День української писемності та мови цьогоріч відбувався під своєрідний супровід. Про саме свято згадували хіба крізь призму коаліційного законопроекту “Про мови в Україні”

Відколи Гриневецький, Єфремов та Симоненко вирішили, що саме час реформувати мовну сферу, левова частка гуманітарних дискусій в Україні обмежується соціолінгвістичними аспектами держави. Один народ і дві мови, два народи й одна історія, одна країна та дві цивілізації… Усі звертаються до тексту Європейської хартії регіональних мов, і цікаво, що кожен бачить в ній безапеляційний доказ саме своєї правоти. Однак усе це розмови, а точкою біфуркації стане розгляд та (тим більше) прийняття законопроекту.

Підстав та об’єктивних причин для цього сьогодні немає, однак є упевненість у протилежному партфункціонерів влади. Минулого тижня комітет з питань культури і духовності рекомендував парламенту відхилити законопроект “Про мови в Україні”. На думку голови комітету, бютівця Володимира Яворівського, цей документ не відповідає Конституції. Однак для коаліціянтів думка комітету, в якому з 11 членів є лише два регіонали та одна комуністка (більшість бютівців), не є значущою. Тож не дивно, що головний лобіст проекту закону – регіонал Вадим Колесніченко – заявив, що усе вирішуватиметься на засіданні фракції, а згодом – на погоджувальній раді парламенту. У понеділок стало відомо, що як мінімум тиждень законопроект не вноситимуть для розгляду, однак, що чекає на проект коаліціянтів, після цього не уточнювали.

Видається на те, що голосів на ко­ристь ініціативи Єфремова-Гриневецького-Симоненка шукатимуть поза межами країни. Нагадаємо, у вересні спікер попросив президента НАНУ Бориса Патона надати експертний висновок усіх зареєстрованих законопроектів про мови. Висновок, зокрема, мав стосуватися, за словами Володимира Михайловича, “історичної обумовленості і відповідності міжнародному праву”. Оскільки НАНУ не КСУ, то оцінка законопроектів, зокрема коаліційного, була відмінною від думки партії влади та парламентської більшості. Минулої п’ятниці у студії Першого каналу Українського радіо голова парламенту повідомив про результати перевірки: майже десяток зареєстрованих у парламенті законопроектів отримали “абсолютно негативний” висновок учених. Однак для влади це лише оцінка НАНУ, яка не зобов’язує до виконання (таки не КСУ). Литвин уточнив, “щоб не провокувати напруження у країні”, законопроект скеровано також і в офіс Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин.

Як після цього розвиватиметься історія із законопроектом, більш-менш зрозуміло. У випадку позитивного рішення (яке може стати результатом небажання входити в нюанси “польо­вої” ситуації і складностей іс­торичного розвит­ку) партія влади просто отримає головний аргумент. Якщо ж висновок буде негативний, то чекатимемо нових аргументів. І, зважаючи на заяви вищих держуправлінців, їх таки шукатимуть. Адже невиконані обіцянки “узаконити” російську мову, довести імплементацію Європейської хартії до кінця можуть відбитися на рейтингу довіри до влади, який, якщо судити за підсумками місцевих виборів, й без того поволі перетворюється у розчарування та пошук інших політиків. Важливі, однак, не лише окремі кроки політиків, більш вагомими є тенденції та їх причини. Розширення тенденції ми спостерігали впродовж жовтня, коли у парламенті реєстрували ще й законопроекти, які стосуються русинської мови. Причини цього – у відсутності мовної політики, причому постійної відсутності, а не лише у цієї влади.

У День української писемності та мови у Львові відбулася лекція відомого соціолінгвіста Лариси Масенко. Під час розмови науковець висловила своє бачення причин та наслідків сьогоднішніх (політичних) процесів у мовній сфері. На думку Лариси Терентіївни, поточний стан, крім іншого, є наслідком того, що після утвердження української мови як державної ситуацію пустили самопливом. Адже відсутність мовної політики – це також мовна політика.

Наприклад, у Франції (яка, до слова, не ратифікувала Європейську хартію регіональних мов, позаяк там вирішили, що це порушить конституційний лад держави) є три структури, що контролюють виконання мовного законодавства. Саморегулювання ж працює на ту мову, яка здобула домінантні позиції. Радянська політика в Україні домоглася того, що наше суспільство стало “напівасимільованим”, а це вже й створило благодатні умови для сьогоднішніх маніпуляцій. На думку Лариси Масенко, російсь­ке населення України підпадає під поняття домінантної меншини, яка не потребує захисту (термін фігурує в документах ООН), а тому варто швидше подбати про квотування та пільги для національної мови.

Як розвиватиметься далі історія із коаліційним законопроектом, не відомо, але зрозуміло, що в ОБСЄ навряд чи вивчатимуть усі ці деталі, а тому висновок, який би він не був, має усі шанси стати черговим текстом, який кожен трактуватиме залежно від політичного забарвлення.