Кожен із нас підвладний страху перед людиною в білому халаті. Ми боїмося ін’єкцій, відмовляємося пити таблетки, лягати на операційний стіл. Нічого дивного в тому немає, адже так уже склалося, що медики супроводжують нас від народження до смерті. Доведено, що найчастіше страшний образ лікаря і всього, що з ним пов’язане, запам’ятовується з дитячих років. А якщо батьки ще й не перестають повторювати: “Погано їстимеш – прийде лікар і зробить тобі укольчик!” або запевняють: “Тобі лікар нічого поганого не зробить”, а в результаті дитині виривають зуб, їй стає реально страшно. Психологи застерігають: щоб дитяча іатрофобія – страх перед лікарями не перейшов у доросле життя, батьки повинні сформувати в малюка спокійне ставлення до відвідування лікарських кабінетів. Отож, “Пошта” дізналася, чому дитина боїться лікарів, як зробити так, аби відвідування лікаря проходило з усмішкою, а не зі сльозами, а також про те, як навчитися контролювати страхи.

Маленька Діана, якій лише рік, уже відчула на собі, що таке страх перед лікарями. Все почалося з того, що її поклали в лікарню із ГРВІ. “Щоденний огляд лікарів по кілька разів на день, промацування живота, заглядання у горло, прослухування легень, а ще уколи зранку і ввечері, решта маніпуляцій так налякали донечку, що вона цілими днями не переставала плакати, а ночами здригалася і просилася на руки, – розповідає мама Оля. – Дійшло до того, що Діана почала боятися всіх – прибиральницю, яка заходила помити палату, навіть бабусю, яка її провідувала. А ще в дитини зникло бажання ходити (хоч до цього часу вона вже самостійно це робила), тому доводилося постійно тримати її за руку. І так тривало два-три тижні”. Уколів, а ще більше стоматологічної бор-машинки, дуже боїться й шестирічний Артем. Зі слів його мами Мар’яни, страх нагнала медсестра, яка вводила вакцину. “Зайшовши у кабінет щеплень, вона відразу ж почала витягати укол і просити, аби я роздягла сина. Він почав плакати, відмовлявся від процедури, але ця жіночка була явно не в гуморі і наказовим тоном лише повторювала своє прохання. У результаті сама вхопила сина і з певною силою зробила укол. Усе відбулося за лічені хвилини, а страху залишилося надовго, – згадує жінка. – Ще один прикрий випадок трапився у стоматологічному кабінеті: лікар постійно торочила, щоб син не боявся, що нічого не болітиме, але зуб ледве запломбували… Син кричав від болю, довго не міг заспокоїтися і постійно повторював, що більше ніколи не піде до лікаря”.

Зі слів дитячого психолога Олесі Гриб, діти найбільше бояться болю та невідомості. “Найстрашнішим для дитини є біль. Особливо якщо вже був досвід спілкування з лікарями, після уколів і крапельниць. Підсвідомість може пам’ятати про пережиті страждання раннього дитинства (кров з пальця, щеплення). Ось чому будь-яка лікувальна процедура, навіть якщо її проводять уперше, може налякати дитину, – пояснює вона. – Як я вже казала, дитина сильно боїться невідомості. Ніколи не обманюйте малюка, не приховуйте, що зараз ви підете разом у поліклініку на прийом до лікаря. Якщо ваш обман викриється, дитина й надалі всі ваші слова вважатиме неправдивими. Ніколи не кажіть: “Тобі там не буде страшно і не буде боляче”. Частку “не” стривожений невідомістю мозок не чує, і дитина сприйме цю розмову як страшилку. Понад те, у своїй уяві вона змалює цей медогляд як щось страшне, бо воно невідоме. Тому якщо ведете дитину на вакцинацію чи забір крові для аналізу, то скажіть, що їй може бути боляче, але всього на одну секундочку”.

Олеся Гриб переконує: в жодному разі не варто боротися зі страхом дитини за допомоги насильства! “Накинутися всією сім’єю на дитину, скрутити їй ноги, обхопити голову і насильно влити у рот мікстуру чи закапати ніс – хоч дієвий прийом ліків, але не найкращий! Так вдасться зробити не більше одного разу. Це  насильство, а воно при лікуванні тільки посилить дитячі страхи, і дитина їх може пронести крізь ціле життя. Пам’ятайте, що із заляканих дітей виростають напхані страхами дорослі!” – наголошує фахівець.

У формуванні страху перед лікарем багато що залежить від батьків, самого лікаря і атмосфери, яку вони створюють. Щоби похід до лікаря минув без плачу та криків, спокійними мають бути і дитина, і мама. “Якщо мама сама боїться лікарів і не любить лікуватися, безглуздо очікувати, що дитина сміливо переступить поріг поліклініки чи лікарні. Тому перед тим, як вчити дитину не боятися, ми просимо самих батьків перестати труситися і переживати, – пояснює стоматолог Ірина Гнатів. – Проте є й інші випадки: приводячи дітей на прийом, деякі батьки не кажуть стривоженій дитині жодного лагідного слова, не візьмуть за руку, а лише кричать: “Будь тихо і не крутися!”. Так не можна. Треба, навпаки, постаратися переключити увагу дитини на щось цікаве у кабінеті, розповісти, що де стоїть, або й узяти з дому її улюблену іграшку. Коли бачимо, що мама не справляється, робимо це самі – медсестри та лікарі. Проте через велику кількість пацієнтів нам не завжди вдається приділити дитині стільки уваги, скільки хотілося б…”

Поширеною помилкою, зі слів Ірини Гнатів, є те, що батьки залякують дітей стоматологами, уколами. “За час моєї практики досить часто трапляються випадки, коли дитині перед тим, як вирвати зуб, треба вколоти знеболювальне, а вона цього панічно боїться, хоч їй ще жодного разу такого не робили. Виявляється, мама дитині постійно казала, що якщо вона буде нечемна, то їй зроблять укол, – веде далі лікар. – Так казати категорично заборонено! Судіть самі – ніхто не застрахований від проблем зі здоров’ям, тому якщо справді настане такий момент, що укол зробити треба, що тоді? Налякана дитина просто впаде у істерику, і нічого дивного в цьому немає. Краще узагалі не торкайтеся цієї теми, а коли настане момент, докладно поясніть, що це за процедура. Повірте, те, що стає зрозумілим, перестає лякати”.

---

Дідусь Карієс