Понад п’ять місяців новий посол РФ долав шлях від Москви до Києва. Міхаїл Зурабов прилетів до України вчора

Новий посол Росії врешті прибув до Києва. Однак завершення неприємного інциденту після відеозвернення Дмітрія Мєдвєдєва може стати новим його зиґзаґом. З’ява представника РФ між двома турами президентських виборів супроводжується неприємним моментом. Час приїзду посла підкреслює “байдужість” Кремля до обох кандидатів. Обоє заслужили приязнь російської влади. Янукович – тим, що переймається станом російської мови в Україні й бажає долучити нас до ЄЕП; Тимошенко ж знаходить спільну мову в питаннях газу. Тож для Росії очевидно, що ніхто із обох претендентів не продовжуватиме “антиросійської” політики Ющенка.
“Добро” на приїзд Зурабова в Україну Мєдвєдєв озвучив 19 грудня – після першого туру виборів. Тепер, коли добігають останні тижні каденції Ющенка, акурат налагоджувати співпрацю.
Однак, згідно із Віденською конвенцією про дипломатичні відносини, новопризначений посол зобов’язаний вручити вірчі грамоти главі держави, у якій виконуватиме свої обов’язки. Лише після цього він набуває повноправного статусу посла. У ситуації ж із Зурабовим помітний відхід від такої практики. Кажуть, що у вірчі грамоти не вписано ім’я чинного Президента, мовляв, у МЗС Росії прагнуть уникнути зустрічі із Ющенком й розробили спеціальну процедуру, за якою копії вір­чих грамот передадуть в українське МЗС (що дозволить отримати акредитацію і повноваження посла), а оригінал вручатимуть уже новому керівникові України, легітимізувавши таким чином статус дипломатичного представника.
Навіть припустивши, що такий сценарій й справді будуть реалізовувати, то незрозуміло, чого квапитися із відрядженням Зурабова? Якщо й справді російське керівництво ідіосинкретично реагує на Ющенка, то чому б не зачекати інавгурації нового Президента? Зрештою, не було ж посла майже півроку.
Учора, однак, Зурабов вручив міністру закордонних справ Петру Порошенку вірчі грамоти з прізвищем Ющенка.
Є й інші цікаві моменти, пов’язані із самим Зурабовим. Перш за все, він – не кар’єрний дипломат. З 1999-го до 2004 року він був головою Пенсійного фонду РФ, відтак міністром охорони здоров’я та соціального розвитку. 2007-го пішов у відставку. Досі ім’я Зурабова в Росії є, за тамтешньою періодикою, “алергеном”. Непопулярність його політики (пенсійна реформа, монетаризація пільг) спричинила всенародну нелюбов до Міхаїла Юр’євіча. За його відставку довго виступали не лише представники громадськості та опозиції, а й правляча “Єдина Росія”. Призначення Зурабова послом РФ в Україні аналітики пояснюють охолодженням відносин. Мовляв, сподіватись від нього чогось особливого не варто, вочевидь, відносини між сусідами тепер обмежаться суто економікою. До слова, Мєдвєдєв надав Зурабову ще й статус спеціального представника президента Росії із розвитку торгово-економічних зв’язків з Україною.
Варто зазначити, що Зурабов донедавна був радником самого Мєдвєдєва, до цього – Путіна, ще раніш Єльцина (причому, коли той проводив ревізію своїх радників, то із шести залишились лише двоє – дочка самого Єльцина і Зурабов).
Тому й справді невідомо, чим займатиметься новий посол за умов, коли обидві країни перебувають не в найкращому періоді взаємовідносин. Зрештою, невідомо, чи сам Зурабов розуміє, що відбувається в українському політикумі та чи знайомі йому ментальні особливості самих українців. Проте час покаже, яку роль призначено новому послові.