Ялтинські домовленості не показують навіть Президентові, а про те, що пообіцяла Україна Росії 24 листопада, відомо небагатьом

Наприкінці минулого тижня представник Президента із міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський повідомив, що у НАК "Нафтогаз" відмовляються надати Секретаріату копії доповнень до газових контрактів від 19 січня. Причина - потрібен дозвіл "Газпрому". Ситуація, вочевидь, дуже цікава і загадкова, адже якщо гарант нашої безпеки не може домогтися ознайомлення із важливими для України документами, то що ж там таке написано? А крім того, відколи НАК "Нафтогаз" став підконт­рольним російському монополісту? Також цікаво, чи виникають у Мєдвєдєва схожі непорозуміння із тамтешнім газовим гігантом? Соколовський вважає безпрецедентною ситуацію, "коли українська державна компанія просить дозволу в російської компанії. Ніяк, крім ознаки підпорядкованості, це трактувати не можна". І додає, що така ситуація є доказом можливості втрати Україною контролю над управлінням "Нафтогазом".

Цікаво, що ще до підписання додатку (а це було, нагадаємо, 24 листопада) Рада національної безпеки та оборони оприлюднила через сайт Аналітичну довідку про загрози національним інтересам у газовій сфері. У ній, окрім іншого, перераховані й "системні ризики, що обумовлені січневими угодами". Тут згадали й високу ціну за газ, й асиметрію відповідальності за недотримання договору, і задокументовані неадекватні обсяги необхідного для власних потреб газу, і занижену транзитну ставку, а останнім (за порядком, та не за важливістю) вказаний "ризик втрати самостійної функції НАК "Нафтогаз України" на глобальному і внутрішньому ринку, пов'язаний з постійним дефіцитом коштів та незбалансованістю фінансових потоків компанії". Мабуть, після письмової відмови "Нафтогазом" надати копії ялтинських домовленостей ПутінаТимошенко позиція Секретаріату і РНБО тільки зміцніла новим підтвердженням.

Про що йдеться у доповненні до контрактів, доконечно не відомо, однак після зустрічі в Ялті прем'єр переконувала, що російська сторона не застосовуватиме штрафних санкцій за недобір законтрактованих обсягів газу. Також, вважається, що самі обсяги на 2009 та 2010 роки зменшили. У своїй відповіді на аналітичну розвідку РНБО НАК "Нафтогаз Україна" повідомляє, що незастосування санкцій таки задокументовано, а ще уточнено, що у 2009 році Україна зобов'язана імпортувати 33,51 мільярда кубометрів газу (замість 40 куб. м), а у 2010 - 33,75 куб. м (замість 52 куб. м). І, зрозуміло, нафтогазовий гігант України спростовує закиди про нестабільний фінансовий стан і наголошує на власній незалежності.

Однак про фінансову скруту монополіста говорять не лише у Секретаріаті. Про це раніше казав Юрій Бойко, а у першій декаді грудня - ще один екс­керівник НАК "Нафтогаз України" Олексій Івченко - обидва згадували про хитке становище компанії. Івченко, крім іншого, вважає, що Росія не вибачить боргу Україні: "Ці кошти Росія і так поверне... якщо б навіть сума штрафних санкцій була не 8,5 мільярда, а один долар, то гарантую, що Росія просто так не списала б цей борг Україні". Щодо 8,5 мільярда, то це чи не найбільша сума, яку подають як можливу пеню: у НАК "Нафтогаз України" говорять про 5,8 мільярда доларів, а у Президента - про 7,8. Якщо ж НАК "Нафтогаз України" запізниться із розрахунком за закачаний газ, то цілком можливим є повторення минулорічного сценарію: з 1 січня - припиняється постачання газу для потреб України, а з 7 - й через Україну до Європи.

Однак річ не тільки в цьому. Замість того, щоб удосконалювати газотранспортну систему, ми стаємо свідками того, як вкотре у надважливу для безпеки країни сферу вносять особисті конфлікти. Згадаймо минулий рік, коли Тимошенко звинувачувала Ющенка у тому, що він "злив" договори із "Газпромом" в Інтернет. Чи не перестраховується вона сьогодні? Проте зараз куди важливіше добре попрацювати над тим, аби не втратити свій статус провідного транзитного шляху до Європи й таким чином не опинитися на узбіччі енергетичного життя континенту. А тепер до цього нас зобов'язує і нещодавнє прийняття до Європейського енергетичного простору.

До речі, у тій же аналітичній довідці РНБО наголошується, що уряд протягом останніх двох років отримав 151 завдання, спрямоване на посилення політики у сфері енергетичної безпеки України й на реформування ГТС. Однак, принаймні за інформацією РНБО, зі 151 завдання виконано лише 72. Якщо такими ж темпами відбуватиметься реформування енергетичного сектору України, то ще недовго ми перебуватимемо у статусі провідного транзитного пункту газу до Європи. До речі, посилити роль транзитної країни - обіцянка багатьох претендентів на президентство. Однак, щоб це втілити, варто поквапитися. Нещодавно згоду Росії на прокладання "Північного потоку" дали Швеція, Данія та Фінляндія. Цей газопровід більше зашкодить інтересам Польщі та Білорусії, аніж Україні, однак завзяття, з яким Москва вдається до таких витратних проектів, змушує замислитися. Адже дешевше було б прокласти кілька додаткових гілок через Україну (про що, між іншим, нещодавно наголошував Порошенко), однак - ні. Щоправда, до 2014 року цей проект не вплине на баланс енергосил у Балтиці, та, зрозуміло, що по закінченні прокладання труб балтійським морем Росія із таким же ентузіазмом може взятися за розбудову "Південного потоку". А цей проект уже суттєво зменшить роль України в постачанні газу до Європи.