Трансплантація у Львові: можемо!

Медики Львівської лікарні швидкої медичної допомоги здійснили першу пересадку нирки від родинного донора – сину від мами. На черзі у медзакладі ще кілька операцій, зокрема з трансплантації серця, печінки та легень

фото: КЛШМД (6)
Людей, яким необхідна пересадка нирок, в Україні понад п’ять тисяч. У багатьох випадках це єдина можливість зберегти їм життя! Найбільше українці потребують трансплантації нирок та кісткового мозку. Трохи менше (близько трьох тисяч) серця, а ще легень і печінки. Зі згаданих п’яти тисяч осіб небагатьом поталанило заручитися підтримкою держави. Чимало українців, які потребують такого оперативного втручання, їхали по допомогу за кордон, де такі операції коштують тисячі доларів. 
У світі операції з трансплантації органів вже стали звичною медичною практикою, чого не скажеш про Україну... Медики сподіваються, що найближчим часом ця галузь медицини інтенсивно розвиватиметься, адже затребуваність у ній дуже велика. Вже понад 10 років операції з пересадки нирки від родинного донора здійснюють у Львівській обласній клінічній лікарні, однак через різні причин їх не так багато.
Відтепер можливостей отримати шанс вижити стало більше. У Львівській  лікарні швидкої меддопомоги, яка лише 27 лютого отримала ліцензію на проведення трансплантації органів, без зволікань успішно зробили першу операцію із пересадки нирки від родинного донора. Проте лікарі кажуть, що на цьому не зупинятимуться, що вже налаштовані здійснювати так звані посмертні пересадки нирок і серця та ретельно готуються до цього.
Новопризначений виконувач обов’язків генерального директора Львівської клінічної лікарні швидкої меддопомоги Олег Самчук, а донедавна головний лікар ковельської лікарні, де наприкінці минулого року вже почали пересаджувати нирки і серця, певен, що українці не повинні їздити за кордон по таку допомогу. Медик запевняє, що робитиме все для того, аби львівська лікарня стала успішним центром трансплантації.

Одна нирка – два життя

Першу трансплантацію у Львівській клінічній лікарні швидкої меддопомоги провели у суботу, 29 лютого. Це була родинна трансплантація – нирку пересадили від мами синові.
Дмитрові лише 36 років, він одружений і є батьком двох дітей. Проблему в чоловіка виявили кілька років тому – він став різко худнути, артеріальний тиск підіймався до високих показників. І коли звернувся до лікаря, то почув невтішний діагноз. Його нирки зсохлися. Відтак вісім останніх років чоловік жив на гемодіалізі. Від ускладнень майже втратив слух.
Доноркою стала його мати – пані Люба. Ниркова недостатність уже забрала в неї одного сина, тож жінка каже, що зараз її найбільше щастя – дати друге життя своїй дитині.
До речі, п’ять років тому жінка погодилася віддати синові свою нирку, бо підійшла як донорка, але він не міг зважитися на операцію. Передумав тоді, коли побачив успішні трансплантації в Ковелі. Каже, що повірив лікарям. До Львова на операцію пацієнт приїхав аж з Кривого Рогу.
Операція тривала чотири години. Спершу був забір органа в мами, потім трансплантація його синові. Як розповів «Львівській Пошті» уролог лікарні швидкої меддопомоги, відповідальний на трансплантацію в цій лікарні, Максим Овечко, усе пройшло успішно – нирка запрацювала одразу.
«Зараз пацієнти почуваються добре. Мама взагалі задоволена. Каже, що якби не трубка у тілі, то й не відчувала б, що була якась операція. Реципієнт також почувається добре. Нирка уже «включилася» на максимум – очищає організм на повну силу!» – наголосив Максим Овечко.
Зараз Дмитро, якому пересадили нирку, ще в лікарні під пильним наглядом лікарів. Медики запевняють, що надалі все буде добре, тим паче що поряд із ним його ангел-охоронець», – каже дружина Оля.

Черга за життям

Як каже Максим Овечко, родинна трансплантація нирки – лише початок. У лікарні вже готуються до посмертних пересаджень нирок і серця, а згодом – інших органів.
У лікарні вже навіть формується «лист очікування». Щоби потрапити до нього, варто зателефонувати на номер 093 287 67 19.
Як вдалося з’ясувати «Львівській Пошті», цей «лист очікування» спільний із ковельським. Зі слів уролога, це дуже розширює можливості для пацієнтів. Оскільки зараз немає єдиної інформаційної системи трансплантації в Україні, пацієнти здобувають удвічі більше шансів знайти потенційного донора.
Максим Овечко каже: щойно номер телефону з’явився у загальному доступі, як «посипалися» дзвінки. Їх уже чимало.
«Після телефонного дзвінка розпитуємо людей про їхню проблему, розповідаємо, що робимо тут, далі призначаємо їм зустріч у медичному закладі. Нам дуже важливо знати, чи мають вони потенційних родинних донорів, оскільки посмертних дуже не вистачає, і не лише нам. Якщо родинного донора немає, ставимо людину в «листок очікування» на посмертне донорство, – розповідає лікар. – Щоби пацієнт стояв у черзі на орган, він не повинен мати ніяких протипоказань, має пройти усі потрібні обстеження, здати аналізи. Також пацієнт зобов’язується залишити в лікарні свою кров, щоби за появи потенційного донора ми могли зробити тест на сумісність. Поновлювати кров пацієнт повинен що три місяці».
Поки що окремих годин прийому пацієнтів, які хочуть додзвонилися на вказаний номер і стати на чергу трансплантації, у лікарні не визначили, проте, як пояснив Максим Овечко, якщо все йтиме такими темпами, то, цілком імовірно, це доведеться зробити.
«До 12 години цього понеділка до нас уже зателефонували п’ятеро осіб. Чотирьом із них потрібна була пересадка нирки, одному – серця. Вік у людей різний – 28, 34 роки, троє трохи старші – їм за 40. Вони не мають родинних донорів, тому хотіли стати на «листок очікування», – каже співрозмовник.
Скільки цим людям доведеться чекати на потрібний орган, ніхто не знає. З досвіду ковельської лікарні одній пацієнтці довелося пробути в «листку очікування» лише тиждень. Проте трапляється, що донорів не знаходять узагалі…
«Зараз у спільному «листку очікування» зафіксовані трохи більше ніж 150 пацієнтів, які чекають на пересадку органів. Це люди з усіх куточків України. Самі ми нічого не вирішуємо – лише лабораторні тести, які показують, чи сумісна, наприклад, донорська нирка, чи ні. Щойно ця спорідненість виникає, людина отримує донорський орган», – додає Максим Овечко.
До речі, від початку операцій із трансплантації в Ковелі (а це кінець торішнього листопада) там уже здійснили сім трансплантацій нирок та дві пересадки серця. Як для кількох місяців це досить хороший результат.
Максим Овечко каже, що в найближчих планах лікарів провести у Львівській лікарні швидкої меддопомоги ще одну трансплантацію, але вже від посмертного донора.
Але найважливішим є те, що відтепер і родинні, і посмертні трансплантації будуть безкоштовні. Операції з пересадки фінансуватиме держава!

Нагадаємо, що зараз в Україні працює пілотний проєкт, згідно з яким виділяють кошти на трансплантацію. Гроші вже переказали учасникам пілотного проєкту з трансплантації, які подали відповідні заявки. Це затверджене постановою Кабміну від 18 грудня 2019 року.
Є й затверджені тарифи на послуги з трансплантації органів. Згідно з документом, вартість алотрансплантації нирки (від живого донора чи донора-трупа) коштуватиме майже 324 тис. грн, АВО-несумісна трансплантація нирки – понад 721 тис. грн.
Також ціна трансплантації серця/комплексу «серце-легені» становить 535 тис. грн, пересадка печінки або частини печінки – 855 тис. грн.

Олег Самчук, в.о. генерального директора Львівської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги:
– Ми робимо акцент не лише на трансплантологію, а й на всю сучасну медицину. Відкриваємо відділення кардіохірургії, судинної хірургії, оновлюємо інші відділення. Водночас дбаємо про безпеку пацієнтів, робимо лікарню чистою, впорядковуємо її територію. Впроваджуємо нові сучасні технології малоінвазивної кардіохірургії, нові лапароскопічні операції на внутрішніх органах, розвиваємо нейрохірургію, а також трансплантологію. Саме остання має найбільший попит серед громадян, хоча для нас, лікарів-хірургів, судинних хірургів, трансплантологів та урологів, це звична робота, яка має рятувати людські життя. В Україні є велика потреба пересадки нирок: близько п’яти тисяч людей помирає через те, що не в змозі дочекатися такої операції. Вони перебувають на постійному хронічному гемодіалізі. І тільки така операція їм може допомогти – жодне медикаментозне лікування їх не порятує. Тому трансплантологію, родинну і посмертну, мають впроваджувати і розвивати в Україні! У нас дві з половиною тисячі людей щороку потребують операції на серці, ще тисячі пацієнтів – операції на легенях і печінці. Тож запровадження таких методів не тільки у нас, а й по всій Україні буде посилюватися, і ці люди зможуть отримувати якісну медичну допомогу. А для того, аби щонайбільше людей її отримали, потрібно здійснювати підготовку відповідних фахівців, створювати з них команди, які вміють робити це професійно і якісно, а також змінити суспільну свідомість щодо трансплантології. Окрім того, такі операції мають бути доступні для пацієнтів, щоб вони не шукали гроші, щоб надалі працював проєкт, який наразі є пілотним і дає можливість робити такі операції безоплатно для пацієнтів. Міністерство здоров’я України в грудні минулого року розпочало пілотний проєкт, до якого ввійшли 20 закладів зі всієї України, згідно з яким виділяють кошти на проведення таких операцій. Хочемо після проведення цієї першої операції, щоб і нас включили у цей проєкт. Вже подали документи. Це дасть змогу МОЗу напряму розраховуватися за проведені операції, а пацієнтові отримати лікування безоплатно. Кошти, надані державою, підуть на медикаменти та зарплати лікарів. Зараз ми формуємо «листок очікування», і люди, які мають бажання лікуватися та оперуватися в нас, можуть звертатися. Будемо проводити обстеження і потрібні операції.
Андрій Васько, т.в.о. директора департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА:
– В Україні трансплантацію органів від родинних донорів роблять давно. Відповідно до Закону України, тепер це буде можливо і від посмертних донорів. Найчастіше жителі Львівщини потребують пересадки нирки. На сьогодні через хронічну захворюваність сечовидільної системи методом гемодіалізу лікують 470 пацієнтів. Усі вони потребують трансплантації. У Львівській обласній клінічній лікарні пересадку органів роблять роками. Але їх небагато – по декілька на рік, адже проблема завжди була з фінансуванням цього процесу. Технічно лікарня все робила, але витрати на супровід пацієнтів залишалися на плечах родини та лікарні. Загалом трансплантація органів – дуже затратна операція, тож найперше, що зупиняло її проведення в Україні, це, без сумніву, фінансування. Річ у тім, що під час трансплантації враховується як сама операція, так і супровід пацієнта та реципієнта, післяопераційний супровід, забезпечення витратними матеріалами, застосування імуносупресивних препаратів після трансплантації тощо. Новий закон лише нещодавно набув чинності, підзаконні нормативні акти вже видані, тож зараз вивчаємо, як усе це має відбуватися. Питання стає у стабільну модель, помалу братимемося за її виконання. Відомо, що на реалізацію такої медичної допомоги, тобто процесу трансплантації, закладені цільові кошти урядом. Тобто, за попередньою інформацією, держава повністю покриватиме процес трансплантації. На це закладені чималі кошти. Сума на одного пацієнта також досить значна. Дуже сподіваємося, що такий вид медичної допомоги у нас запрацює на повну, бо маємо у Львівській області усі потужності для того, аби все це виконувати!
Ростислав Жук, головний позаштатний трансплантолог департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА:
– Центр трансплантації у Львівській обласній клінічній лікарні існує ще з 1986 року. У 90-ті була виконана доволі велика кількість трупних трансплантацій, які мали чудові результати, але, на превеликий жаль, після набуття чинності закону про трансплантацію 1999 року, порушення певних кримінальних справ у Львові трансплантація відійшла в небуття аж до 2008 року, коли ми відновили діяльність Центру трансплантації на базі відділень гемодіалізу та судинної хірургії ЛОКЛ. Через певні обставини, які обмежили застосування трупної трансплантації в усій Україні, ми донині робимо родинні пересадки нирки – виконуємо щороку до 20 операцій. Пацієнти – переважно жителі Львівської області, а також Західного регіону України. До проведення таких операцій їх підбирають і готують на базі нашого центру нирковозамісної терапії, в якому лікуються особи, які потребують так званої штучної нирки, тобто гемодіалізу, чи перитонеального діалізу для заміщення функції нирок, а також перебувають на спостереженні та лікуванні після трансплантації. На сьогодні в нашому «листі очікування» понад 200 пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю, які потребують пересадки нирки. На жаль, більшість із них не мають родинного донора, тож мусимо сподіватися на майбутній розвиток трупної трансплантації. На жаль, в Україні досі немає єдиної системи, яка централізовано координувала б трансплантацію органів у різних медичних закладах. Єдина державна інформаційна система трансплантації мала запрацювати ще з 1 січня 2019 року, але віз і досі там… Наразі система працює в тестовому режимі. Планується, зокрема, що вона допомагатиме підібрати оптимальну пару «донор – реципієнт». До прикладу, якщо забір органів має відбутися у Львові, дані потраплять у систему, і органи можуть бути передані в інші лікувальні заклади. Це визначатиме система. Цього року завдяки пілотному проєкту, який був запроваджений наприкінці минулого року, у Львівській області саме КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня» має повне покриття державою певної кількості трансплантацій органів. Тобто в наших стінах для пацієнтів такі операції безоплатні. Раніше завдяки коштам із державного та обласного бюджетів, різним цільовим програмам вдавалося покривати витрати на найдорожчі ліки, придбання певного обладнання і витратних матеріалів. Але… наші можливості залежать передусім від наявності донорів. Має бути просвітництво на всіх рівнях, починаючи із загальнодержавного, мають долучитися й медіа, Церква, яка, особливо у нашому регіоні, мала б відіграти чи не найбільшу роль у підвищенні культури донорства. Зрештою, в тих країнах, які досягли нині найбільших успіхів у трансплантації, зокрема в Іспанії – католицькій країні, велику роль відіграла саме Церква. Також є багато застережень щодо наявної в Україні презумпції інформованої згоди, яка досі видається доволі сумнівною для реалізації в нашій державі.
Отець Ігор Бойко, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа, директор Школи біоетики Українського католицького університету:
– Церква підтримує трансплантацію та донорство органів і схвалює цю справу! Каже, що на основі принципу солідарності, милосердя і любові до тих, що страждають і потребують органа для трансплантації, саме така практика є схвалена і дозволена. Звичайно, потрібно дотримуватися певних етичних критеріїв, передусім нешкідливості та пропорційності. Тобто коли ми беремо органи від живої людини, то це мають бути парні органи, наприклад нирки. Якщо ж завдано певної шкоди організму (забрали нирку, яка не відновиться), то ця шкода має бути пропорційна покращенню здоров’я реципієнта. Тому ця шкода виправдана, бо рятує життя іншої особи. Має бути також свобода і безкоштовність. Нікого не можна змушувати бути донором органів, особа має розуміти свою готовність до такого жесту доброї волі. Не схвалюється також продаж органів, так званий чорний ринок. Це має бути безкоштовне дарування органів! Коли мовиться про донорство від мертвої людини, то важливо, щоби лікарі були впевнені, що та особа, від якої вони хочуть брати органи, справді мертва. І тут дуже важливим критерієм є встановлення смерті людини, яка настає зі смертю головного мозку. Смерть головного мозку є свідченням того, що смерть настала як незворотний процес. Після того можна приступати до взяття органів – парних чи одинарних – залежно від того, яка є потреба. Законодавство різних країн по-різному встановлює згоду на донорство. У деяких країнах є умова: кожна особа має дати свою особисту згоду на взяття органів після смерті. Лише за такої умови можна брати органи для трансплантації. В інших країнах для цього достатньо того, щоб людина за життя не заперечувала проти того, аби після смерті стати донором органів. Назагал із етичної та моральної точок зору така практика дозволена. Церква не дозволяє і не схвалює тільки трансплантацію головного мозку (наразі це лише в теорії, на практиці таких операцій ще не роблять), оскільки в ньому зберігається вся ідентичність особи, як також не дозволяє трансплантацію органів репродуктивної системи чоловіка чи жінки, бо вони зберігають нашу біологічну, генетичну ідентичність. А всі інші речі дозволені. Коли візьмемо статистику, то побачимо, що Україна дуже сильно відстає в цій галузі медицини. Це спричинене не тільки тим, що нам бракує державного фінансування чи не вистачає фахівців, які професійно займалися б цією справою, а й тим, що в нас не розвинена культура дарування органів, наше суспільство не готове до цього. У європейських країнах, приміром в Італії, Іспанії, а також у Америці чи Японії, є дуже багато людей, які готові бути донорами крові чи органів за життя або після смерті, бо про це багато говориться не тільки в медіа, а й у школах, сім’ях. Тож люди готові віддавати свої органи. В Україні бракує донорських органів, бо ми поки що не готові. Є багато міфів і упереджень. Приміром, багато хто боїться, що якщо сьогодні він дасть свою згоду, то буде велика ймовірність, що завтра його перестрінуть на вулиці і насильно заберуть органи. Але це неправда! Треба докласти максимум зусиль, щоб у різні способи доносити правдиву інформацію, формувати свідомість, що бути донором органів – це нормально, це правильно, що сьогодні трансплантація в світі не є чимось екстраординарним – це звичний метод лікування, який полягає в пересадці органа від донора реципієнтові. Якщо подивитися на статистику України та Іспанії, то побачимо, що між нами дуже велика прірва. Бо Іспанія є однією з країн, де найбільше розвинута трансплантація органів. Можливо, це пов’язане з тим, що свого часу в Іспанії Католицька церква дуже обстоювала і пропагувала культуру дарування органів. На великих базиліках, на багатьох храмах був напис, що ваші органи більше вам не служать у небі, але вони можуть урятувати чиєсь життя на землі. Священники виголошували проповіді про солідарність і небайдужість, про те, що це по-християнськи – бути донорами крові і донорами органів. І це сформувало таку свідомість. У нас поки що про це мовиться дуже мало як у медіа, так і в Церкві, та й законодавство до недавнього часу в нас також було недосконале. Але це дуже добре, що ми стаємо на цей шлях. Сподіваюся, що вже скоро якнайбільше наших людей, які мають потребу в трансплантації органів, зможуть отримати необхідне лікування в Україні.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.5005 / 1.77MB / SQL:{query_count}