Не встигла країна оговтатися після захоплення заручників у Луцьку 21 липня, як вже 23 липня у Полтаві зловмисник, підозрюваний у викрадені авто, під час затримання дістав гранату і захопив у заручники поліцейського.

«Зловмисник захопив у заручники працівника карного розшуку. Після перемовин, зловмисник поміняв на утримуваного працівника карного розшуку начальника УКР ГУНП в Полтавській області полковника поліції Шияна Віталія, з яким поїхав на наданому, відповідно до його вимог, транспортному засобі, у напрямку виїзду з міста», – повідомляв Департамент карного розшуку Нацполіції.

ЗМІ інформували про те, що зловмисник на наданому йому авто разом із заручником рухався у напрямку Києва. Його супроводжувати автомобілі правоохоронців.

«Особою, яка в Полтаві скоїла низку злочинів і утримує в якості заручника полковника поліції, є Скрипник Роман Миколайович, 14.02.1988 р. н. Раніше судимий: 2007 рік – ст. 185 ч. 1 КК України (дрібна крадіжка). Обрана міра запобіжного заходу Ленінським РВ м. Полтави – підписка про невиїзд. Штраф 510 грн. 2008 рік – ст. 185 ч. 2 (крадіжка), ст. 190 ч. 1(шахрайство) КК України. Обрана міра запобіжного заходу Ленінським РВ м. Полтави - підписка про невиїзд. Обмеження свободи на 2 роки. 2014 рік – ст. 185 ч. 2, ст. 309 ч. 2 КК України (виробництво або зберігання наркотиків). Обрана міра запобіжного заходу Машевським РВ м. Полтави – домашній арешт. Обмеження свободи на 3 роки. 2014 рік – ст. 185 ч. 2 ст. 309 ч. 2 КК України. Обрана міра запобіжного заходу Машевським РОВД м. Полтави - домашній арешт. Обмеження свободи на 3 роки. Бажання зловмисника, яке спонукало його захопити заручника та погрожувати вибухом гранати – небажання потрапити надовго за грати. Але схоже, що строк позбавлення волі після цих дій буде набагато більший», – про це вдень 23 липня написав на своїй сторінці у Facebook заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко.

Зрештою, близько 16.00 23 липня пресслужба Нацполіції повідомила, що зловмисник звільнив заручника і зник у лісопосадці у Решетилівському районі Полтавської області. На момент здачі до друку цього номера «Львівської Пошти» ще не було відомо як завершилася спецоперація по його затриманню.

Також не можна забувати, що за ці останні дні у Києві правоохоронці знешкодили два саморобні вибухові пристрої, закладені на ринку в столичному Оболонському районі.

Ми не кажемо про якийсь зв’язок між усіма цими згаданими подіями. На відміну від вимог (нехай і абсурдних) іншого раніше судимого Максима Кривоша, який захоплював заручників у Луцьку, зловмисник у Полтаві начебто виявив бажання лише втекти від правоохоронців. Однак поєднання всіх цих подій впродовж короткого часового проміжку, безперечно лише збільшує відчуття небезпеки серед українців. Про безпеку ми у так могли говорити з великою натяжкою, адже Росія вже сьомий рік веде проти нас війну.

Зараз в інформаційному просторі можна знайти багато конспірологічних теорій щодо захоплення заручників у Луцьку. Від постановочного шоу для відбілювання іміджу наших правоохоронців, до російської спецоперації для дестабілізації ситуації в Україні. Не будемо все це переповідати і аналізувати, але, разом із радістю від звільнення людей, залишилося дуже багато питань.

Щодо координації наших силових структур, щодо запізнілого «штурму» вже після того, як Максим Кривош здався, щодо присутності там заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка і відсутності голови СБУ Івана Баканова. Власне відсутність відповідей і породжує різноманітну конспірологію і лише політизує питання щодо наявності в нашій країні системи антитерору. Силові структури утримуються за рахунок наших з вами податків, а коли доходить до того, що вони мають себе проявити в надзвичайній ситуації, то ми спостерігаємо за піаром тих осіб, які взагалі не мають стосунку до операцій щодо звільнення заручників.

Одне з важливих питань, яке розкололо наше суспільство: чи мав президент говорити з людиною, котра захопила заручників, і виконувати абсурдну вимогу та записати відео із рекламою фільму? Не треба тут маніпулювати моральним аспектом і говорити про те, що заради збереження життя людей глава держави мав зробити будь-що. Лідери держав не повинні вести перемовин з терористами і виконувати їхні вимоги. Якими б недолугими ці терористи не виглядали. Бо вчинок Зеленського, на якому він тепер піариться, відкриває «ящик Пандори»: це заохочення до дій для наступних терористів, рецидивістів завербованих чи ні будь-якими спецслужбами. Бо записавши «відосік для терориста» Зеленський поставив у небезпеку ще більше життів українців. Тепер й інші особи, які готові використовувати терор мають привід вимагати спілкування з президентом. А насправді у глави держави зовсім інші обов’язки, аніж спілкуватися із зловмисниками, котрі захоплюють заручників.

До речі, російська пропаганда на повну використовує ситуацію із звільненням заручників у Луцьку. Все зводиться до того, що якщо президент Зеленський домовлявся в цій ситуації, то чому не може домовлятися і з терористами на Донбасі. Тож, навіть якщо ми і не дізнаємося всю правду про те, що стояло за подіями у Луцьку 21 липня, ми отримали справді небезпечний прецедент.

«На все життя запам’ятав телефонну розмову російського прем’єра Віктора Чорномирдіна із Шамілем Басаєвим, загін якого захопив заручників у пологовому будинку Будьоновська. Тоді вимоги терористів було виконано, а вони самі були відпущені до Чечні.

Але це не був кінець. Це був тільки початок. У наступні роки Росію накриє хвиля терору – як справжнього, так і інспірованого власними силовиками і олігархами. Варто пам’ятати, що успіх Путіна був насамперед пов’язаний із бажанням простих людей засинати без думки, що їхній будинок десь у спальному районі Москви не буде підірвано вночі. А посилення путінського режиму – це вже теракти після його перемоги, насамперед Норд-Ост і Беслан. Українці з сьогоднішнього дня теж живуть у світі торжества терору. І цим торжеством будуть користуватися і справжні терористи, і російські спецслужби, і українські силовики. Тепер питання тільки в тому, хто стане українським Путіним на хвилі цього бажання безпеки, чи буде цей ймовірний диктатор притримуватися проросійської чи проукраїнської орієнтації», – написав 21 липня на своїй сторінці у Facebook відомий український журналіст, політичний експерт Віталій Портников.

Повернімося і до роботи наших правоохоронних органів. Увечері 21 липня Нацполіція повідомила про посилення заходів безпеки у дев’яти регіонах. Але власне перелік цих областей дуже, бо йшлося про забезпечення публічної безпеки та порядку на території Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей. Без Волинської області, хоч на той момент були ще питання щодо спільників Максима Кривоша, без Харківщини, де за повідомленнями поліції, таки затримали ймовірного спільника «луцького терориста», без Києва, де знайшли вибухівку на ринку, а також були повідомлення про замінування метро.

Натомість у поліції вирішили жорсткіше проконтролювати більшість областей Західної України. «Правоохоронці патрулюють вулиці населених пунктів, територію автостанцій і залізничних вокзалів. Окрім того, на в’їздах та виїздах з обласних центрів виставлено мобільні пости. Поліцейські здійснюють такі превентивні заходи: перевірка документів у підозрілих осіб та проведення поверхневого огляд; перевірка з метою виявлення вибухових пристроїв тих транспортних засобів, які за зовнішніми ознаками не використовуються власниками тривалий час; особливу увагу звертають на підозрілі речі та предмети (пакети, сумки, коробки, ящики), до яких можуть бути поміщені вибухонебезпечні матеріали та вибухові пристрої; забезпечують безпеку дорожнього руху на автошляхах», – повідомляли у Нацполіції.

Все це викликало ще більше запитань на тлі недовіри суспільства до правоохоронних органів і їхніх зловживань, за якими ми неодноразово спостерігали. Так, правоохоронці повинні насамперед попереджати злочини, однак непояснений вибірковий підхід щодо областей, в яких поліцейські вирішили посилити заходи безпеки, не міг не насторожити. Зараз важливо, щоб влада не використовувала події останніх днів для досягнення якогось своїх суто політичних цілей.