Напередодні святкування чергової річниці Дня Незалежності "5 канал" спіль­но із "106-радіо FM" презентував для аудиторії доволі незвичний прямий теле- і радіоефір "Україна через 30 років: QUO VADIS?".

Тема справді цікава. Хоча, скажемо одразу, попри суто песимістичні прогнози, зде­більшого, йшлося не про те, куди "вадить" Україна і якою вона буде через 30 років. Більшість учасників зауважила інше - ми досі не маємо чіткого бачення майбутнього країни. Відтак відсутня державна стратегія її подальшого розвитку на тривалий період. Тож про які перспективи мо­ва?

Те, що наш політикум, уособлений владою чи напряму пов'язаний з нею, не надто переймається майбутнім країни, справді так. Та не до того йому! Яке майбутнє, якщо вже сьогодні - підготовка до президентських виборів, власне вибори, підрахунки голосів, знову підготовка до виборів. Справ, бачимо, вистачає. Поза тим, перейматися  перспективами чи хоча б знати про них владі не завадило б. Принаймні  для того, щоб майбутнє побачили сучасники. Адже маємо не дуже втішні перспективи.

Україна старіє. Невпинно

Спадок колишнього Союзу - тривале життя - для нинішньої ринкової України, як це не цинічно звучить, таки вилазить боком. Стрімке старіння населення і зміни у співвідношенні між працездатним населенням та пенсіонерами спричинили ситуацію, за якої на 10 українців, які працюють, припадає... 9 пенсіонерів. За оцінками фахівців Аналітично-дорадчого центру Програми розвитку ООН (ПРООН), уже в найближчому майбутньому ця тенденція збережеться. Вже до 2050 року кількість працездатного населення знизиться до 14,4 млн (нині вона становить 22,4 млн), а зайнятість поменшає із 20,9 млн аж до 13,9 млн.

Звісно, зменшення кількості працездатного населення (а ще зважимо на 5-7 млн заробітчан) цілком може спричинити пов­ний крах системи пенсійного забезпечення. За даними Пенсійного фонду України, нині в нас уже 13,7 млн пенсіонерів. Отож чого очікувати їм - питання - далебі не риторичне.

Середньостатистичний пенсіонер

Статистика у нас знає все. Принаймні тішить себе і нас тим. Тож, за її даними, із загальної кількості пенсіонерів мінімальне утримання - 544 гривні на місяць - нині має 1,3 мільйона тих, хто своє відпрацював. Назвати достатньою цю суму важко. Особливо врахувавши, що, за даними Головної служби соціально-економічного розвитку, фактичні розміри прожиткового мінімуму в країні  більші за офіційно встановлені.

Основна частина тих, хто отримує мінімальну пенсію, - це звичайні пенсіонери. Біль­шість із них свого часу працювала, проте не має потрібного  стажу чи вийшла на пенсію за інвалідністю.

Проте, якщо вірити нашим статистам, то пересічні пенсіонери (не екс-депутати чи колишні урядовці, які отримують майже по 20 тисяч гривень) до найбідніших верств населення не належать. Минулого року майже  третина усіх, хто працює, отримувала менші зарплати. Мінімальна ж зарплата - 525 грн на місяць (офіційно встановлений прожитковий мінімум - 647), а середньостатистична пенсія - 830 грн. Можна стверджувати - песіонери  перестали бути найбіднішими в Україні.

Але це, якщо вірити нашим статистам. Вони не враховують, та й взагалі, навряд чи знають про специфічний сегмент на­шої економіки, який ще називають "тіньовим". Так само, як і про зарплату, яку видають у конвертах.

Про пенсійне майбутнє треба дбати вже сьогодні

Експерти стверджують, що найближчими роками кіль­кість пенсіонерів зростатиме швидкими темпами. Якщо на сотню тих, хто працює, нині припадає 90 пенсіонерів, то вже через 40 років ця цифра зросте до 139. Тим, хто працюватиме в ті часи, доведеться  трудитися не тільки на себе, а й покривати 100 % пен­сії одного і майже 40 %  іншого пенсіонера. 

Одним із варіантів подолання негативних тенденцій у пенсійній сфері ООНівські експерти, про яких ми вже писали, вважають збільшення пенсійного віку. Це автоматично збіль­шує кількість людей, котрі роблять пенсійні внески. Відтак меншає тих, хто отримує пенсії.

Зауважимо, що якщо наші урядовці й Президент прислухаються до ООНівських порадників, революція у пен­сій­ній сфері й справді відбудеться. Особливо враховуючи середню тривалість життя наших співвітчизників - 62,5 року - чоловіків та 74,2 - жі­нок. Майбутнім пенсіонерам чоловічої статі державне утримання взагалі не "світитиме".

Реальний же вихід, звісно, в іншому й простому - у створенні нових робочих, ясна річ, не "конвертовано-зарплатних" місць і розширення зайнятості населення. Реальне, а не статис­тичне. У Пенсійному фонді вже підрахували, що, за умов повної зайнятості населення, на 10 тих, хто працює, нині припадало б не 9 пенсіонерів, а  6. Хоча 100-відсоткова зайня­тість - майже утопія (хіба що всі лише торгуватимемо, причому не своїм товаром - все ж таки до СОТ вступили!), зрозуміло, що саме вона, разом із підвищенням зарплат працівників до нормального рівня, могла б істотно зменшити навантаження на пенсійну систему.

І наостанок. Певно, тим, хто нині  працює, варто знати  "пенсійну аксіому" - той, кому у звітних документах роботодавці "показують" мінімальну зарплату, у майбутньому може розраховувати на таку ж мінімальну пенсію. І справді - чим більшою є можливість офіційно заробляти сьогодні, тим ліпше пенсійне життя очікуватиме у майбутньому. Тому працювати треба... депутатом або міністром. Можна й Президентом...