– Ми робимо акцент не лише на трансплантологію, а й на всю сучасну медицину. Відкриваємо відділення кардіохірургії, судинної хірургії, оновлюємо інші відділення. Водночас дбаємо про безпеку пацієнтів, робимо лікарню чистою, впорядковуємо її територію. Впроваджуємо нові сучасні технології малоінвазивної кардіохірургії, нові лапароскопічні операції на внутрішніх органах, розвиваємо нейрохірургію, а також трансплантологію. Саме остання має найбільший попит серед громадян, хоча для нас, лікарів-хірургів, судинних хірургів, трансплантологів та урологів, це звична робота, яка має рятувати людські життя. В Україні є велика потреба пересадки нирок: близько п’яти тисяч людей помирає через те, що не в змозі дочекатися такої операції. Вони перебувають на постійному хронічному гемодіалізі. І тільки така операція їм може допомогти – жодне медикаментозне лікування їх не порятує. Тому трансплантологію, родинну і посмертну, мають впроваджувати і розвивати в Україні! У нас дві з половиною тисячі людей щороку потребують операції на серці, ще тисячі пацієнтів – операції на легенях і печінці. Тож запровадження таких методів не тільки у нас, а й по всій Україні буде посилюватися, і ці люди зможуть отримувати якісну медичну допомогу. А для того, аби щонайбільше людей її отримали, потрібно здійснювати підготовку відповідних фахівців, створювати з них команди, які вміють робити це професійно і якісно, а також змінити суспільну свідомість щодо трансплантології. Окрім того, такі операції мають бути доступні для пацієнтів, щоб вони не шукали гроші, щоб надалі працював проєкт, який наразі є пілотним і дає можливість робити такі операції безоплатно для пацієнтів. Міністерство здоров’я України в грудні минулого року розпочало пілотний проєкт, до якого ввійшли 20 закладів зі всієї України, згідно з яким виділяють кошти на проведення таких операцій. Хочемо після проведення цієї першої операції, щоб і нас включили у цей проєкт. Вже подали документи. Це дасть змогу МОЗу напряму розраховуватися за проведені операції, а пацієнтові отримати лікування безоплатно. Кошти, надані державою, підуть на медикаменти та зарплати лікарів. Зараз ми формуємо «листок очікування», і люди, які мають бажання лікуватися та оперуватися в нас, можуть звертатися. Будемо проводити обстеження і потрібні операції.

– В Україні трансплантацію органів від родинних донорів роблять давно. Відповідно до Закону України, тепер це буде можливо і від посмертних донорів. Найчастіше жителі Львівщини потребують пересадки нирки. На сьогодні через хронічну захворюваність сечовидільної системи методом гемодіалізу лікують 470 пацієнтів. Усі вони потребують трансплантації. У Львівській обласній клінічній лікарні пересадку органів роблять роками. Але їх небагато – по декілька на рік, адже проблема завжди була з фінансуванням цього процесу. Технічно лікарня все робила, але витрати на супровід пацієнтів залишалися на плечах родини та лікарні. Загалом трансплантація органів – дуже затратна операція, тож найперше, що зупиняло її проведення в Україні, це, без сумніву, фінансування. Річ у тім, що під час трансплантації враховується як сама операція, так і супровід пацієнта та реципієнта, післяопераційний супровід, забезпечення витратними матеріалами, застосування імуносупресивних препаратів після трансплантації тощо. Новий закон лише нещодавно набув чинності, підзаконні нормативні акти вже видані, тож зараз вивчаємо, як усе це має відбуватися. Питання стає у стабільну модель, помалу братимемося за її виконання. Відомо, що на реалізацію такої медичної допомоги, тобто процесу трансплантації, закладені цільові кошти урядом. Тобто, за попередньою інформацією, держава повністю покриватиме процес трансплантації. На це закладені чималі кошти. Сума на одного пацієнта також досить значна. Дуже сподіваємося, що такий вид медичної допомоги у нас запрацює на повну, бо маємо у Львівській області усі потужності для того, аби все це виконувати!

– Центр трансплантації у Львівській обласній клінічній лікарні існує ще з 1986 року. У 90-ті була виконана доволі велика кількість трупних трансплантацій, які мали чудові результати, але, на превеликий жаль, після набуття чинності закону про трансплантацію 1999 року, порушення певних кримінальних справ у Львові трансплантація відійшла в небуття аж до 2008 року, коли ми відновили діяльність Центру трансплантації на базі відділень гемодіалізу та судинної хірургії ЛОКЛ. Через певні обставини, які обмежили застосування трупної трансплантації в усій Україні, ми донині робимо родинні пересадки нирки – виконуємо щороку до 20 операцій. Пацієнти – переважно жителі Львівської області, а також Західного регіону України. До проведення таких операцій їх підбирають і готують на базі нашого центру нирковозамісної терапії, в якому лікуються особи, які потребують так званої штучної нирки, тобто гемодіалізу, чи перитонеального діалізу для заміщення функції нирок, а також перебувають на спостереженні та лікуванні після трансплантації. На сьогодні в нашому «листі очікування» понад 200 пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю, які потребують пересадки нирки. На жаль, більшість із них не мають родинного донора, тож мусимо сподіватися на майбутній розвиток трупної трансплантації. На жаль, в Україні досі немає єдиної системи, яка централізовано координувала б трансплантацію органів у різних медичних закладах. Єдина державна інформаційна система трансплантації мала запрацювати ще з 1 січня 2019 року, але віз і досі там… Наразі система працює в тестовому режимі. Планується, зокрема, що вона допомагатиме підібрати оптимальну пару «донор – реципієнт». До прикладу, якщо забір органів має відбутися у Львові, дані потраплять у систему, і органи можуть бути передані в інші лікувальні заклади. Це визначатиме система. Цього року завдяки пілотному проєкту, який був запроваджений наприкінці минулого року, у Львівській області саме КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня» має повне покриття державою певної кількості трансплантацій органів. Тобто в наших стінах для пацієнтів такі операції безоплатні. Раніше завдяки коштам із державного та обласного бюджетів, різним цільовим програмам вдавалося покривати витрати на найдорожчі ліки, придбання певного обладнання і витратних матеріалів. Але… наші можливості залежать передусім від наявності донорів. Має бути просвітництво на всіх рівнях, починаючи із загальнодержавного, мають долучитися й медіа, Церква, яка, особливо у нашому регіоні, мала б відіграти чи не найбільшу роль у підвищенні культури донорства. Зрештою, в тих країнах, які досягли нині найбільших успіхів у трансплантації, зокрема в Іспанії – католицькій країні, велику роль відіграла саме Церква. Також є багато застережень щодо наявної в Україні презумпції інформованої згоди, яка досі видається доволі сумнівною для реалізації в нашій державі.

– Церква підтримує трансплантацію та донорство органів і схвалює цю справу! Каже, що на основі принципу солідарності, милосердя і любові до тих, що страждають і потребують органа для трансплантації, саме така практика є схвалена і дозволена. Звичайно, потрібно дотримуватися певних етичних критеріїв, передусім нешкідливості та пропорційності. Тобто коли ми беремо органи від живої людини, то це мають бути парні органи, наприклад нирки. Якщо ж завдано певної шкоди організму (забрали нирку, яка не відновиться), то ця шкода має бути пропорційна покращенню здоров’я реципієнта. Тому ця шкода виправдана, бо рятує життя іншої особи. Має бути також свобода і безкоштовність. Нікого не можна змушувати бути донором органів, особа має розуміти свою готовність до такого жесту доброї волі. Не схвалюється також продаж органів, так званий чорний ринок. Це має бути безкоштовне дарування органів! Коли мовиться про донорство від мертвої людини, то важливо, щоби лікарі були впевнені, що та особа, від якої вони хочуть брати органи, справді мертва. І тут дуже важливим критерієм є встановлення смерті людини, яка настає зі смертю головного мозку. Смерть головного мозку є свідченням того, що смерть настала як незворотний процес. Після того можна приступати до взяття органів – парних чи одинарних – залежно від того, яка є потреба. Законодавство різних країн по-різному встановлює згоду на донорство. У деяких країнах є умова: кожна особа має дати свою особисту згоду на взяття органів після смерті. Лише за такої умови можна брати органи для трансплантації. В інших країнах для цього достатньо того, щоб людина за життя не заперечувала проти того, аби після смерті стати донором органів. Назагал із етичної та моральної точок зору така практика дозволена. Церква не дозволяє і не схвалює тільки трансплантацію головного мозку (наразі це лише в теорії, на практиці таких операцій ще не роблять), оскільки в ньому зберігається вся ідентичність особи, як також не дозволяє трансплантацію органів репродуктивної системи чоловіка чи жінки, бо вони зберігають нашу біологічну, генетичну ідентичність. А всі інші речі дозволені. Коли візьмемо статистику, то побачимо, що Україна дуже сильно відстає в цій галузі медицини. Це спричинене не тільки тим, що нам бракує державного фінансування чи не вистачає фахівців, які професійно займалися б цією справою, а й тим, що в нас не розвинена культура дарування органів, наше суспільство не готове до цього. У європейських країнах, приміром в Італії, Іспанії, а також у Америці чи Японії, є дуже багато людей, які готові бути донорами крові чи органів за життя або після смерті, бо про це багато говориться не тільки в медіа, а й у школах, сім’ях. Тож люди готові віддавати свої органи. В Україні бракує донорських органів, бо ми поки що не готові. Є багато міфів і упереджень. Приміром, багато хто боїться, що якщо сьогодні він дасть свою згоду, то буде велика ймовірність, що завтра його перестрінуть на вулиці і насильно заберуть органи. Але це неправда! Треба докласти максимум зусиль, щоб у різні способи доносити правдиву інформацію, формувати свідомість, що бути донором органів – це нормально, це правильно, що сьогодні трансплантація в світі не є чимось екстраординарним – це звичний метод лікування, який полягає в пересадці органа від донора реципієнтові. Якщо подивитися на статистику України та Іспанії, то побачимо, що між нами дуже велика прірва. Бо Іспанія є однією з країн, де найбільше розвинута трансплантація органів. Можливо, це пов’язане з тим, що свого часу в Іспанії Католицька церква дуже обстоювала і пропагувала культуру дарування органів. На великих базиліках, на багатьох храмах був напис, що ваші органи більше вам не служать у небі, але вони можуть урятувати чиєсь життя на землі. Священники виголошували проповіді про солідарність і небайдужість, про те, що це по-християнськи – бути донорами крові і донорами органів. І це сформувало таку свідомість. У нас поки що про це мовиться дуже мало як у медіа, так і в Церкві, та й законодавство до недавнього часу в нас також було недосконале. Але це дуже добре, що ми стаємо на цей шлях. Сподіваюся, що вже скоро якнайбільше наших людей, які мають потребу в трансплантації органів, зможуть отримати необхідне лікування в Україні.