Якщо комусь досі не щастить у коханні, щиро рекомендую поїхати у славне місто над Дністром – Самбір. З-посеред інших принад та цікавинок тут можна помолитися і до мощей святого Валентина. Того самого, який є опікуном усіх закоханих.

А ще у Самборі вінчався з місцевою красунею Марією Мнішек російський самозванець Лжедмітрій. Узявши шлюб у самбірському храмі у 1604 році, окрилений коханням на нові перемоги, він одразу ж вирушив походом на Москву. Щоправда, тоді мощей покровителя закоханих у Самборі ще не було. З’явилися вони тут майже триста років тому. Втім, про все за порядком.

Погонич, що став Самбором

Де-факто Самбір – місто переселенців. Легенда пов’язує виникнення Самбора з переселенням мешканців нинішнього Старого Самбора на 18 км на північний схід уздовж Дністра. Унаслідок татарської навали 1241 року попереднє місто згоріло дотла. Його мешканці знайшли собі нове місце для поселення – на місці нинішнього міста Самбір, котре тоді носило назву Погонич. Як пам’ять про своє минуле, місто нарекли, як і попереднє. А відтак нове поселення, яке з’явилося на місці колишнього Самбора, стали називати Старим Самбором.

Наступна хвиля переселень відбулася вже у середні віки. Тоді чимало мешканців Самбора гинули від різних епідемій. У вільних будиночках з’являлися нові мешканці. Польська влада населяла місто мазурами, які принесли у Самбір і свої звичаї, і культуру, і національний одяг. Зрештою, починаючи з 1349 року, відколи місто опинилося у підпорядкуванні Польщі, у ньому постійно з’являлися все нові й нові переселенці.
До того часу Самбір та його околиці входили до складу Галицького, а згодом – Галицько-Волинського князівства. Дані ж археологічних розкопок свідчать про те, що перші люди на цій території з’явилися дуже давно: під час розкопок виявлено бронзові предмети – сокири, серп, браслети, виготовлені приблизно в IX – VIII ст. до н.е., а також римські монети.

Ратуша – серце Самбора

Як і годиться для такого типу міст, центр Самбора розмістився на великому пагорбі. А на ньому – ратуша, одна з найкрасивіших та найстаровинніших в Україні. Її видно з усіх куточків міста. Адже вежа сягає у висоту аж 40 метрів. У різних джерелах можна знайти відмінності щодо дати її побудови. Називають навіть 1606 рік. Однак більшість істориків все ж сходяться на думці, що самбірську ратушу звели у 1638 – 1668 роках.

Це нині нею можна милуватися, а в ті далекі часи вона і жах навіювала. Адже в ній були і величезні льохи-комори, і підземелля для в’язнів та тортур, а також з неї вів підземний хід до монастиря бернардинів, що містився поряд.

Нині довкола Ратуші по всьому периметру – сквер з клумбами та акуратно підстриженими деревами і кущами, а в ті далекі часи тут був стовп ганьби, під яким засуджені ловили на собі зневажливі погляди перехожих.

Самбір і нині потужний торговий центр, на базар до якого приїжджають і з інших районів. Традиція крамарування тут давня. Про це свідчить хоча б такий історичний факт: поряд із Ратушею у давнину тут стояла маркована міська урядова вага. З її допомогою контро­лювали чесність торгівців.

А ще до Ратуші щодня на роботу поспішав міський кат – тут було його офіційне робоче місце. А оскільки роботи вочевидь було небагато, то у вільний час за сумісництвом він був ще й аптекарем. Серед іншого він продавав і нібито магічні засушені корені мандрагори, яку викопували опівночі під шибеницею. Оскільки з 40-метрової висоти Ратушевої вежі видно усе місто, то саме звідси слідкували за пожежами у Самборі.

Пам’ятає Ратуша і три герби, які її прикрашали. Насамперед – офіційний герб Самбора: олень зі стрілою у шиї. Цю символіку затвердив у 1768 році австрійський цісар Йосиф ІІ. Однак поряд з цим гербом мав з’явитися і австрійський – чорний орел. Але цієї символіки для поляків було замало, і на початку минулого століття поряд з цими двома з’явився і третій – польський білий орел. З приходом радянської влади ці три символи зникли. На їх місці з’явилася червона п’ятикутна зірка. Нині її вже нема. Натомість є олень, що біжить.

Мощі святого Валентина – у першій українській церкві

Помилувавшись іншими самбірськими сакральними спорудами – костелом Івана Хрестителя та костелом Єзуїтського монастиря, кожен мандрівник, безперечно, відвідає і церкву Різдва Пресвятої Богородиці. По-перше, у неї цікава історія, по-друге, до Другої світової війни у ній зберігалася чудотворна ікона Самбірської Божої Матері. І по-третє, тут зберігаються священні мощі покровителя всіх закоханих – святого Валентина.

Варто сказати, що аж до 1558 року всі самбірчани молилися лише в одній церкві – святого Пилипа. Утім навіть вона була за межами оборонних мурів тогочасного міста. За п’ять років до того король Зигмунд Август скасував заборону королеви Бони на побудову русинського храму в центрі міста. Проте було не все так просто: король наказав зводити лише оборонний храм. Відтак стараннями перемишльського єпископа Антонія Радиловського у 1558 році поряд з місцем, де нині церква Різдва Пресвятої Богородиці, з’явився храм, у якому служили Святі літургії цілих 180 років.

Разом з тим існує і легенда про те, що самбірчанам звести свій руський храм у місті дозволила сама королева Бона. Більше того – буцімто подарувала міщанам два городи та два будиночки для проживання священиків. А ще дозволила українцям жити у місті та займатися ремеслами.

Утім, якби там не бу­ло, в українців Самбора та­ки з’явилася своя, хоч і дерев’яна, церква у місті. Нинішній же цегляний храм Різдва Пресвятої Богородиці почали зводити у 1728 році. Будівництво тривало рівно десять років. Кошти на цю добру справу благородно пожертвували власники села Радловичі – Ілля Комарницький з дружиною Оленою. Коли ж храм звели та освятили, то до нього перенесли зі старої дерев’яної церковці чудотворну ікону Самбірської Божої Матері. До нової дзвіниці також урочисто перенесли і столітній дзвін. Через три десятиліття після завершення будівництва відбулася перша реконструкція храму – перебудували захристію. А у 1893 році на кошти меценатки Петронелі Ревакович церкву реставрували ззовні, ще через рік – помалювали всередині. Однак 1898 року храм усередині відмалював відомий художник Корнило Устиянович. Відтак через два роки до церкви добудували балкон, ще через вісім – підвищили дзвіницю.

У 1912 році площа церкви значно збільшилася – добудували дві нави. Уже з 1910 року самбірську церкву Різдва Пресвятої Богородиці освітлюють за допомогою електрики.

А у підземеллях храму в крипті свій вічний спочинок знайшли його фундатори та перемиський єпископ Атанасій Шептицький.
Одна з найпривабливіших святинь церкви Різдва Пресвятої Богородиці – рака з мощами святого Валентина – з’явилася у ній у 1759 році. Її до Самбора привезли з Рима, де й похований покровитель усіх закоханих.

Інші принади міста над Дністром

Приїхавши до Самбора, насамперед варто прогулятися центром – затишним і привітним. Міські австрійські будиночки, храми, сквери. Це не можна забути чи оминути. Зокрема, нинішнє місцеве училище культури, яке розташоване у приміщенні монастиря бернардинів. Колись це був Єзуїтський монастир. Він був одним з найбагатших у всій окрузі. Йому належали будинки, фільварок, млини, цегельня, численні сади й стави. А також – костел, колегіум та гімназія. Проте так було лише до кінця ХVII століття – поки Папа Римський не скасував ордену єзуїтів. Відтак усі маєтки для своїх потреб стала використовувати тодішня австрійська влада. Згодом костел у своє розпорядження отримали бернардини, і він був названий на честь святого Станіслава. Нині у ньому – зал органної музики.

Ще один костел – Івана Хрестителя. Навіть у радянські часи він діяв. Відтак зберігся і не зазнав ушкоджень. Це – найстаріша культова споруда у Самборі. Зводити його почали ще у ХІV столітті. Цікаво те, що цей храм будували півтора віку. А тому в ньому поєднані риси і готики, і ренесансу, а також унаслідок пізніших реконструкцій можна і нині милуватися пишним бароковим оздобленням.

Ірина Вороняк