Чорноморський флот мають намір оновити, поповнивши новими кораблями та модернізованими бомбардувальниками. Про це вчора повідомив представник Головного штабу ВМФ ЧФ: “Згідно з Державною програмою озброєння на період 2011 – 2020 років, Чорноморський флот Росії отримає 18 кораблів нової будови”. За повідомленням Інтерфакс-Україна, термін експлуатації більшості кораблів перевищив 35-річний рубіж, а тому вже до 2015 року в акваторію Чорного моря планують вводити перші кораблі. 2015 року майже весь флот потребуватиме заміни, морська авіація ж на той час підлягатиме списанню (сьогодні більшість літаків ЧФ перетнула 40-річний експлуатаційний рубіж). Повідомляється, що документ про переоснащення флоту підписали керівники оборонних відомств України та Росії минулого тижня після засідання Ради міністрів оборони СНД.

До речі, нова Державна програма озброєння ще не розроблена – її остаточний проект російський уряд має отримати до лютого, а у березні за документ візьмуться депутати Держдуми. Попри це, вже відомі деякі моменти проекту документа, зокрема, й сума запланованих коштів на розвиток. За повідомленням інформагентства “Росбалт”, у 2011 – 2020 роках на розробку та закупівлю нових систем озброєння Міноборони отримає 19 трильйонів рублів (близько 4750 мільярдів гривень!). Передбачається, що за ці гроші розпочнеться практичне переозброєння військ та науково-дослідні розвідки щодо покращення стану війська. Очевидно, Україна в такій ситуації має пильно слідкувати за процесом: по-перше, сусід усе-таки не полишає імперських амбіцій; по-друге, подібний процес мав би відбуватися в українській армії. У нас на утримання (про розвиток навіть не йдеться) війська у наступному році передбачено 13,6 мільярда гривень. На майбутнє десятиліття (за збереження поточних тенденцій) в Україні виділять приблизно 136 мільярдів для ЗСУ, тобто у 40 разів менше, аніж спостерігаємо у РФ. Замислитись є над чим.

Переоснащувати Чорноморський флот свого часу не поспішав і Леонід Кучма, як і Янукович – орієнтований на Росію. Тому сьогоднішній поспіх, із яким міністри домовились модернізовувати Севастопольську базу, ще більше вражає. Відсутність дозволу на переоснащення ЧФ залишалась єдиним фактором, що обмежував розвиток бази. Усі порушення документів, що регулюють взаємини із флотом,  російською стороною (серед яких проїзд містом із ракетами, виведення військ без дозволу України під час грузинсько-російської війни 2008 року) урівноважувались, з одного боку, необхідністю виведення флоту до 2017 року (тепер, звісно, про це й мови не може бути, позаяк перебування ЧФ у Криму продовжили до 2042 року із подальшим правом пролонгації), а з іншого боку – забороною модернізації складу флоту. Тепер же й другий механізм на шляху до втрати чинності.

Відповідно до Угоди між Україною та Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, саме Україна коригує кількісний склад ЧФ. Очевидно, після нашої згоди в Росії затримки не виникне – заявлену модернізацію проведуть у найкоротші строки. Сьогодні ж у Севастополі перебуває менше 40 кораблів ЧФ, які з року в рік необхідно повністю списати. Зрештою, досі в строю перебуває рятувальне судно “Комуна”, якому 2013 року виповниться сто років. Тому не дивно, що й після підписаної у квітні газофлотської угоди Чорноморську базу продовжували називати швидше пропагандистським центром із додатком бляшанок, аніж реальною військовою базою. Після оновлення флоту, тим більше, якщо це не передбачатиме чітких вимог до іншої сторони, ситуація може змінитися рівно навпаки. Пропаганда може стати лише додатком до реальних дій.