Спершу економіка, а згодом культура – головний керунок нинішньої влади – сьогодні має чимало переваг. Через розмови про податкову та пенсійну реформи влада не підступає до реформування гуманітарної сфери. Як довго це триватиме, залежатиме не в останню чергу й від успішності сьогоднішніх кроків. Однак рядок передвиборчої програми Януковича про надання російській мові статусу другої державної нерідко озвучують й інші політики, в основному для накопичення електорального потенціалу. Однак зміни, яких добиваються прихильники підвищення статусу російської, стануть у підсумку ще більш придатною для маніпуляцій платформою.

У Міжнародний день рідної мови питання змін до мовного законодавства виринало в кількох контекстах. Спікер парламенту Володимир Литвин висловив думку, що проект Закону “Про мови в Україні” не розглядатимуть на цій сесії ВРУ. Він вважає, що розгляд цього питання стане “додатковим каталізатором розділу України на схід і захід”. Важко не погодитись, однак уточнимо, що чергова спроба перегляду мовного законодавства стане не так каталізатором, як методом та засобом провокування розділення країни. Однак дивно, що доводиться вкотре згадувати про проект Єфремова-Гриневецького-Симоненка, адже їхня ініціатива отримала негативні рецензії і в ОБСЄ, і в Національній академії наук України.

Та не лише спікер у цей день згадав про скандальний законопроект: 21 лютого на сайті Партії регіонів опублікували звернення “найбільших національних общин” до Генсекретаря Ради Європи, Генсекретаря ООН, Гендиректора ЮНЕСКО, Венеціанської комісії, голови Європарламенту. У листі пропонують підтримати той самий законопроект “Про мови в Україні”. Із чотирьох підписантів двоє є регіоналами (Колесніченко та Попеску), інші – це голова Демократичної спілки угорців України Іштван Гайдош та президент Єврейського форуму України Аркадій Монастирський.

До слова, очолювана Гай­­дошем спілка напередодні минулорічних президентських виборів підписала угоду про співпрацю із тоді ще кандидатом на посаду глави держави Януковичем. Підписанти просять провідні міжнародні організації “звернутися до українського уряду із вимогою привести законодавство країни у відповідність до Європейської хартії регіональних мов, Конвенції з боротьби із дискримінацією у сфері освіти, Загальної декларацієї прав людини… та зупинити дискримінацію мовних та національних меншин України”.

Щодо хартії, то вже не раз пояснювали, що вона стосується тих мов, яким загрожує вимирання (чого не скажеш про російську). До інших документів, які перераховують підписанти, сміливо можна апелювати у зв’язку із необхідністю захисту прав саме українців. До прикладу, затвердження Концепції літературної освіти та Концепції мовної освіти стало двома кроками з просування російської мови у школах. А в цей час у Донецьку в межах загальноукраїнської оптимізації держструктур закривають україномовні школи. Щодо цього Президент вирішив вислухати звіти міністра Табачника та прем’єра Азарова, однак невідомо, що було б, якби не виступи тамтешніх батьків та педагогів.

Сьогодні очевидно, що вимушена антагоністичність політиків у регулюванні мовного питання сьогодні дедалі більше віддаляється від реальних підстав. Відтак можемо очікувати, що ігри навколо мовної політики можуть стати ще одним сумним підсумком для влади.