Незабаром мине півроку з дня укладення між російським "Газпромом" та НАК "Нафтогаз України" угоди про розвиток відносин у газовій сфері, яка мала б покласти край фактичній, хоча й не оголошеній, "газовій війні"

Звісно, говорити про якісь там газові проблеми на тлі останніх подій у українському політикумі та ймовірної перспективи перевиборів до Верховної Ради не актуально. Тут пристрасті вирують, а ми про приземлене. Хоча сміємо вас запевнити, від того воно аж ніяк не стає менш актуальним. Особливо в роз­різі суто кліматичному. Отож питання, - як будемо зимувати, й особливо - за якими цінами, - далебі, не порожній звук.

На нас тиснуть,
а ми міцніємо

Те, що російська сторона, здебільшого шляхом інформаційного, а подекуди й фактичного перекриття газового крана, намагається нав'язати власне бачення розвитку відносин у газовій сфері, - факт з категорії очевидних. Зрештою, - ринок. Тому звинувачувати когось в обороні чи "пробиванні" власних фінансових інтересів, - справа марна. Не про гроші ж "ближнього свого" думати. Особливо, коли по­літичні погляди сусідів, м'яко кажучи, дещо різняться.

Про перспективи майбутньої ціни на газ для України розмови почали точитися ще на початку літа. (До речі, характерний штрих газових стосунків між Росією та Україною - щойно розпочинається поточний рік поставок, а вже говорять про ціну на рік наступний). Спочатку натяками, а згодом конкретно. Ще 22 липня голова правління "Газпрому" Алєксандр Міллер запропонував Президентові Віктору Ющенку та Прем'єр-міністру Юлії Тимошенко перейти до ціноутворення на газ за його ринковою вартістю. Тож, згід­но із цією формулою, 2009-го ціна на газ для України повинна сягнути 75 - 80 % вартості газу, що постачають до Польщі, тобто не менше 400 доларів за 1 тис. метрів кубічних.

Підтримав Міллера у цьому питанні й міністр закордонних справ Росії Сєргєй Лавров. Хоча й не цілком. Після зуст­річі українського та російського президентів у Санкт-Петербурзі він попередив Україну про подвоєння ціни на газ - з 179,5 до 359 доларів за тисячу кубометрів.

Європейські "ігри"
в монопольку.
По-"газпромівськи"

Російський монополіст у країнах Центральної та Східної Європи прагне, по-перше, отримати з них побільше грошей (оскільки попит постійно зростає), по-друге, міцніше прив'язати тамтешню економіку до газу з Сибіру. Задля об'єктивності, щоправда, зауважимо, що частину газу для покриття розриву між експортним та внутрішнім споживанням Росія бере у Центральній Азії. Але постачають його через газ­промівські мережі й за його цінами. Практичні наслідки такої політики теж очевидні.

Вже у квітні цього року представники "Газпрому" в неформальних переговорах з колегами з польської газопостачальної компанії PGNIG порушили питання підвищення ціни на газ для Польщі з 340 до 370-380 доларів за тисячу кубів вже до кінця нинішнього року. Зважаючи на те, що поставки російського газу становлять до 70% усіх внутрішніх потреб, поляки не мають вибору.

Песимістичні прогнози зростання цін у Європі на най­ближче майбутне підтвердили вже наприкінці літа. У серпні інформаційні агентства повідомили про намір німецьких та французьких компаній-постачальників підвищити ціни на 15 - 20% , аби поступово компенсувати зростання вартості імпортного газу та підвищити доходи від торгівлі ним до рівня доходів на німецькому ринку. А газ для подальшого продажу його споживачам постачає той же "Газпром".

Схожа ситуація і в інших країнах Європи, куди російський монополіст постачає газ. Хіба, залежно від політичних симпатій, ціни дещо різняться. Про зростання апетитів ці країни хоча б завчасно попереджають. А от стратегічному союзнику - Мінську - "Газпром" просто каже, що, наприклад, у 2009 році Білорусь платитиме за газ 250 - 260 доларів за тисячу кубометрів. Це найкраща ціна, бо європейські тарифи 2009-го сягнуть уже 500 доларів за тисячу кубів.

Азійські віяння

Для з'ясування цінових пертурбацій на газовому ринку слід торкнутися і його поставок з колишньої "радянської" Азії. Поки "Газпром" витискає додаткові долари з європейців, його середньоазійські постачальники теж намагаються об'­єднати зусилля у боротьбі за "місце" під сонцем.

Ще у грудні минулого року президенти Назарбаєв, Бердимуххамедов та Карімов домовились про єдину позицію у поставках газу "Газпрому". А вже у березні цього року представники трьох країн-постачальників заявили про те, що продаватимуть Росії із 2009 року тисячу кубічних метрів газу за 300 доларів. У липні після ві­зитів російського президента до Астани та Ашгабада питання ціни остаточно врегулювали.

З цього приводу прем'єр-міністр Казахстану Масимов пояснив, що так звана "ринкова ціна" - це "світова ціна мінус витрати на транзит". Тобто фахівцям "Газпрому" доведеться попітніти, щоб закріпити ціну на газ з січня 2009 року хоча б на рівні 300 доларів. І зробити це до підписання нових угод з європейськими країнами, щоб зберегти левову частку прибутків.

Отже, головним мотивом дій "Газпрому" в Центрально-Східній Європі є максимізація прибутку. Такий висновок можна зробити зі стратегії, якою керується "Газпром" самостійно чи разом з партнерами у Центрально-Східній Єв­ропі. До цього російську компанію підштовхує подорожчання середньоазійського газу.

Автор статті "Дорог ли газ?" у спеціалізованому журналі "Газпром" (квітень, 2008)  на прикладі подорожчання ресурсів (нафти, хімії, чорних та коштовних металів) та на тлі нагромадження у великих державах дешевих доларів доводить, що ціна на газ, яка галопує, з прив'язкою до ціни на наф­ту, яка зростає, є цілком нормальною тенденцією і реакцією ринку.

Представник "Газекспорту" припускає, що ціни не падатимуть, оскільки подорожчання стратегічних ресурсів виправляє ситуацію з надміром непідтверджених грошей.

Висновок - ціна на газ у Єв­ропі може подолати показник 400 доларів і її вже не можна вважати завищеною.

Зрештою, саме така ціна (порівняно з вимогами Туркменістану та Казахстану) дозволяє "Газпрому" зберегти надприбутки.

Газ для України: перспективи

Варто прогнозувати, що одним із можливих сценаріїв "Газпрому" щодо України також може бути максимізація прибутку. По-перше, це диктують тенденції на глобальному енергетичному ринку. В будь-якому разі, тенденціями, які бачить "Газпром".

По-друге, Росія прагне зміц­нити монополію у постачанні газу з Центральної Азії, а для цього потрібно перекласти свої витрати в Туркменістані та Казахстані на плечі найбільших споживачів, зокрема, й України.

В такому разі варто очікувати на значне зростання ціни і готуватися до нього. Звісно, вона не зросте до фантастичних 500 доларів, але судячи з цін для Польщі, Румунії та Словаччини (також базових транзитних країн), ціну для "Наф­тогазу" підтягуватимуть до 400.

Отже, з вирахуванням вартості транзиту 50 мільярдів кубів газу для потреб України (якщо транзитна ставка збережеться на рівні 1,6 доларів за тисячу кубометрів на 100 кілометрів) вийдемо на ціну в 384 доларів. Якщо ж порахувати, відштовхуючись від середньоазійської ціни 300 доларів плюс витрати на транзит, податки та прибуток "Газпрому", то вийдемо на ціну в 350 - 360, залежно від величини маржі росіян (10 - 15%). І це без будь-якої політики.