– Лікар передусім має бути людяним, совісним і чесним, а ще, безперечно, любити людей, особливо хворих. Говорити про те, що є лікарі від Бога, дещо неправильно. Ми всі від Бога! Незалежно від того, лікар ти чи вчитель. А ось чи стане людина професіоналом, на 10% залежить від таланту і на 90% від важкої щоденної праці. Тому вважаю, що лікарями від Бога стають лише тоді, коли важко працюють над своїм професійним зростанням, навиками і вміннями. Насправді таких лікарів досить багато, та все одно хотів би, щоб їх було більше. Відзначати когось конкретного не буду, бо обіймаю керівну посаду, але вони точно є. Загалом у моєму житті є два лікарські ідеали та приклади. Перший – це мій покійний батько Іван Зуб! Він був дуже доброю людиною, кваліфікованим хірургом і ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Він показав мені, яким має бути лікар, про що варто завжди пам’ятати у нашій роботі. Другий (це вже коли я став лікарем) – покійний професор Ігор Герич. Це була надзвичайна людина, яка навчила мене любити людей, свою роботу і показала, як стати професіоналом… Українці насправді дуже вдячні пацієнти. І коли вони хочуть скласти подяку, то роблять це радше індивідуально – конкретному лікареві, який допоміг їм вилікуватися чи полегшив страждання. Публічними такі подяки зазвичай не стають. Натомість про скарги, зауваження чи невдоволення роботою чують усі. Так не повинно бути! До речі, дуже часто мені особисто, на пошту чи в інший спосіб приходить дуже багато слів подяки для того чи того лікаря. Слова цих людей дуже щирі, приємні, і це дуже тішить.

– Справжні медики насамперед мають бути людяними. Якщо на першому місці відповідальність, жертовність, готовність допомагати та приносити користь, якщо лікар відданий своїй професії, сприймає проблему пацієнта як власну попри настрій чи власні обставини, це і є справжній медик. Також не менш важливо, аби медики були готові завжди вчитися, вдосконалювати свої знання, опановувати нові методики, а ще ділитися знаннями і досвідом з колегами. Як на мене, вислів “лікар від Бога” – це щось зібране, узагальнене, ідеалізоване бачення пацієнтами лікаря, який досконало володіє професією, якому, не замислюючись, можна довірити своє здоров’я та життя. Вважаю, що таких медиків зараз достатньо: практично в кожній лікарні є фахівці, яких можна назвати лікарями від Бога. Серед них і ті, у кого за плечима неабиякий досвід, і молоді фахівці. Через те, що в моїй родині пацієнти від трьох до 85 років, кожен отримує лікування в різних медичних закладах. Своє здоров’я ми довіряємо кільком обраним нами сімейним лікарям. Але, на жаль, часто доводиться звертатися до лікарів стаціонарів. Особлива довіра і подяка нашої родини Володимиру Черкавському (кардіоцентр), Оксані Короляк і Олександрі Бурді (ОХМАТДИТ), Ларисі Костюченко і Остапу Могиляку (ЗУСДМЦ), Омеляну Синенькому, Ользі Децик і Зоряні Салабай (ЛОКЛ)! Є, звісно, люди, яким би я хотіла подякувати за те, що вчили мене, підтримували, довіряли, формували як лікаря, а згодом як управлінця. Першими з тих, що взяли мене за руку і повели як майбутнього лікаря, були Володимир Черкавський і Світлана Руденко (кардіологи інфарктного відділення). Також своїми здобуткам в педіатрії завдячую Олені Горюшиній із Перемишлянської ЦРЛ, Марії Сеник (ЛОКЛ), Валентині Гарманюк (ОХМАТДИТ)! Висловлюю вдячність і тим, що навчали мене управлінського фаху: Галині Городенчук, Миколі Хобзею і світлої пам’яті Олександрові Миндюку та Віктору Кімаковичу! Назагал жителі Львівщини – дуже вдячні, щирі та добрі пацієнти. Свої подяки можуть висловлювати по-різному: добрим словом, квітами, презентами, навіть фінансами. Та найголовніше – вони довіряють медикам і багато що їм прощають.

– Кожен лікар повинен бути чесним, порядним і любити свою роботу понад усе. Якщо говорити власне про хірургів, то вони мають бути ще й сміливими, аби вчасно прийняти правильне рішення і щонайшвидше допомогти пацієнтові. Вважаю, що коли лікар бездоганно знає свою роботу, так само добре її виконує, а ще любить людей і безкорисливо готовий надавати допомогу – це і є медик від Бога. Люди це бачать і цінують. Загалом зараз багато вдячних пацієнтів. Наприклад, ми у нашому відділенні одну дівчинку вже шість разів оперували. Щороку на її день народження до нас приїжджають мама і бабуся, привозять тортик. Сідаємо разом із ними, смакуємо, згадуємо певні моменти і мило спілкуємося. Це дуже приємно! Сам я до лікарів звертаюся нечасто, обходжуся переважно власними знаннями, а ось із дитиною ходимо до багатьох кваліфікованих лікарів, зокрема Вікторії Бертрам, Ольги Мисак, Олесі Борової-Галай. Є ще два доктори, завдяки яким я став тим, ким є зараз. За здобуті знання та навики в роботі безмежно вдячний завідувачу відділення хірургії Романові Стенику та обласному урологові Андрію Пацюрку!

– Я прихильниця високої професійної гідності, тож, як на мене, відчуття внутрішньої відповідальності за свою роботу у медиків має бути дуже високе. А оскільки я працюю із дітьми, то все це множиться на 10. Якщо ця внутрішня відповідальність є, лікар сам прагне розвиватися, ставати кращим спеціалістом, ставити правильні діагнози, знаходити найкращі варіанти лікування кожного захворювання. Насправді не дуже вірю в те, що з «готовим» талантом лікаря можна народитися. Цього треба досягти, багато вчитися, постійно прагнути! Я прихильниця реформ Уляни Супрун і всього того, що вона пропонує. У мене укладений контракт із сімейним лікарем, довіряю йому своє здоров’я. Загалом знаю багатьох професійних лікарів у нашому місті, тому когось одного вирізняти не хотіла б. Вважаю, що Львову взагалі пощастило мати добрих лікарів. Тут є до кого звернутися! Сама я дуже щира на подяки. Є справді багато людей, яким завдячую багатьма здобутими знаннями. На своєму життєвому шляху зустрічала багатьох фахівців, і більшість із них готові були ділитися власним досвідом.

– Те, якими рисами повинен володіти справжній медик, визначити важко. Однозначно він повинен мати глибокі знання, а ще поважати, любити пацієнтів, бути терплячим, добрим і чуйним до всіх. Вислів «лікар від Бога», як на мене, сукупне поняття. Це і є доброта, професійні якості, які лікар застосовує чи не щодня. Кожен пацієнт хоче, щоб його уважно вислухали, надали професійну допомогу. Зараз таких багато і серед лікарів широкого профілю, і серед вузьких фахівців. Наприклад, хірурги чи реаніматологи мусять бути дуже «швидкими» і водночас дуже виваженими перед прийняттям рішення, особливо якщо мовиться про порятунок життя. Проте не варто недооцінювати й тих, що лікують хронічні захворювання. Зокрема, гематологи можуть роками працювати з пацієнтом, усе зважувати і приймати складні рішення. Як на мене, така робота навіть складніша за нашу. Сам на здоров’я, на щастя, не скаржуся, хоч інколи доводиться звертатися до лікарів. У таких випадках ходжу переважно до сімейного лікаря, саме їй довіряю своє здоров’я. Ніколи не забуваю й тих, що допомогли мені стати кращим у своїй сфері. Мабуть, першим учителем, з яким я починав працювати ще студентом, був Володимир Бігуняк із Тернополя. А після інституту, коли я ще був не надто підготовленим спеціалістом, досягти багатьох висот мені допоміг Борис Майструк. Це був справжній хірург від Бога! Бо так майстерно і навіть, я б сказав, віртуозно оперувати людей у районній лікарні, як він, не міг ніхто. Також завдячую комбустіологу Миколі Повстяному, завдяки якому потрапив до Львова. Саме він навчив мене всього, що стосується опіків! Звісно, не можу не згадати вже покійного професора Ігоря Герича, а також лікарів вищої категорії, професорів Клауса Екснера, Геннадія Фузайлова, Остапа Могиляка. Всі благодійні акції, які ми починали, відбувалися завдяки Остапу Івановичу! Якби не було навколо стільки добрих людей, сам у житті я б нічого не досяг.

– Лікар у першу чергу повинен бути людиною з великої літери, все інше –другорядне і набуте. Як на мене, зараз є лікарі, добрі лікарі, дуже добрі лікарі і лікарі від Бога. Останніх не так багато – десь зо пів відсотка. Їхніми руками справді керує Бог. Це складно зрозуміти. Мабуть, треба пройти реанімації, де людське життя висить на волосині, щоб зрозуміти, хто є добрий лікар, дуже добрий лікар чи лікар від Бога. Сам я до лікарів звертаюся нечасто, лише до сімейного. А ось за свою роботу та знання хотів би подякувати Володимирові Стадницькому! Він навчив мене всіх азів професії, які я зараз використовую у своїй роботі. Чомусь так склалося, що люди стали дещо агресивні щодо лікарів. Сильно на них впливають і засоби масової інформації. Кожен думає, що йому хтось щось зобов’язаний. Проте кожен має розуміти, що здоров’я дав йому Бог, тож треба спочатку самому те здоров’я берегти! А ми можемо лише допомагати в усьому. Вдячних пацієнтів достатньо. Бувало й таке, що пацієнти надсилали нам віршовані подяки, приходили зі словами шани навіть через кілька років. Усяке бувало… Та є, звісно, й такі, що полікуються і навіть не подякують, лише кажуть: «Добре, лікарю, завтра зайду». Кого більше – перших чи других, сказати не можу. Приблизно порівну.

– Лікар повинен бути насамперед порядним, професіональним, чесним, уміти співчувати. Тих, що люблять свою професію, що свідомо пішли в медичні виші, хочуть і допомагають хворим, можна назвати лікарями від Бога. Такі лікарі завжди безвідмовно дарують частинку своєї душі тому, кого лікують! І оскільки я працюю в обласній клінічній лікарні, за потреби звертаюся власне до своїх колег. Ще жодного разу ні мені, ні моїм дітям, ні внукам ніхто не відмовив. Усі завжди сердечно відносилися, допомагали, за що їм дуже вдячна! Я завжди хотіла стати педіатром. Моїми наставниками свого часу були Сергій Ігнатов та Стефанія Юсько. Саме вони навчили мене любити дітей, допомагати їм. Також хотіла б відзначити Олександру Ніколаєву, яка передала мені естафету завідувачки відділення недоношених. Усі разом вони є для мене прикладом лікарської гідності, відданості та професіоналізму! Зараз дуже багато хороших лікарів, які готові допомагати, хочуть, можуть і роблять це. Та чомусь зараз усе частіше між лікарями та пацієнтами складаються меркантильні стосунки, що абсолютно неправильно. Хотілося б, аби люди більше цінували лікарську працю і посвяту лікарській справі.

– Найперше лікар має бути професіоналом. Завжди зі своїми пацієнтами повинен бути людяним, співпереживати їм. А ще володіти такими рисами, як чуйність, порядність, максимальна віддача умінь та знань, постійне вдосконалення, застосування інновацій, що дозволить пацієнтові одужати і отримати те, по що він прийшов до лікаря. Вважаю, що лікар від Бога – це той, хто працює за покликанням і виконує свою роботу залюбки. Незважаючи на те, котра година дня чи ночі, лікар завжди має прийти на допомогу! Тобто має бути постійна самовіддача. Наша сім’я також має хороших лікарів, до яких звертається. Наприклад, ходимо до сімейного лікаря Зоряни Плюти. Загалом знаю велику медичну спільноту Львова та області, тож за потреби звертаюся саме до них. Когось одного особливо відзначати не хотіла б, бо професіоналів дуже багато. Є чимало людей, яким завдячую. Оскільки моя практична діяльність розпочалася в перинатальному центрі, багато їх досі працює в його стінах. З ними я працювала, набувала практичних навиків, проходила чергування. Багато чого навчив мене, зокрема щодо ультразвукової діагностики, уже покійний Сергій Шкредов! Звісно, багато чим завдячую Вірі Піроговій! Саме під її керівництвом я захистила кандидатську роботу, стала доцентом і зараз проваджу свою наукову діяльність. Усі ці люди допомогли мені стати хорошим лікарем, гарним УЗДистом та управлінцем. У багатьох пацієнтів зараз повертається довіра до лікаря, стає більш налагодженою комунікація. Люди вміють дякувати, розповідають і радять іншим. Нашому центру дуже пощастило з пацієнтами! Практично кожен із них дуже вдячний, не забуває про нас навіть через роки.

– Лікар однозначно повинен любити свою професію, з добротою, чемністю і чесністю ставитися до пацієнтів. Професія лікаря взагалі має бути омріяною. Він має хотіти допомагати людям, позбавляти їх болю і приносити неабияке задоволення – без цього ніяк. І коли це все в одній людині поєднане, її можна сміливо назвати лікарем від Бога. Але таку характеристику лікареві повинні давати лише пацієнти. Жоден лікар сам себе таким не назве. Теперішні пацієнти різними бувають: одні вміють і хочуть дякувати за роботу, добирають чуйні слова, другі цього просто не роблять… Сам я до лікарів звертаюся не надто часто. За потреби зазвичай ходжу до сімейного лікаря Марії Яворської чи консультуюся з Оленою Войтович. Більшості того, що я знаю, мене навчив насамперед мій батько – Ігор Герич. Також хочу подякувати Ігореві Стояновському, Василеві Савчину, Олегові Білоруському та багатьом іншим лікарям! У кожного з них я почерпнув дуже багато знань. Їхня тактика і бачення проблеми сумарно дали мені великий досвід і спосіб для широкого мислення.