник міністра закордонних справ України у 2009 – 2010 рр. (м. Київ):

– Чи не запізно говорити про входження до ЄС, коли Україна, можливо, вже економічно захоплена східним сусідом?

– Якщо говорити про присутність російського капіталу в Україні, то він розміщений достатньо сегментовано. До прикладу, в енергогенерації, хімічній промисловості, банківському секторі, також у медіа. У деяких галузях росіяни контролюють до 80%. Але якщо взяти в загальних обсягах, то це не настільки радикальна присутність, щоб говорити про повний контроль російського капіталу над економікою України. Україна сьогодні достатньо відкрита та зацікавлена у всіх інвестиціях. Неважливо, звідкіля приходить капітал, важливо, щоб він був цивілізований, прозорий і сприяв розвитку економіки та створенню робочих місць. Проблема в іншому: якщо це тіньовий капітал, офшорний, або якщо присутність іншої держави перевищує певну планку, то це вже питання національної безпеки. Як правило, у всіх країнах намагаються не давати можливості іноземцям контролювати більше 30% того чи іншого сектору економіки. Якщо, скажімо, деякі наші галузі росіяни сьогодні контролюють на 80%, то тут уже можливе маніпулювання для досягнення іншої мети, не лише економічної.

– Чи є в державі механізми відслідковування реальних власників інвестиційних коштів?

– Це насправді складне питання. Припустимо, якщо говорити про серйозну інвестицію “Міттал Стіл”, то вона прийшла з Німеччини, хоча центральний офіс цієї компанії розташований у Люксембурзі, а представляє її індійський менеджмент. Можливо, важливішим є не країна походження, а механізм надання інвестиції: наскільки вона прозора. 

– А з точки зору входження капіталів з Росії?

– Справа в тому, що російські інвестиції дуже часто політично вмотивовані. Ще десять років тому російський бізнес більш-менш вільно шукав точки прикладання своїх зусиль. А зараз є певні механізми координації таких дії. Умовно кажучи, якщо в чомусь зацікавлений “Газпром”, у тому зацікавлений і Кремль. І навпаки. Між ними існує жорстка змичка. У зовнішньополітичній концепції Росії записано, що постачання газу є інструментом здійснення зовнішньої політики. Таким чином дії “Газпрому”, що формально вважається господарюючим суб’єктом, контролюються російським урядом. 

Замість післямови. Ну, і що залишається робити українцям? Може, поставити свічки за здоров’я віт­чизняних олігархів, щоб дали відсіч зайдам? Чи захочуть? Європа точно не дасть ради з такою кількістю людей, що прагнуть свободи, але нічого не роблять, аби її мати.