Нові українські політичні реалії: учора, 27 серпня, каденція президента Володимира Зеленського перетнула позначку в 100 днів, а вже завтра, 29 серпня, розпочне свою роботу Верховна Рада України (ВРУ) IХ скликання з монобільшістю президентської партії “Слуга народу”. Власне, перша в нашій новітній історії однопартійна більшість у парламенті – це і є найбільша перемога нинішнього глави держави за ці 100 днів. Перемога саме для нього, маневр Зеленського із дочасними парламентськими виборами вдався. А от щодо того, які переваги від цього може отримати Україна – виникає багато сумнівів і ще більше запитань.

З одного боку, маємо “несистемного” президента з мало чим обмеженими можливостями щодо ухвалення рішень у парламенті, що тотально оновлений людьми також без досвіду у великій політиці. Все у руках цих хлопців і дівчат, вони можуть змінювати країну. З другого боку, Зеленський і його команда вже із перших днів почали діяти методами усіх попередніх влад. Нехтування законами, призначення на важливі посади друзів і бізнес-партнерів, популістські обіцянки – хіба ми такого раніше не спостерігали? І яка різниця: йдеться про “старі політичні еліти” чи про “нові обличчя”?

Недосвідченість нової влади – це величезний виклик для усіх нас, незалежно від того, підтримуємо ми Зеленського і Ко чи ні. Досі ніхто із ЗеКоманди так чітко і не пояснив суспільству стратегію розвитку держави найближчими роками. Були запевнення у продовженні євроатлантичного інтеграційного курсу, були заяви про можливість домовитися із господарем Кремля Путіним, було “зондування” інформпростору щодо можливості надання регіонального статусу російській мові на Донбасі, було багато розмов про діджиталізацію країни. Різні представники Зеленського надавали купу обіцянок і зробили низку небезпечних заяв, але загалом було помітно, що всі ці 100 днів, навіть вже після позачергових парламентських виборів, президентська команда продовжувала перебувати у передвиборчому режимі. Максимум обіцянок – мінімум конкретики. Тож як оцінити перші 100 днів каденції президентства Володимира Зеленського?

джерело: slovoidilo.ua

Одразу зауважимо, що ЗеКоманда не перестала обіцяти українцям “золоті гори” ні після президентських, ні після парламентських виборів, проте дуже швидко почала знаходити і “відмазки” – чому не все можливо виконати, принаймні швидко.

“Із приводу 100 днів Володимира Зеленського, то я глибоко переконаний, що всі найбільші перемоги ми зможемо побачити після 29-го числа, тому що місяць не призначалась інавгурація, потім два місяці не було можливості впливу нашої політичної сили на законодавчу та виконавчу владу. Я думаю, це лише початок, хоча перемоги вже є”, – заявив 27 серпня представник Зеленського у ВРУ Руслан Стефанчук (ймовірний майбутній перший віце-спікер парламенту), інформує Українська правда.

Можна знайти лукавство в цій заяві. По-перше, дата інавгурації Зеленського була призначена в законодавчо передбачений термін, до того ж, хоч і з сумнівною, але можливістю дочасного розпуску цієї Ради. Зеленський таким шансом скористався, Конституційний суд йому “підіграв”.

По-друге, Зеленський одразу на своїй інавгурації “спалив мости” із цією Радою, заявивши про її розпуск і дочасні парламентські вибори. А у “розпущену” Раду вносив такі законопроєкти, низка яких була просто президентським піаром або навіть порушенням передвиборчих обіцянок самого Зеленського. Так, згадаймо, що він просив нардепів затвердити пропорційну систему із закритими списками на позачергові парламентські вибори, хоч обіцяв запровадження відкритих партійних списків. Зеленський вносив до парламенту обіцяний законопроєкт про імпічмент президенту, в якому були просто переписані норми Конституції, але ніякою реальною процедурою усунення з поста глави держави і “не пахло”. Водночас президент Зеленський так і не підписав ухвалений нардепами 6 червня закон “Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України”, в якому передбачені положення щодо процедури імпічменту президента (щоправда, в цьому випадку також не можна говорити про реалістичність самої процедури, тут потрібні зміни до Конституції). В інформпросторі з’являлися повідомлення про те, що Зеленський ветував цей документ, але офіційних роз’яснень так і не було. 22 серпня Українська правда повідомила про те, що Офіс президента України (ОПУ) на їхній запит, чому глава держави впродовж більш ніж двох місяців не підписує закон про парламентські слідчі комісії, не відповів. В ОПУ лише зазначили, що згідно з законом, президент має право вето щодо законів, ухвалених ВРУ з наступним поверненням їх на повторний розгляд парламенту. Також Зеленський, зокрема, просив ще у цієї “розпущеної” Ради ухвалити рішення про відтермінування нових штрафів для водіїв “євроблях” за порушення митних правил. Але відповідну законодавчу ініціативу вніс вже після останнього пленарного засідання ВРУ VIII скликання. Просив зібратися на позачергове засідання, але для чого тоді достроково розпустив парламент, якщо мав намір із ним ще працювати? Виглядало це все як відвертий піар на темі “євроблях”. До речі, тепер “у Зеленського” обіцяють вирішити питання штрафів за порушення митних правил вже на першому засіданні ВРУ IX скликання.

По-третє, щодо начебто неможливості співпраці зі ще чинним урядом. Насправді прем’єр Володимир Гройсман демонстрував, що готовий дуже швидко “перефарбуватися” у кольори нової влади.  Кабмін погоджував запропоновані президентом кандидатури голів обласних державних адміністрацій всупереч передбаченій законодавством процедурі та обіцянкам самого Зеленського про відкриті конкурси на такі посади. І взагалі-то голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на термін повноважень президента України. Це передбачає Закон України “Про місцеві державні адміністрації”. Формальністю ця норма стала ще до Зеленського, було зрозуміло, що все вирішує президент, а нинішній глава держави показово скористався такими “правилами гри”. Також керівник ОПУ Андрій Богдан просив уряд підготувати подання на звільнення київського міського голови Віталія Кличка з посади голови Київської міської державної адміністрації (тут зазначимо, що ще в грудні 2003-го Конституційний суд визначив, що КМДА має очолювати лише особа, обрана київським міським головою). Ще чинний уряд Гройсмана вирішив не розглядати це питання.

Тому загалом проблема не в тому, що парламент та уряд не хотіли співпрацювати з президентом Зеленським. Просто для владної ЗеКоманди пріоритетом була саме заміна парламенту та уряду на своїх, до того ж отримання повного контролю за регіонами і столицею. Хоч і не все вдалося (розуміємо, яка боротьба ще попереду), загалом президентська команда вже дуже вдало для себе попрацювала над створенням власної владної вертикалі. Ось на такому тлі представники Зеленського і роздавали обіцянки про зміни у різних сферах життя країни і бідкалися на те, що по-справжньому працювати їм ще заважає стара система.

А сам президент Зеленський роз’їжджав областями і, увімкнувши “режим Лукашенка”, скандалив із представниками “старої влади” на місцях. Це все цікава телевізійна картинка для фан-клубу Зеленського, але не реальні результати роботи нового президента. Ця влада продовжує створювати телешоу, не відповідаючи на важливі питання.