Україна і Росія навіть не сперечаються про можливі напрями співпраці

Один із героїв популярного кінофільму “Москва сльозам не вірить” (щоправда, перебуваючи трохи “під шафе”), пропонував подрузі своєї дружини та її коханому, а у перспективі – майбутньому чоловікові, дружити сім’ями. Про винятково дружні відносини України з Росією говорити, певно, ще зарано, але те, що бачимо у царині економічної співпраці, акурат підпадає під категорію “дружби родинами”.

Великий прорив

Як на мене, то, направду, важко уявити дружні, чи навіть взаємовигідні, відносини між країнами, коли йдеться про бізнесовий зиск. І не тільки тому, що глобалізований, зокрема і економічно, світ демонструє кардинально інші тенденції. Надто прагматичними, посиленими до того ж жорсткою конкуренцією та боротьбою за потенційні ринки збуту, стали економічні відносини між державами світу.

Однак українсько-ро­сій­ські (чи, радше, навпаки) економічні стосунки виходять на новий рівень. Після “холодної” війни звинувачень із яскраво вираженим політичним підтекстом, будь-яке зрушення виглядає оптимістичним. Український прем’єр Микола Азаров мав чергову зустріч у Москві зі своїм російським колегою Владіміром Путіним. І остання в часі констатація того, що у відносинах між Україною і Росією немає розбіжностей щодо можливих напрямів співробітництва, з’явилася з вуст Миколи Азарова акурат після неї.

А про мету зустрічі глава уряду сказав таке: “Якось підтягнути ті напрямки, які, можливо, трішки відстають, дати їм прискорення, прояснити позицію керівництва урядів з тим, щоб ці переговори на рівні міністерств йшли більш інтенсивно”.

Владімір Путін теж побачив позитив у тому, що економіка України почала підійматися із “руїн”, удвічі зріс товарообіг між країнами. Мовою цифр він виглядає конкретніше. За повідомленням прес-служби уряду, він становив 11,7 млрд дол. У перерахунку на курсову різницю це справді вражає. Особливо, якщо взяти до уваги те, що у 2009-му обсяги зовнішньої торгівлі між Україною та Росією скоротилися на 38% і становили за рік 22 млрд дол., а майже половина припадала на с/г продукцію.

Неважко здогадатися, що В.В.П., очевидно, по­в’язує це зростання із новою владною командою. Ба більше, прем’єр РФ наголосив, що змінилася якість відносин. І це стосується не тільки сфери оборони, безпеки та газу, але й інших.

Але ми недаремно наголошували на прагматичності економічних відносини між країнами. Як відомо, переможець один, навіть коли мова йде про партнерство. Прагматизм у дії: насамперед шляхопроводи...

На зиску від співпраці уперше відкрито заговорив наприкінці травня у Києві президент Дмітрій Мєдвєдєв на зустрічі із діловими колами України. Ця прагматичність полягає в тому, що російський бізнес не проти скористатися тим, що для нього в Україні цікаве. Насамперед ГТС та іншими магістральними шляхопроводами.

Про перспективи об’­єднання  “Нафтогазу” із російським “Газпромом” ми писали  достатньо. Тож не будемо зайве повертатися до цієї теми. Зазначимо лише, що НАК уже отримав від “Газпрому” заявку на збільшення щоденного транзиту газу нашою ГТС у напрямку Європи на 55 – 67 млн кубометрів.

Минулого тижня РФ передала Україні проект нової угоди про транзит нафти. Віце-прем’єр Росії Ігор Сєчін  розраховує, що у випадку, якщо Україна зробить скидку на транзит через порт Південний, то обсяги помпування нафти можуть сягнути від 7 до 19 млн тонн.

13 травня Мінпалив­енерго та російське міненерго підготували проект нової угоди щодо транзиту нафти. Вона передбачає гарантії уряду РФ транспортування територією України 30 млн тонн нафти щороку три роки поспіль. Україна, своєю чергою, робить прогнозованим зростання тарифів на помпування, згідно із визначеною формулою.

...і не тільки

Із решти стратегічних напрямів співпраці  на найближчу перспективу згадаємо переговори “РусГидро” з українською стороною про участь у проектах у сфері гідроенергетики. Віце-прем’єр Росії Ігор Сєчін конкретизував їх. Зокрема, згадане “РусГидро” хоче взяти участь у модернізації каскаду ГЕС на Дніпрі та  увійти в статутний капітал станцій.

Окрім цього, Росія та Україна розглядають питання об’єднання своїх авіапромислових підприємств. Щоправда, Владімір Путін наголошує, що таке об’єднання може відбутися лише на ринкових засадах. А це – незалежна експертиза авіаційних комплексів, а відтак рішення про те, в якому обсязі і якими частинами здійснювати злиття. Путін узагалі вважає, що альтернативи такому об’єднанню не існує, оскільки лише так можна конкурувати на світових ринках з іншими великими авіабудівними компаніями.

16 червня рада директорів російського ВАТ “Объединенная авиастроительная корпорация” (ОАК) схвалила можливість створення спільного російсько-українського підприємства на базі ОАК та нашого авіабудівного концерну “Антонов”. Президент ОАК Алексєй Фьодоров висловив думку, що обмін активами двох підприємств реально здійснити наступного року. Але для цього українці мусять акціонувати підприємство, оскільки нинішній юридично-правовий статус робить таке об’єднання неможливим.

Отже, українсько-росій­ській економічній дружбі міцніти. Що конкретно виграє Україна – покаже лише час. Хоча сумніви у виграші є. Певно, тому майже непомітно минулого тижня відбулася інша інтеграційна подія. Оскільки створення зони вільної торгівлі з Євроспільнотою лише обговорюють, Україна та Європейська асоціація вільної торгівлі (ЕАВТ) таку зону вже утворили. Угоду підписав міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко, перебуваючи з робочим візитом в Ісландії. Він наголосив, що “цей всеузагальнюючий документ є важливим кроком у проведенні урядом амбітної програми реформ, яка має на меті подолання негативних наслідків глобальної економічної та фінансової рецесії, забезпечення відбудови сталого розвитку національної економіки”

Що ж, плани уряду справді амбітні. Єдина біда – ЕАВТ об’єднує митну територію лише чотирьох країн: Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії. За винятком останньої, решта країн входять також і до Європейського економічного простору (ЄЕП) з ринками 27 країн-членів ЄС. Але туди нас поки не запрошують. Тож наразі дружити економічно доводиться з Росією.