Михайло Гичка, головний лікар Львівської обласної клінічної лікарні

В останні роки Львівська обласна клінічна лікарня була притчею во язицех, бо у ній виникали ситуації, які викликали широкий громадський резонанс: то під час складних операцій зникало світло і хірурги оперували при світлі ліхтарика (!), то працівники СЕС закрили харчоблок лікарні через антисанітарні умови, то грубі порушення виявляла комісія МОЗ. На цей медзаклад із обласного бюджету виділялися доволі великі суми, але ні хворі, ні лікарі не відчули суттєвого покращення умов перебування та праці. Цю лікарню обласного підпорядкування безпосередньо пацієнти вважають однією з найбільш занедбаних у Львові.

В останні роки Львівська обласна клінічна лікарня була притчею во язицех, бо в ній виникали ситуації, які викликали широкий громадський резонанс: то під час складних операцій зникало світло і хірурги оперували при світлі ліхтарика (!), то працівники СЕС закрили харчоблок лікарні через антисанітарні умови, то грубі порушення виявляла комісія МОЗ. На цей медзаклад із обласного бюджету виділялися доволі великі суми, але ні хворі, ні лікарі не відчули суттєво покращення умов перебування та праці. Цю лікарню обласного підпорядкування безпосередньо пацієнти вважають однією з найбільш занедбаних у Львові.

У вересні на посаду головного лікаря обласної клінічної лікарні  було призначено Михайла Гичку, який досі обіймав посаду головного лікаря Львівського обласного діагностичного центру. Його згоду очолити цей медзаклад деякі колеги вважають ризикованою. Мовляв, він добровільно запхав голову в зашморг. Сьогодні гостем “Пошти” власне є Михайло Гичка, з яким говоримо про найближче майбутнє лікарні.

– Михайле Михайловичу, спадщина дісталася Вам не найкраща. Скажіть, будь ласка, Ви до кінця усвідомлювали, на що йшли?

– Загалом так. Розумів, що буде нелегко. Але якщо працювати і самому, і разом з Головним управлінням охорони здоров’я, обласною держадміністрацією, облрадою, колегами (всі розуміють, що обличчя обласної клінічної лікарні треба змінювати), то, повірте, зашморгу не буде. Нічого страшного нема. Але під лежачий камінь, як кажуть, вода не тече. Треба працювати та  навести лад. І тоді обласна лікарня перестане бути, як ви кажете, притчею во язицех, а надаватиме якісну висококваліфіковану медичну допомогу хворим області в нормальних умовах, бо тут працюють фахівці дуже високого рівня.

– Ви вже ознайомилися зі станом справ у лікарні. Що, на Вашу думку, потребує вирішення передусім?

– У найгіршому стані є пральня. Зараз не зможемо її навіть відремонтувати, бо вона потребує капремонту. Тому веду переговори з одним із підприємців, який має свою пральню. Ми орендуватимемо у нього приміщення, пральні машини  на період, поки капітально ремонтуватимемо пральню лікарні. Якщо нині за один кілограм білизни платимо майже 5 грн, то, думаю, що ця послуга нам обійдеться дешевше. Це найближча перспектива, а далі будемо заново будувати нову пральню.  Від старої залишиться лише приміщення, а все інше: електропроводку, водостоки, оснащення тощо треба робити нові.

– Але ж на такий ремонт потрібні чималі кошти. Ви їх маєте?

– За попередніми підрахунками, такий ремонт обійдеться приблизно у 7 млн грн. Придбання нових пральних машин входить у цю суму. Бо якщо вже робити, то потрібна сучасна пральня. Вона у майбутньому може обслуговувати й інші медзаклади. По сусідству з нами є інфекційна лікарня, ендокринологічний диспансер, військовий шпиталь тощо, які, мабуть, не мають сучасних пралень. Будемо пропонувати, аби частину коштів на цей ремонт заклали в обласний бюджет на 2011 рік. Решту будемо просити в МОЗ чи Кабміну.

– У Вас є конкретний план дій, себто, що за чим змінюватимете у лікарні?

– Безумовно, що є. Зараз закінчуємо ремонт у харчоблоці. Ремонт на кухні був зроблений ще до мого приходу на посаду головного лікаря, але, оглянувши його, побачив, що є багато недопрацювань. Їх слід усунути. І на це ремонтникам відведемо час до 21 листопада. Далі – ремонт у відділеннях лікарні. Спершу завершимо ремонту у відділенні реанімації. Воно має бути таким, яким його бачать реаніматологи та хірурги. Спершу йшла мова про проведення ремонту лише там, де лежать хворі. Я запропонував відремонтувати все реанімаційне відділення, щоб і хворі, і лікарі мали нормальні умови. Перші – для швидкого одужання, другі – для надання кваліфікованої допомоги. Для проведення ремонту у всьому відділені потрібні додаткові кошти, але, думаю, їх виділять. Тоді візьмемося за дах. Його слід перекрити, щоб не затікало. Зовнішній вигляд будівель лікарні також не буде такий блідий, сірий, обшарпаний. Він буде змінюватися на очах хворих і лікарів. Розумієте, неможливо все зробити відразу. Але поступово, крок за кроком, все буде зроблено.

– А чи входить у Ваші плани налагодити нормальне водопостачання лікарні, бо нерідко санітарки носять воду відрами на верхні поверхи. І за таких умов забезпечити дотримання санітарно-гігієнічних норм просто не реально…

– Ми вже цим займаємося. Вода, як ми з’ясували, не поступає на верхні поверхи, бо немає відповідного тиску. Ми будемо ставити водопідкачувальні установки, почистимо всі водостічні, каналізаційні колодязі тощо. Роботи у цьому напрямі є багато, але ми з нею справимося, бо я знаю, як краще це зробити.

– Спеціалістам лікарні доволі часто доводилося надавати медичну допомогу в екстремальних умовах. Скажімо, операцію з пересадки нирки судинні хірурги 1,5 години проводили при світлі ліхтарика, бо світло зникло, а генератор не вмикався. Нині запасні джерела енергії у справному стані?

– Сьогодні у лікарні є три генератори, які працюють. Як мені доповіли працівники технічної служби, всі три під’єднані й таких ситуацій більше не повториться. Один генератор стоїть для обслуговування відділення патології недоношених новонароджених, другий – головного корпусу й третій – пологового відділення. Мав розмову з працівниками технічних служб, розповів, як все має бути організовано. Генератори повинні вмикатися через 20 секунд після зникнення світла.

– А давайте зараз проведемо експеримент і переконаємося, що генератори працюють. Адже вони і раніше були в лікарні, але в потрібний момент не спрацьовували?

– Не можу відповідати за те, що було раніше. За мого керівництва таких ситуацій не буде! Я не проти експерименту, але провести його зараз не можу, бо у відділенні патології недоношених новонароджених лежать 10 діток, які під’єднані до різних апаратів. Відімкнення світла навіть на короткий термін для них дуже не бажане. Коли у відділенні буде менше діток, ми обов’язково перевіримо роботу генераторів. Більше того, встановимо в лікарні спеціальний пристрій, який фіксуватиме напругу, що сюди подається. Якщо через різкі стрибки напруги вийде з ладу апаратура, її ремонт оплачуватиме “Львівобленерго”.

– У лікарні чимало спеціалістів дуже високого класу, які проводять унікальні операції, витягують хворих із дуже важких недуг. Але якби до їхнього професіоналізму додати ще сучасну апаратуру…

– З апаратурою сутужно, але і цю проблему будемо поступово вирішувати. Нам конче потрібні два рентгенапарати, ангіограф, два лапароскопи, колоноскоп тощо. Деяку апаратуру обіцяло поставити МОЗ, іншу будемо закуповувати за гроші обласного бюджету. У відділення гемодіалізу найближчим часом має надійти 12 машин. Це має полегшити життя людям, які є на гемодіалізі, бо деякі з них мусять проходити процедури вночі.

– Обласна лікарня не повністю виконує ті функції, які на неї покладено, бо не має відділення ней­рохірургії, травматології тощо. Чи не плануєте їх відкривати? На території лікарні є недобуди, які можна було б довести до пуття і розмістити там нові відділення.

– З нового року відділення кардіохірургії має переїхати в кардіологічний центр. А на вивільненій площі будемо думати, що розмістити. Можливо, там  буде нейрохірургія чи торакальна хірургія. Але це має бути потужна хірургія. В обласній лікарні мають бути поєднані зусилля, досвід лікарів-практиків і науковців Львівського національного медуніверситету. Це дозволить підняти якість надання медпослуг на значно вищий рівень.

Болюче питання, яке хвилює пацієнтів, – забезпечення хворих ліками. На жаль, сказати, що зможемо забезпечити їх всіма необхідними медикаментами, не можу, але хочемо добитися того, щоб до встановлення точного діагнозу хворий був забезпечений ліками за рахунок закладу.

Щодо недобудів, то вони дуже довго стояли просто неба. Треба спершу вивчити їх стан, а тоді вирішувати: або добудувати й розташувати там нові відділення, або їх розібрати, щоб не мозолили око і не псували загального вигляду лікарні. Черга дійде і до них, але не все відразу.

– Михайле Михайловичу, скільки часу потрібно, аби і хворі, і лікарі, й просто перехожі побачили і відчули, що в обласній лікарні відбулися позитивні зміни?

– Рік. Давайте зустрінемося з вами через рік, і тоді самі зможете оцінити, що вдалося зробити, а що ні. Думаю, що за підтримки облдерж­адміністрації, облради, управління охорони здоров’я мешканці Львівщини вже матимуть абсолютно іншу обласну лікарню, яка на високому рівні виконуватиме ті функції, які на неї покладено.