На саміті Україна – ЄС підбивали підсумки кількарічної праці над Угодою про асоціацію, а ще через тиждень у Загребі на засіданні Ради міністрів ЄС вирішуватимуть, чи приєднувати Україну до Європейського енергетичного простору

Як і очікувалось, на ХІІІ українсько­європейській зустрічі Угоду про асоціацію відклали до кращих часів. Підсумки цього саміту радше презентують досягнуте, та найважче ще попереду: створення зони вільної торгівлі та запровадження безвізового режиму. Щодо останнього, то навесні 2010 року повернуться до проблеми віз "у світлі пропозицій України щодо подальших візових спрощень для українських громадян, а також з урахуванням розвитку законодавства ЄС у сфері візової політики". Однак і ці перемовини можуть бути безрезультатними, доки не полагодять із демаркацією кордонів України.

Як бачимо, у висліді - лише систематизація досягнутого. Завершити перемовини, на думку голови Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу, вдасться до кінця 2010 року. Після цього Україна перейде на проміжний період - для адаптації вітчизняних підприємств, адже частенько лунають занепокоєні голоси, що із запровадженням зони вільної торгівлі європейські виробники витіснятимуть вітчизняних підприємців із ринку, а тому потрібен час для налагодження рівноправної конкуренції.

Те, що переговори перетворилися на констатацію підсумків, варто розглядати ще й через призму січневих виборів глави України. Показово, що єврокомісар із питань зовнішньої політики баронеса Кетрін Ештон не приїхала на саміт, віддавши перевагу зустрічі із держсекретарем США Гілларі Клінтон під час засідання Північноатлантичної Ради НАТО. Щоправда, Ештон пояснила, що "все покажуть вибори". Зрозуміло, що Євросоюз висловив побажання щодо їх проведення, однак навіть передвиборні сварки українського політикуму - не єдина причина небагатослівності європейських колег. Зараз у Європі актуальними є зовсім інші теми: екологічні та енергетичні виклики, а не розширення Союзу. Однак, як позитив, на саміті наголосили на "успішному завершенні підготовки до приєднання України до Європейської угоди про енергетичне співробітництво". Пан Баррозу пообіцяв: "18 грудня в Загребі ми очікуємо позитивного рішення для України в цьому питанні".

Долучення України до енергетичної євроспільноти можна розглядати у кількох зрізах. Чи не найголовніший випливає ще із подій минулої зими - газової війни між Україною та Росією. Доволі промовистими є вчинки північно­східного сусіда цьогоріч у листопаді. За кілька днів до дедлайну сплати рахунків за перекачаний газ (7 листопада), Владімір Владіміровіч телефоном ширив Європою своє занепокоєння: мовляв, Україні нічим розплачуватися за спожитий газ. Залишитись узимку, хай і не надовго, без газу (близько 80% якого Євросоюз отримує транзитом через Україну) для Європи - жахливий сон, через те й з острахом прислухались до лідера Російської Федерації. Цікавим у цьому контексті є й Меморандум про механізм раннього попередження у сфері енергетики, підписаний між Росією та ЄС через два тижні після заяв Путіна - 16 листопада. За словами єврокомісара з енергетики Андріса Пієбалгса, Росія та ЄС здійснюють важливі кроки для того, щоб унеможливити конфлікт на кшталт січня 2009 року.

Однак необхідною умовою транзиту газу до Європи є отримання цього ж таки газу на східному кордоні Україною - якщо Росія, умовно, перекриває кран, то проклинати Україну в цій ситуації якось дивно. Та навіть попри це, уже 18 листопада у Брюсселі віцепрем'єр­міністр Григорій Немиря сказав, що було б логічно доповнити механізм раннього попередження між Росією та ЄС аналогічними документами обох сторін із Україною. Проте, якщо із ЄС більш­менш усе зрозуміло - 18 грудня, найімовірніше, нас таки візьмуть до енергетичної євроспільноти (хоча б для того, щоб запобігти виникненню холодних сценаріїв узимку), то з Росією такі гарантії залишаються на акустично­вербальному рівні обіцянок. І, схоже, ніхто не квапиться написати їх на папері.