Україну очікує повільне економічне зростання, подальше старіння населення, розвиток альтернативних джерел енергетики та, звісно ж, поглиблення співпраці із ЄС. Аналіз прогнозів подальшого шляху країни провів Інститут світової політики (ІСП), який на початку тижня і презентував дослідження “Україна у 20 років. Куди йдемо далі?”
Методологія варіантів розвитку
Робота є узагальненням прогнозів щодо майбутнього України. Як пояснюють автори, “аналіз та узагальнення різних поглядів на майбутнє України надасть українським decision makers (тим, хто ухвалює рішення – “Пошта”), експертам і громадськості певне розуміння майбутніх викликів і таким чином стимулює ширшу дискусію з приводу майбутніх викликів”. Аналітична довідка є своєрідним дослідженням досліджень – аналізом серйозних розвідок українських, російських та закордонних академічних закладів, інституцій, аналітичних центрів й експертних опитувань (проаналізовано 68 робіт, з яких 27 є англомовними, 24 україномовними і 17 російськомовні). На підставі цих публікацій і зроблено висновки щодо найбільш ймовірних сценаріїв майбутнього. Хоч досліджень, у яких би обмірковувалося майбутнє України, не так і багато. До того ж більшість із них з’явилися в останні два роки, що, на думку фахівців ІСП, пояснюється наближенням 20-річчя незалежності Української держави. “Загальна  кількість  досліджень, в яких ідеться про майбутнє України, залишається порівняно малою. Може також здивувати, що англомовних досліджень більше, ніж російськомовних чи україномовних. І, по-третє, тема майбутнього України почала викликати інтерес лише останніми роками. Більшість досліджень датовані 2010 роком, що, найімовірніше, можна пояснити наближенням 20-ї річниці незалежності”, – йдеться в аналітичній роботі.
Змінні величини розвитку
Найбільше уваги приділено сфері економіки. Більшість дослідників вважає, що вона розвиватиметься, хоч і повільно. Єдиними аналітиками, які говорять про швидке зростання, є українські фахівці. Патріотизм? Чи, може, зблизька краще помітно нюанси? Поміж тим, ніхто з експертів не очікує стагнації. Головним рушієм розвитку, як очікується, стане сільське господарство, хоч найбільш перспективними для інвестування будуть промисловість та комунікації. Розвиток України в основному підживлюватиметься співпрацею із ЄС, як економічною, так і у сфері зовнішньої політики та безпеки. Росія – менш можливий (або ж менш перспективний) партнер у цих царинах.
Значно менше уваги приділено соціальному розвитку, хоч тут помітні найтривожніші тенденції. Подальше зменшення кількості населення, старіння нації та скорочення робочої сили із одночасним збільшенням іммігрантів та осіб, які утримуватимуться за рахунок державного бюджету, свідчать про погіршення, якщо не кризу, демографічної ситуації.
Найцікавішими ж є передбачення, що стосуються майбутнього політичної системи, – тут немає однозначних оцінок: приблизно однакова кількість досліджень описує як розвиток, так і стагнацію. Хоч більшість експертів сходиться на тому, що майбутній шлях України залишатиметься демократичним, а централізація і розвиток радикалізму малоймовірні.
Каталізатори
і визначники
З’ясовування найбільш можливих варіантів майбутнього є лише частиною дослідження Інституту світової політики. Ще один компонент – рушійні сили змін, їх імпульси. Вони поділені на чотири групи: зовнішні, внутрішні, глобальні та психологічні. На думку більшості дослідників, найбільший вплив на подальшу ситуацію здійснюватимуть зовнішні рушії (33,4%), з яких найпотужнішими є вплив ЄС та Росії. Не набагато менше залежатиме ситуація і від внутрішньої ситуації (30%): тут найвагомішими будуть воля політичних еліт, проведення системних реформ, соціальна поляризація та людський капітал. На майбутнє України, хоч і меншою мірою, аніж описані щойно чинники, вплинуть (можлива) глобальна економічна криза (про яку нещодавно згадував Азаров), глобалізаційні процеси, спадок радянського минулого та національна ментальність самих українців.
За шість місяців кількість українців, які переконані, що справи в країні йдуть у правильному напрямку, зменшилась удвічі. Якщо у грудні таких було близько п’ятої частини дорослого населення країни, то станом на червень, як фіксують соціологи “GfK Ukraine”, цей показник не досягнув навіть десятої частини українців. З огляду на те, що ці самі українці, з одного боку, є єдиним легітимізатором політики керівництва країни, а з іншого – виходять у своїх поглядах із запропонованої владою моделі майбутнього країни, виникають застороги щодо спроможностей самої влади.
Офіційна пропозиція перспектив
Визначення майбутнього в урядових кабінетах найчастіше обмежується двома варіантами. Перший – підрахунок можливих рейтингів та коливання популярності політиків залежно від здійснених ними ж кроків. Другий – визначення дати підписання основоположних документів між Україною та Євросоюзом, що залишається ключовим (іншими словами, єдиним, який має значну підтримку) вектором зовнішньої політики. Передбачення урядовців та президента з невідомих причин не поширюються на події, які виникнуть на порядку денному після підписання Угоди про асоціацію. Усі реформи проводять передусім для досягнення стандартів ЄС, а попутно – й коштів партнерів. Закріплення в Угоді про асоціацію пункту про перспективу членства України в ЄС, на чому нещодавно наполягав міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, полегшило б ситуацію із пошуком цілей майбутнього. Однак поки що побажання українського міністра не знаходять достатньої підтримки серед політиків Євросоюзу. Ситуація набуде значно конкретніших обрисів ближче до проведення наступного саміту Україна – ЄС, що відбудеться у грудні цього року, – доти мають завершити усі процедури із укладенням Угоди про асоціацію, включно із поглибленою і всеосяжною зоною вільної торгівлі. Тоді країна й отримає офіційний варіант цілей розвитку, а доти політики заповнюватимуть наданий українцями карт-бланш.