Усе, що пам’ятає про те, що з ним сталося, 68-річний львів’янин: повертався з роботи трамваєм №2, раптово потемніло в очах, лікарняна палата… Як довідався згодом, у трамваї йому раптова стало погано, в нього двічі зупинялося серце. Чоловік має важку серцеву недостатність і порушення серцевого ритму, що й спричинило таку критичну ситуацію. Торік у листопаді він пережив інфаркт міокарда. Зараз його стан стабільний, однак попереду непростий шлях до одужання, детальні обстеження і лікування. Він дуже вдячний своїм рятівникам!

На щастя, тим самим трамваєм поверталися з занять студенти медуніверситету. Вони, швидко оцінивши ситуацію, визначили, що в чоловіка проблеми із серцем. За допомоги ще кількох пасажирів, які були поруч, хворого поклали на підлогу і почали реанімувати. Згодом продовжили заходи з підтримки життєдіяльності вже на тротуарі, допоки не приїхала «швидка», яку, до слова, викликали відразу. 

Серцево-легеневу реанімацію проводили студентки 6 курсу лікувального факультету №2 Львівського національного медуніверситету імені Данила Галицького Христина Библик та Єлизавета Шепель, яка на пораду викладачів завжди мала зі собою маску-клапан для штучного дихання, а також студент-п’ятикурсник цього ж університету Роман Курнат.

Згодом хворого доправили в реанімаційне відділення Львівської обласної клінічної лікарні, де його стан вдалося стабілізувати. Зі слів завідувача анестезіолого-реанімаційного відділенням №1 Олега Півня, врятувати життя пацієнтові вдалося передусім завдяки професійним діям студентів, які надали невідкладну допомогу!

Самі ж рятівники героями себе не вважають, але дуже раді, що їхні знання допомогли врятувати людині життя.

«Не можу сказати, що ми діяли за якимось конкретним алгоритмом і щось хтось продумував наперед, що потрібно робити. Діяли за ситуацією. Дуже добре, що всі ті, що були поруч, знали, що потрібно робити, кожен згадував якусь потрібну дію, підтримували одне одного. Можливо, якби діяли поодинці, то сумнівалися б у своїх діях. А це було колективно: ми з Єлизаветою і ще троє хлопців-п’ятикурсників із нашого університету, один із яких робив непрямий масаж серця, інші – пасажири. Всі мали однакові думки, швидко порозумілися. До того ж серцево-легеневу реанімацію я проводила тільки на манекені, як інші – не знаю. Звісно, переживання були, але найбільші, коли все вже було позаду, а так були зосереджені на тому, аби робити все, що треба, аби врятувати чоловіка, доки приїде «швидка», – розповіла «Львівській Пошті» Христина Библик. 

Каже, що цей досвід додав їй упевненості в своїх знаннях і що вона дуже рада, що її знання згодилися і комусь допомогли вижити. Дівчина вважає, що таку допомогу має вміти надавати якщо не кожен, то більшість, передусім ті, що працюють із людьми.

«Я добре пам’ятаю курс і предмет, де нас цього навчили. Це військово-польова терапія на четвертому курсі, викладачка Ірина Корнійчук. До того нас вчили здебільшого теорії, скільки має бути вдихів, скільки натискань на грудну клітку. Але теорія мало дасть без практичних занять. А от ця викладачка вчила робити це на манекені і змушувала це повторювати дуже багато разів. Завжди говорила, що практики забагато не буває. І саме ці відпрацювання дають змогу потім діяти правильно. На жаль, оскільки вже стільки часу ми вчимося дистанційно, то багато студентів взагалі не мали такої нагоди. І саме таких практичних занять дуже бракує під час дистанційного навчання», – каже студентка.

Ярополк Пшик, фізичний терапевт, волонтер-рятувальник БО «Мальтійська служба допомоги», теж вважає, що знати, як надати першу допомогу, має кожен, цього потрібно навчати зі школи. Є розроблені програми для школярів – молодшої, середньої і старшої. Це безпека нас усіх, це виховання небайдужості наших громадян. 

«Сьогодні такі курси домедичної допомоги є доволі доступні, і на бажання кожен може їх пройти й отримати сертифікат. Нікому не хочу побажати застосовувати такі навики, бо мовиться про порятунок. Але якщо така ситуація сталася, важливо вчасно і правильно надати допомогу, поки приїдуть медики. Вважаю, що курси, які проводить «Мальтійська служба допомоги», дають дуже добрі знання і навики, містять багато практичних занять. Окрім того, щороку відбуваються всеукраїнські змагання з парамедичної допомоги, де команди показують, що вони можуть робити, і це наближене до реалій. Мав різний досвід, де довелося застосувати на практиці отримані знання, і вони дуже допомогли врятувати життя іншим. Мовиться не тільки про зупинку серця, а й про банальніші речі – тепловий удар, переохолодження, рани, опіки, обмороження… Цього є значно більше у побуті, й часто люди розгублюються, як бути, що робити, а це може призвести до ускладнень», – зазначив «Львівській Пошті» Ярополк Пшик.

Він вважає, що, окрім людей певних професій, як-от медики, поліцейські, пожежники, такі курси мають пройти передусім педагоги – від дошкілля до вищої школи, адже саме вони проводять із дітьми дуже багато часу і мусять мати ці знання, щоб у разі потреби надати допомогу.

«Спочатку мають навчитися педагоги, а відтак має відбутися імплементація розроблених програм у школах. Ці програми готові. З першого класу певними етапами варто давати не лише теорію, а й практичні навики», – переконаний Ярополк Пшик.

Зрештою, ніхто з нас не застрахований від того, що завтра чи післязавтра опиниться в ситуації, коли саме від нього залежатиме порятунок чийогось життя – близької людини чи когось незнайомого. І важливо, щоб у той момент ми не чулися безпорадними, а могли зробити все, що від нас залежить.

Не будьмо байдужими до тих, що поруч, не проходьмо повз. Будьмо людяними, уважними, чуйними і відповідальними!

– Передусім, якщо у когось із ваших близьких раптово погіршився стан здоров’я або ви помітили на вулиці чи деінде людину, яка почувається зле, і маєте підозру, що існує небезпека для її життя, потрібно зателефонувати на 103. Виїзд бригади «швидкої» відбувається за рішенням диспетчера, який приймає виклик, а всі випадки для виклику прописані у відповідному законодавстві та наказах МОЗ. 

У Львівському обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є оперативний диспетчерський відділ, куди поступає дзвінок на 103. Диспетчер відповідно до отриманої інформації вирішує, потрібно скерувати бригаду чи допомогу можна отримати в плановому порядку, і радить звернутися до сімейного лікаря.

– Невідкладний випадок – це значне раптове погіршення стану здоров’я, що загрожує життю. Наприклад, коли є порушення свідомості, судоми, раптовий біль у грудній клітці, особливо пекучого характеру; коли є втрата свідомості та розлад дихання, воно відсутнє або неефективне; запаморочення і раптовий біль голови з нудотою та нерухомістю кінцівок; запаморочення з порушенням мови і слабкістю в кінцівках; гострий біль у черевній порожнині, блювання кров’ю, кровохаркання; сильна зовнішня кровотеча; анафілаксія, себто невідкладна раптова алергічна реакція, яка може виникнути внаслідок застосування якогось медикаменту, споживання якихось продуктів, після укусу бжіл чи інших комах.

Виїжджає бригада і в ситуаціях порушення вагітності, як-от передчасні пологи чи кровотеча. Звісно, «швидка» виїжджає на надзвичайні ситуації будь-якого характеру – ДТП, утоплення, різного роду асфіксії, зокрема потрапляння сторонніх тіл у дихальні шляхи, влітку – теплові удари, взимку – переохолодження тощо, а також на гострі психічні розлади, особливо якщо спостерігається небезпечна поведінка для самого пацієнта чи його оточення.

– Той, хто викликає «швидку», мусить відповідати на всі запитання диспетчера, який приймає цей виклик. Треба чітко вказати, де трапилася ситуація: район, адреса, вулиця, номер будинку, вказати прізвище, ім’я та вік людини, яка потребує допомоги, описати симптоми. Якщо хворий перебуває в квартирі, потрібно зазначити поверх, якщо є домофон чи кодовий замок на вхідних дверях – повідомити код, уточнити, як краще під’їхати тощо. 

Також потрібно забезпечити безперешкодний доступ до пацієнта: щоб були відчинені двері, прив’язаний чи закритий у вольєрі собака. Необхідно повідомити, якщо є якісь загрози для бригади, наприклад у дворі собака, з яким не можете дати ради. Як також про те, що хворий або хтось із його оточення виявляє агресію, тоді диспетчер контактує з поліцією, аби забезпечити супровід для бригади медиків. Потрібно посприяти й транспортуванню, наприклад якщо пацієнт важить близько 200 кілограмів, конче необхідно знайти когось, хто допоможе донести хворого до машини. Взяти документ, що посвідчує особу.

Якщо випадок стався не вдома і ви просто небайдужий перехожий та не маєте повної інформації, описати пацієнта – ім’я, прізвище, стать, вік, якщо паспортні дані невідомі, то сказати, наприклад, «чоловік приблизно стільки-то років має ті чи ті симптоми» або «жінка приблизно такого-то віку із такими порушеннями», вказати адресу, де перебуває людина, або загальновідомі орієнтири, наприклад біля супермаркету «Арсен» на Сихові, представитися, хто викликає, та дочекатися приїзду бригади. Якщо людина при тямі, треба розпитати про хронічні захворювання, які ліки вона п’є. 

– Чи потрібен виїзд бригади медиків, вирішує диспетчер у кожному конкретному випадку. Однозначно вона не повинна їхати, щоб відчинити кватирку, зробити ін’єкцію, яку призначив сімейний лікар, чи іншу медичну процедуру (змінити катетер, зробити перев’язку)… Прикро, коли викликають «швидку» до пацієнта, який перебуває під наглядом сімейного лікаря, якщо немає загрози життю, наприклад при загостренні гастриту. Ці речі повинна вирішувати первинна ланка. 

Не можна використовувати «швидку» як транспорт для доправлення хворого на планову госпіталізацію. Так само «швидка» не надає стоматологічної допомоги, якщо це не кровотеча після екстракції зуба. В такому разі, особливо якщо людина приймає кроворозріджувальні препарати, треба доправити її до лікарні, де є щелепно-лицева хірургія. Це нонсенс, коли люди викликають «швидку» для видалення кліщів, а такі випадки є. А в той же час, можливо, хтось потребує допомоги, бо має інфаркт міокарда чи в дитини судоми через високу температуру, чи якась жінка має зрив вагітності. 

Якщо ж виникають конфліктні ситуації, завжди можна поспілкуватися з завідувачем підстанції чи черговим зміни. Однак це неправильно і безвідповідально викликати «швидку», коли немає невідкладної потреби!

Водночас у випадку, якщо немає необхідності виїзду бригади, але є потреба рекомендації медика, а ви, наприклад, не можете сконтактуватися зі своїм сімейним лікарем, диспетчер може переключити розмову на відповідального лікаря зміни, який зорієнтує, що робити зараз і куди звернутися далі. 

– Якщо диспетчер вирішує, що потрібен виїзд бригади, може також порадити перевести мобільний у голосовий режим і супроводити порадами, що потрібно робити для базової підтримки життєдіяльності, це заходи домедичної допомоги. Наприклад: розстебнути комір, підняти ноги, якщо є тимчасове знепритомнення, якщо дуже висока температура – покласти щось холодне на судини, або ж розпочати базову підтримку життєдіяльності, натискаючи на грудину. І це дуже важливі речі, це підтримує життя у ті 10 хвилин, коли доїджає «швидка». І це має дуже важливе значення, бо вже через 7 хвилин мозок потребує додаткового кисню, щоб людина вийшла з безсвідомого стану неінвалідом. Як це зробили наші студенти-медики, які надали допомогу чоловікові у трамваї і потім на тротуарі. І коли приїхала «швидка», передали пацієнта з базовою підтримкою життєдіяльності (проведені були необхідні заходи).

– Дуже важливо, щоб людина, яка має хронічні захворювання, завжди мала при собі картку, де зазначена важлива інформація, яка допоможе врятувати життя. Це може бути ламінована картка, або навіть просто записка, де зазначені прізвище та ім’я, рік народження, хронічне захворювання, які ліки вона приймає, наприклад скільки одиниць інсуліну чи які гіпотензивні або кроворозріджувальні препарати, контакти близьких, кому можна зателефонувати. 

Часом людина з анафілаксією може мати при собі адреналін, але не стигнути його ввести (є спеціальні «ручки» з адреналіном, якими можуть користуватися пересічні громадяни, просто натиснувши на кінчик), про це має бути зазначено в картці, вона має бути разом із цією «ручкою» у місці, де її легко знайдуть у разі потреби, щоб людина вижила при анафілактичному шоку. В деяких телефонах є спеціальна кнопка, натиснувши на яку, можна подзвонити навіть із заблокованого телефону. Туди варто внести телефони близьких, щоб можна було додзвонитися у разі потреби.

На днях була прикра ситуація: жінка 65 років поступила в агональному стані. На жаль, не вдалося врятувати життя, бо вчасно не була надана необхідна інформація, хоч медики доклали всіх зусиль. Лише коли викликали поліцію, в неї виявили глюкометр і зрозуміли, що в жінки – цукровий діабет. Телефон хворої не був заблокований, та лише згодом вдалося додзвонитися до онука, який живе в іншій області, і повідомити про трагічну ситуацію. Тому в кишені завжди має бути така інформація, щоби медики могли надати адекватну допомогу.

– Загалом сьогодні є чимало курсів, де навчають, як надати домедичну допомогу, та видають відповідний сертифікат. Медики проходять такі навчання у симуляційному центрі при медуніверситеті, є у Львові й інші такі центри. Є громадські організації, які займаються організацією таких курсів. Водії, щоб отримати водійські права, також мусять вміти надавати першу допомогу, полісмени, рятувальники. 

Вважаю, такі знання мають мати вчителі, інші особи, які ведуть певні групи людей, наприклад інструктори з туризму. Зрештою, всі пересічні громадяни мають знати хоч б те, що треба зателефонувати на 103 чи 112 (це телефон, на який можна дзвонити у всіх невідкладних ситуаціях, там переключать на відповідну службу) і повідомити про людину, яка потребує допомоги, а відтак діяти згідно з порадами диспетчера. 

Звичайно, дуже важливо правильно оцінити ситуацію і вчасно зробити виклик, бо це дає змогу вчасно надати медичну допомогу, а небайдужі люди, які можуть правильно надати домедичну допомогу, дуже нам допомагають.