– Справді, фактом залишається те, що чоловіки звертаються до лікарів набагато рідше, аніж жінки. Найбільше вони бояться урологів і стоматологів. І мотивів для цього у представників сильної статі більш ніж достатньо. Наприклад, велика психологічна проблема, бо ж “чоловіки не хворіють”, певні елементи виховання, нехтування своїм здоров’ям, а ще посилання на зайнятість. 

На жаль, увесь цей комплекс мотивів призводить до того, що чоловіки звертаються до лікарів із задавненими хворобами. Крім цього, відомо, що жінки на відміну від чоловіків більш витривалі до болю, до втрати крові. Але представники східної медицини кажуть, що чоловік усередині – жінка, тобто насправді м’який і піддатливий.

З кінця минулого століття в цілому світі набув поширення рух за здоровий спосіб життя. В його основі – виховання шанобливого ставлення до здоров’я як до свого ресурсу і капіталу. Завдяки цьому останнім часом чоловіки, особливо ті, що мають власний бізнес, почали більше дбати про своє здоров’я, бо зрозуміли, що воно їм потрібне. Зокрема, частіше проходять обстеження, провадять здоровий спосіб життя, ходять у тренажерні зали, сідають на дієти, займаються реабілітацією.

Як на мене, з такою проблемою треба починати боротися ще тоді, коли хлопчик перебуває у шкільному віці. Нас із дитинства вчать, що маємо шанувати речі та майно, але мало вчать шанобливого ставлення до свого здоров’я, на жаль. Окрім цього, ініціатива повинна виходити і від працедавців. Було б непогано, якби кожен працівник регулярно проходив медичний огляд. Що частіше люди звертатимуться до лікарів, то здоровішою буде нація!

Здоров’я, як я вже казав, – наш особливий ресурс. Тож про нього варто згадувати не тоді, коли він вичерпується, а набагато швидше.

– Змусити чоловіка звернутися до лікаря неможливо. Це справа доволі програшна, адже будь-який примус викликає спротив. Звичайно, бувають і винятки: наприклад, коли дружина має дуже багато влади над чоловіком.

Представники сильної статі не ходять до лікарів через те, що їм, по-перше, взагалі “не личить” бути хворими, а отже, слабкими, такими, що потребують чиєїсь допомоги. Вони ж мають залишатися сильними, аби “битися з ворогом, побороти мамонта”…

По-друге, чоловіки лякливіші. Вони звикли долати перешкоди, тому будь-що хочуть уникнути безпорадності. Але на це є стара добра приказка: жінки більше хворіють, а чоловіки менше живуть. По-третє, велику роль відіграє емоційне реагування. Якщо для жінки ділитися своїми переживаннями – це нормально, то чоловік до такого не схильний.

По-четверте, замість слова “змусити” можна вжити слово “змотивувати”. Тобто переконати чоловіка у тому, що йому варто піти до лікаря, може не лише жінка (якщо він не хоче коритися її волі чи показувати свою слабкість), а інша авторитетна особа – родич, знайомий, приятель, який уже мав схожий досвід. По-п’яте, існує фінансовий аспект. Наприклад, звернутися в хороший діагностичний центр, обладнаний сучасною апаратурою, для пересічного чоловіка задорого, а на те, щоби піти у державну поліклініку і вистояти чергу, він не має часу.

Якщо подружжя проаналізує всі ті п’ять причин, до спільного знаменника таки можна дійти, а відтак змотивувати чоловіка звернутися до лікаря. Різне ставлення до хвороби означає, що кожна людина має свій спосіб хворіти і свій спосіб з цією хворобою взаємодіяти: хтось вчасно звертається до лікаря, а хтось робить це у старий добрий спосіб – доки грім не гримне, хлоп не перехреститься.

Один категорично заперечує будь-які “стосунки” з хворобою і до останнього з цим живе. Другий воліє випити келишок спиртного, щоб хоч трохи зменшити відчуття страху і тривоги перед лікарем. Третій починає інтенсивно працювати лише заради того, аби не думати про те, що його болить чи тривожить. Звісно є й такі, що ладні годинами стояти в поліклініках – спочатку в одній черзі , а потім у ще двох, аби потрапити до лікаря, який їх вислухає і зрозуміє.